Ксенія Ярова – талановита оперна співачка з Краматорська. Переможець та лауреат багатьох всеукраїнських й міжнародних телевізійних та інтернаціональних вокальних конкурсів. А також фіналістка телевізійного проекту «Крок до зірок». З неї Михайло Поплавський хотів навіть писати картини. Ксенія увійшла в ТОП 100 кращих вокалістів телевізійного проекту «Х-фактор».
Як і більшість мешканців Донеччини, Ксенія була вимушена покинути рідне місто – Краматорськ рятуючись від війни. Нині дівчина проживає за кордоном та мріє повернутися додому.
Ксенія Ярова розповіла журналістам «Pro100media» про плани на майбутнє, як склалося її життя в евакуації, та про свої найзаповітніші мрії.
Ксенія, Ви зараз проживаєте за межами України. Де зараз Ви живете?
Нещодавно я переїхала до Берліну, і поки буду жити тут. Дуже сподіваюсь, що незабаром буде перемога і я повернусь додому. Тому що де б ми не були, але на своїй землі, в своїй країні найкраще! Я дуже хочу додому!
З якими складнощами Ви зустрілися у новій країні?
В кожній країні свої правила і доводиться з ними знайомитись, і згодом звикати, бо штрафи у Німеччині дай Боже. Щоб не попадати в такі «дорогі» ситуації краще дотримуватися правил (сміється).
Як відбувалася Ваша адаптація в новому середовищі?
Перші тижні мені все не подобається. Я до всього чіпляюсь і щоб я не бачила, мені все (!) нагадує дім. Ця вулиця, як у Харкові. Я жила і навчалась 6 років у Харківському університеті мистецтв ім. І. П. Котляревського. Також були вулиці схожі на мій Краматорськ. Це моє найрідніше місто, в якому моє серце, дитинство і моя рідна земля!
Чи складно було знайти роботу?
Роботу закордоном творчій людині знайти дуже не просто, особливо в цей час. Як мінімум потрібне знання іноземної мови. Зараз я займаюся з репетитором два рази на тиждень, невдовзі планую збільшити навантаження до трьох разів на тиждень. Я не можу просто сидіти без роботи і не співати, для мене це дуже складно. Це просто вбиває мене потрошку. Я частенько передивляюся старі й щасливі фото нашого безтурботного життя, концертів, вистав…і я просто не розумію… за що це нам і коли вже буде кінець війні, яка триває в моїй країні…
Закордоном Ви теж зараз займаєтесь оперним співом?
Нажаль зараз я не співаю, вже майже 4 місяці мовчу. В грудні минулого року я їздила у Відень на благодійний концерт на підтримку України. Я це робила і буду робити у підтримку України, аби про нас пам’ятали, та про нас чули, тому що це єдиний фронт – музичний фронт, в якому я сильна та впевнена.
Розкажіть про своє життя в Краматорську до повномасштабноговторгнення.
Я не живу в Краматорську на постійній основі, бо в 2014 році я вступила у Харківський університет мистецтв ім. І. П. Котляревського. Кожні 2 тижні, або й місяця я приїздила додому, та на всі свята я була зазвичай вдома, і виступала на рідних сценах міста. Я дуже люблю свій Краматорськ, кожну вуличку. Нажаль, до повномасштабного вторгнення я це не так цінувала, як зараз. Мій найулюбленіший оркестр у школі мистецтв №1, під керівництвом В. І. Дротика, я обожнюю людей, які там грають. Доречі, завдяки В. І. Дротику розпочалось моє життя та виступи з оркестром, з живим народним оркестром народних інструментів. Віктор Іванович помітив в мені талант та запросив до себе в оркестр солісткою. Я завжди приїздила на концерти до них, бо я не можу і не хочу відмовляти, бо там моє серце, там народилась я, як співачка.
Ксенія, хто надихнув Вас обрати шлях оперної співачки?
Коли я була маленька, оперний спів та вистави взагалі мене не цікавили, та навіть, коли ми їздили в оперний театр з колективом, то мені було сумно і не цікаво. Але потім я почала ходити до Євграфової Галини Василівни і паралельно я ходила в школу мистецтв №1, навчалась у класі Заграничної Валентини Анатоліївни, і вдвічі більше в мене почалось уроків вокалу і оперної музики. Я потроху почала втягуватись в цю музику і згодом почала кайфувати і жити нею.
Але взагалі мою пристрасть до музики помітила моя родина, я полюбляла музичні іграшки у вигляді мікрофона або якоїсь гітари. Віддали мене в колектив і пішло поїхало! Ось так з‘явилась музика в моєму житті завдяки мамі( посміхається).
Який шлях Ви пройшли, аби стати оперною співачкою?
Багато було незгод і падінь. Але зараз я без роботи, через цю війну я була вимушена написати заяву за власним бажанням та звільнитися з Дніпровського академічного театру опери та балету. Хоча за місяць роботи в ньому, я вже була любимицею глядачів, мене впізнавало все більше і більше людей, почали приходити саме на моє прізвище та на мій голос, але нажаль сталась така історія. Дуже хочу і вірю, що незабаром буде наша перемога і я зможу знову почати працювати у цьому театрі. Там дуже класний колектив і керівництво, я дуже сумую за ними всіма. До Дніпра я працювала в Одеському оперному театрі, як соліст-вокаліст стажист. Взагалі на свій невеликий вік в мене вже багато досвіду роботи з режисерами, диригентами та відомими солістами, які співаюсь закордоном у відомих театрах!
Чи нервуєте Ви перед виходом на сцену, та як боретесь з цим?
Раніше дуже хвилювалась, і навіть приходилось пити заспокійливе, тому що тремтіли і ноги, і руки і навіть голос через хвилювання. І, до речі, через це в мене було багато провалів, бо голос мене не слухався. Я вдячна своїй мамі, яка не припинила мене возити і надалі по конкурсам, тільки завдяки цьому в мене пройшов страх сцени. Дякую, Мам! Зараз на сцені тільки життя і кайф. Люблю бачити щасливі очі глядачів та чути їх оплески.
Ксенія, як саме вплинула війна на Вас особисто та на творчість, що змінилося?
Змінилося все! Почала цінувати реальне життя, спілкування з близькими друзями, також довелося викреслити зі свого життя багато людей. І як виявилось нічого з цього не втратила. Отже, так треба було. Почала цінувати час з родиною, і дуже сумувати за своїм маленькім, але таким найкращим містечком – Краматорськом. Пріоритети змінились майже у всьому.
Чи були у Вас сумніви, з приводу того чи варто покидати рідне місто?
Сумнівів не було, тому що життя одне. Як би жорстоко не звучало, але справді, життя одне, і треба його жити. І з цією війною зрозуміла наскільки усе важливо в кожному дні. Треба кожен день жити! Але я і в новинах кожен день, не можу не читати, бо дуже хвилююсь за дім. Багато друзів та рідних залишились там, і відмовились в’їжджати, тому я читаю новини, але серце болить за Україну. Дуже хочу додому!
Ксенія, Ви плануєте після перемоги повертатися до Краматорська?
Звісно! В саму першу чергу я поїду додому – до Краматорська. Щоб доторкнутись до рідної землі, до рідного асфальту, дерева, ліжка і тому подібне (посміхається). Може це звучить смішно, але це моя найщиріша мрія зараз. І взагалі мрію повернутись в Україну та працювати там, жити там і все робити тільки в цій країні, бо там мої люди, моя мова, мій дім!
