Надія Корабльова – викладач кафедри фізичної реабілітації та ерготерапії Донбаського інституту техніки та менеджменту, а також тренер з йоги. Війна змусила Надію з родиною двічі покидати рідний Краматорськ. Вперше – у 2014, вдруге – у 2022 році. Нині Надія проживає у Німеччині. Найбільше дівчина сумує за колегами по інституту, за друзями та за рідною мовою.
Журналістам «Pro100media» Надія Корабльова розповіла про евакуацію та життя в Німеччині.
– Надія, до початку війни Ви з родиною проживали у Краматорську? Яким було Ваше життя до війни?
– Ми з родиною до початку повномасштабного жили у Краматорську. У мене була улюблена робота – це практика йоги та робота в інституті ДІТМ МНТУ. Я працювала викладачем на кафедрі фізичної реабілітації та ерготерапії. Я любила свою роботу, вона давала мені радість та спокій.
– Як Ви стали інструктором з йоги?
– Інструктором із йоги я стала випадково. У мого чоловіка є проблеми із серцем і спочатку ми займалися вдома, м’якою практикою та дихальними вправами. Після того, як я відчула про йогу щось більше, ніж просто гарне самопочуття, я почала читати старовинні книги на цю тему. Мої учні отримували не тільки здорове тіло, а й відчуття радості, ухвалення себе, усвідомлення справжніх бажань. Подяка людей навколо мене, штовхнув мене до саморозвитку.
– Зараз Ви проживаєте у Німеччині. Розкажіть про переїзд з Краматорська за кордон.
– По Fecebook я познайомилися з Мелані Нойдек вона з Німеччини. Меналі запропонувала нам житло, так як чоловік у мене, інвалід, ми виїхали всією сім’єю, оскільки стан мого чоловіка погіршувався з кожною повітряною тривогою.
– Як Ви приймали рішення про переїзд?
– В ніч на 19 січня мені наснився сон, у якому були вибухи і моторошний страх, і величезна хмара. Сон був неймовірно правдоподібним і страшним, я розповіла його всім знайомим, сподіваючись, що він не справдиться – але він справдився. У ніч з 23 на 24 лютого я всю ніч не могла заснути, і коли ми почули удар, сказала лише одне слово: «Почалося!» Ми вже виїжджали з рідного Краматорська у 2014 році. Рішення було ухвалено практично відразу.
– Ваш шлях із Краматорська був дуже тривалим, якийсь час Ви прожили на заході України.
– Спочатку ми пожили 2 тижні у Білоозерському, практично безкоштовно місцеві жителі запропонували квартиру. Потім поїхали на захід України з моєю донькою та котом. Потім ще 1 ніч у Хмельницькій у дитсадку, там нас нагодували гарячим обідом, спали на матрацах. Квартиру знайти не змогли. Приїхали до Луцька, там був табір для переселенців у спортивному залі, там мешкав наш знайомий із сім’єю з Краматорська. Там на матрацах з котом та собаками з нашою 6-річною донькою ми прожили 2 тижні. Піднімав настрій гарячий душ та кава та тренування з йоги.
– З якими складнощами Ви стикнулися в евакуації?
– Це був дуже страшний та складний переїзд. Тоді якраз бомбардували Київ, дороги були дуже небезпечні. Практично не було житла і ціни тоді були дуже дорогі, переживши 1 ніч поїхали далі. Було холодно і моя донька захворіла, тому довелося зупинитись у Знам’янці у старому гуртожитку волонтери давали ночівлю переселенцям безкоштовно.
– Як переїзд вплинув на Вас?
– Після усього цього у мого чоловіка погіршилися здоров’я і тепер нам необхідно робити йому операцію на відкритому серці. Кіт важко переживав дорогу, я теж. Тільки, на щастя донька нічого не розуміла і казала, що ми класно мандруємо.
– Надія, які складнощі були у Німеччині?
У Німеччині квартиру знайти дуже складно. Понад 3 місяці ми шукали. І допомагала нам у цьому Мелані. На жаль, із тваринами зняти щось було практично нереально, тому наш котик живе з нашою німецькою сім’єю, ми до нього часто їздимо.
– Як Ваша родина сприйняла переїзд?
– Моїй мамі дуже складно прийняти реальність та життя в Німеччині, ми намагаємося її підтримувати. А тато розуміє, що у Краматорську зараз небезпечно.
– Чи мрієте Ви про повернення додому?
-Ми хочемо повернутися до своїх людей, у колишнє життя, а їх там у Краматорську, вже немає, як і друзів-дуже мало. Усіх розкидало світом. Найбільше сумую за своїми людьми. За колегами по інституту, за друзями та за рідною мовою.
