“Головна професія людини – бути людиною”. Як психологиня з Краматорська допомагає дітям під час війни

Під час повномасштабного вторгнення дітям з Краматорська доводиться переживати сильний стрес, з яким вони до цього не стикалися. Вибухи, розлука з друзями й рідними та інші виклики можуть травмувати психіку малечі. Для того, щоб підтримувати дітей психологиня Кристина Кравченко вирішила залишитися в рідному місті.

Про те з якими викликами стикається та як проходить її звичайний робочий день Кристина розповіла журналісту “Pro100Media”

Чому ви обрали професію психолога?

Я мріяла здобути цю професію, тому що мені завжди подобалось допомагати іншим людям. Тому вибір для мене був очевидний.

Чим ви займалися до повномасштабного вторгнення та що змінилося в вашому професійному житті після його початку?

До початку великої війни я працювала у ЗОШ № 24 Краматорська практичним психологом. Також я працювала тренером в благодійному фонді “Надія по всьому світу”. Коли почалося вторгнення я залишилася працювати в школі, стала координаторкою проєкту «Діти та війна. Техніки зцілення», почала співпрацювати з благодійним фондом «Соборна», займаюся підтримкою дітей загиблих військовослужбовців.

Чому ви вирішили допомагати травмованим війною дітям?

Я просто люблю допомагати: діткам, дорослим та взагалі всім, хто цього потребує. Я часто говорю, що це моя місія.

З якими проблемами до вас найчастіше звертаються діти?

Тривожність, поганий сон, стрес, негативні емоції, страхи. Буває посттравматичний стресовий розлад, але діагноз в такому випадку можна поставити після індивідуального обстеження.

Що впливає на психологічну стійкість дитини під час війни?

Підтримка, в першу чергу від батьків. А також від друзів, якщо вони є. Крім того, заходи, які ми проводимо. Загалом, все, що стосується ментального здоров’я дитини впливає на стійкість.

Які симптоми свідчать про те, що дитина психологічно травмована?

Це неважко побачити навіть людині без психологічної освіти. Дитина може перебирати пальцями, бути агресивною, плакати, взагалі бути тривожною чи мовчазною.

Як проходить ваш звичайний робочий день?

Я арттерапевт та дуже багато працюю в цьому напрямку. Багато працюю з тренінгом “Діти та війна”, це і у школі, і  у “Соборній”, і у волонтерському центрі Краматорська. Їжджу в табори, щоб провести цей тренінг. Займаюся навчанням тренерів в інших містах України та проводжу на запрошення заняття з дітьми.

Розкажіть трохи про допомогу дітям загиблих  військовослужбовців.

Це також арттерапевтичні заняття. Така терапія, в першу чергу, заспокоює та допомагає розкрити в дитині творчі здібності. Займаємось також з метафоричними асоціативними картками в режимі офлайн, казкотерапією, мандалотерапією, глінотерапією, дивимось фільми та мультики. Ми малюємо, граємо, спілкуємось. Проводжу я й індивідуальні заняття. Тут є запроси не тільки у дітей, а й у їхніх мам. Жінки в цей непростий час теж переживають втрату близької людини.

Візьмемо, для прикладу, депресію, з якою я зустрічаюся в професійній діяльності. В цьому випадку потрібні виключно індивідуальні заняття, які є конфіденційними. Якщо у дитини все добре, вона приходить на групові заняття з арттерапії, які проходять щосереди. Це онлайн заняття. Проводимо ми й такі заняття у волонтерському центрі Краматорська для всіх охочих діток.

Ви ще ж й безпритульним тваринам допомагаєте?

Це я від себе допомагаю. Кожен день вже півтора року ми ходимо годувати тваринок. Корм привозять у волонтерський центр, і о 16 годині ми виходимо на вулиці. Також коли в мене є тренінги, наприклад, в Ізюмі, або у Святогірську, ми разом з фондом «Хатіко» веземо туди їжу, щоб нагодувати собачок.

Чи збільшилась кількість безпритульних тварин в Краматорську?

Звісно, стало багато покинутих собак та кішок, у тому числі породистих. Ось, наприклад, біля мого під’їзду жила кішечка шотландської породи. Її просто викинули. Взагалі дуже багато по місту бігають тварин.

Чи не страшно вам жити та працювати у прифронтовому місті та звідки черпаєте ресурс?

Думаю, що мені вже нічого не страшно. Я дуже люблю свою роботу. Коли почалась війна та всі почали евакуюватися з Краматорська, я взагалі не збиралася кудись їхати. Я точно знала, що потрібна місту. Пам’ятаю як телефон розривався,  знайомі телефонували та казали, що знайшли мені житло. Мені була приємна така турбота, але я відмовлялася.

Чи змінився, на ваш погляд, Краматорськ під час війни?

Я хочу бачити тільки хороше. Я щаслива людина, тому вважаю, що мене оточують тільки гарні люди, які підтримують один одного. З самого міста, звичайно, поїхало багато людей, що дуже помітно.

Ви є номінанткою категорії “Психологиня року”у конкурсі “Жінка Донеччини”. Знаєте коли оголошення результатів?

Якщо чесно, не знаю. Моє коло спілкування просто запропонувало мені взяли участь. Я погодилась. Так що слідкуємо.

Як можна звернутися до вас за допомогою?

Написати мені у соціальних мережах.

Якою має бути психологиня під час війни?

По-перше, кожна людина зараз має бути резильєнтною, емпатичною, толерантною, доброю, турботливою. Одним словом – людиною. Я  вважаю, що головна професія людини – бути людиною.