Краматорець Дмитро Кононов зняв фестивальний фільм «ЧайлдХуд», був організатором дитячої телестудії «Time4Kids TV» та працював над створенням своєї другої стрічки – “Попутник”. Але повномасштабне вторгнення змінило життя хлопця. Він переїхав до столиці, де розпочав все з чистого аркуша.
З журналістом “Pro100Media” краматорець поділився як проходили зйомки фільму, розповів про захоплення кіномистецтвом, роботу телестудії в реаліях війни та зауважив чому залишатися в Краматорську зараз небезпечно.
Розкажіть трохи про себе. Чим займаєтесь та захоплюєтесь?
Більшість захоплень, мандрівок та проєктів на паузі, бо не на часі. Наразі допомагаю з початковим невеликим бізнесом матері. В інший час готуюсь до старту онлайн занять, розробляю оновлену програму для підліткової студії «#T4Ktv». З жовтня маємо запуститись. Є плани зробити офлайн окремі заняття в Києві, над цим теж працюю, але треба враховувати багато факторів, один з головних – це безпека.
Ви народилися у Краматорську? Яким пам’ятаєте місто?
Так, я народився і виріс у Краматорську. Це місто мого дитинства та юності. Найбільше згадується ялинка в центрі міста, як там завжди красиво було, хоч і не так яскраво, як було до війни. Парк Ювілейний, як ходили з бабусею у дитинстві. Я навіть застав екскурсії на трамваях!
Як давно ви переїхали до Києва?
В Києві я вже рік. Мені подобається столиця, є відчуття що це твоє місто, як вдома. Я давно ще планував свій переїзд до столиці, ще до повномасштабного вторгнення Росії. Особливо після закінчення мого проєкту на місцевому телеканалі я вже розумів, що час рухатись далі.
Чому ви почали цікавитись зйомками кіно?
Це був далекий 2010 рік, закінчення школи, треба було обирати куди йти далі та взагалі чим займатись. Кілька років в мене була пауза зі вступом до вишу, бо вагався де саме мені було б комфортніше. Я завжди був творчою людиною, тому всі технічні/наукові та інші галузі одразу відкидав. Остаточним рішенням був вступ у 2012 році до Університету ім. Карпенка-Карого у Києві, на факультет режисури кіно/телебачення, але на той момент мені хотілось все й одразу, мені дуже подобалося спостерігати на екрані як працювали режисери на знімальних майданчиках, створювали магію кіно, тому замість вступу я купив собі камеру для фільмування, з неї можна сказати все й почалось.
У 2017 році ви зняли короткометражку “ЧайлдХуд”. Як прийшла до вас ідея фільму?
Ідею шукали разом зі сценаристом виходячи з готових та цікавих локацій – крейдяних гір на околицях Краматорська. Головне завдання було зняти фестивальну короткометражку, розказати певну історію, підняти важливу тему у суспільстві, яка зможе зачепити глядача та дати певні роздуми. З часом ми змогли знайти таку ідею, розвили її та через певний час почали фільмування.
Розкажіть про зйомки. Як вони проходили?
Ми все робили своїм коштом. Тоді не було ніяких грантів, все було на ентузіазмі та певній мотивації. Це був перший досвід майже для всієї команди, тому ми більше працювали на результат. Багато чого доводилось перезнімати багато разів, переробляти вже на постпродакшені.
Розкажіть цікавий випадок, який був у вас під час зйомок?
Під час фільмування цікавого мало було насправді, можна згадати тільки втому, бо знімали майже щоденно, швидко, в певний час, потім згортались та їхали додому. Хтось – відпочивати, а інші обробляти відзнятий матеріал. Був цікавий момент на репетиціях, коли дітям доводилось імітувати паління цигарки, це було в центрі міста як раз. Перехожі були в шоку, коли бачили як зі сторони дорослі підпалюють цигарки дітям 9 та 11 років.
Як сприйняли ваш фільм та скільки нагород він має?
Наша команда і я особисто результатом більше ніж задоволені. В Краматорську ми провели першу велику прем’єру у кінотеатрі «Родина» у листопаді 2017 року, був фуршет після показу, обговорення, питання. В цілому глядачі сприйняли добре, бо кожен зміг замислитись, хтось був трохи шокований діями дітей в стрічці. Негативу не було, бо всі розуміли, що те що на екрані – це не вигадки, а наша реальність. Тема прикладів батьків для своїх дітей завжди актуальна, особливо негативних. Також ми проводили окремі покази в різних містах України по невеличких просторах онлайн, а кудись приїжджали. У 2018 в Києві відбулась премʼєра в кінотеатрі «Кінопанорама». А далі, після всіх показів стрічка відправилась на кінофестивалі по всьому світу, де у підсумку отримала близько 20 винагород.
На якій стадії зараз фільм “Попутник”. Чи плануєте його випуск?
Короткометражний фільм «Попутник» мав стати другою моєю фестивальною стрічкою. Але так склалось, що сценарій не був закінчений остаточно і терміни було зірвані. Тому наразі цей проєкт, можна сказати, очікує свого часу.
Чи є плани зняти ще щось?
Дуже важко казати зараз. Все залежить від розвитку подій в нашій країні. Поки над цим не замислююсь серйозно.
Розкажіть про створення Дитячої телестудії “Time4Kids TV”. Чи змінився підхід до роботи під час повномасштабного вторгнення?
Все почалось з дитячого кінотабору, який ми реалізували влітку 2019 року разом із креативним простором “FreeUA” в межах програми ПРООН в Україні. По закінченню проєкту, ми вирішили зробити щось подібне вже у Краматорську, тому й прийшла ідея організувати дитячу студію. Перший рік працювали спільно та на базі громадської організації “FreeUA”, а вже через рік проєкт повністю лишився на мені, єдине що самі заняття проводились у приміщенні громадської організації. Коли я почав працювати на місцевому телеканалі “Донеччина ТВ”, студія переїхала у приміщення телеканалу та змінила свою назву на «Студія #T4Ktv». Ми змогли поєднувати підготовку до зйомок випусків “Time4Kids Show” та самі заняття. Це був дуже класний досвід. По закінченню фільмування ТВ шоу, після зимніх канікул ми повернулись у приміщення ГО “FreeUA” у лютому 2022 року, але не на довго. Війна зруйнувала всі плани та ми перейшли в онлайн. Зараз ми працюємо виключно онлайн. Дуже скоро буде новий набір всіх охочих на нову програму, тому слідкуйте за нашими соціальними мережами.
Яким ви пам’ятаєте початок повномасштабного вторгнення в Україні?
Після заморозки конфлікту ще у 2015 році було зрозуміло, що це буде мати продовження, рано чи пізно, але ніхто не думав, що в таких масштабах. В ніч з 23 на 24 лютого я не спав пів ночі, бо ситуація вже була максимально напружена. Прокинулись як і більшість людей від того, що Росія зранку обстріляла військові частини. А потім президент України оголосив про воєнний стан та повномасштабне вторгнення Росії. На думку спадало тільки одне, як забезпечити безпеку собі та своїм близьким і тільки потім вже думати, що робити далі.
Чи відбилося повномасштабне вторгнення на вашому житті ?
Життя поділилося на до та після, як і у багатьох людей. Все з чистого аркушу.
Чим надихаєтесь на подальшу роботу?
Основна робота яка наразі надихає – це онлайн заняття з дітьми у Студії #T4Ktv. Коли бачиш їхні емоції, ентузіазм та результат попри всі складнощі це мотивує власне самому не розслаблятись.
Коли востаннє ви були у Краматорську?
В березні 2022 року, коли виїхали. Відтоді й не повертався, з міркувань власної безпеки.
Чи плануєте приїхати та після Перемоги зняти фільм чи сюжет про місто?
В кіномистецтві мені більше подобається вільний художній погляд, а документалістика це зовсім інше, не моє. Торкатись теми війни, історії міст, окупації, на мій погляд, це дуже ювелірна робота. А враховуючи художній погляд, тим паче.
Що б ви побажали мешканцям Краматорська, які залишаються в місті?
В кожного своя історія, вибір залишатись чи ні для мене був очевидний – треба рятувати своє життя, воно єдине. Домівки, квартири та інше майно не варте того, повірте, як би важко не було все це залишати. Не триматись за це ніколи. Ваше життя – це найцінніше що в вас є. Особисто це стосується батьків з дітьми. Подумайте, який стрес кожен раз відчувають діти, коли чують вибухи. Збережіть їм психіку та найголовніше – життя!
“Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.”
