Краматорськ – місто, яке стало центром наукових здобутків Донеччини, попри свою відносно невелику площу та населення. Завдяки університетам, науковим інститутам і потужним інтелектуальним силам, тут були виховані видатні особистості, які стали науковцями, дослідниками та фахівцями різного профілю. Історія Краматорська та його внесок у світову науку заслуговують на окреме обговорення. Сьогодні журналісти «Pro100Media» підготували цікаві факти про деяких вчених, які прославили наше місто, продемонструвавши значні досягнення у своїй галузі. Список науковців, чия праця гідна уваги, можна продовжити, адже Краматорськ навіть в часи війни плекає нові таланти, які, безумовно, залишать свій відбиток у науковій спільноті.
Степан Коршун
Степан Васильович народився в місті Глухов Чернігівської губернії. Наприкінці XIX століття мати Єлизавета Коршун переїхала з дітьми на околиці Краматорська і по сусідству з Біленькою купила 1100 десятин землі, побудувала 2-х поверховий будинок. У родині було 6 дітей. Степан — старший з них.
У 1887 році вступив у Харківський університет на медичний факультет, який закінчив «з відзнакою» в 1893 році. Вже студентом брав участь у боротьбі з холерою, був завідувачем холерного барака у Слов’янську, не залишив роботу навіть для складання випускних іспитів, які склав, коли епідемія була уже зупинена
У 1894—1895 роках займався бактеріологією у Бактеріологічній лабораторії Харківського медичного товариства. В 1895 році обіймав посаду асистента бактеріологічній станції Харківського медичного товариства. Згодом станція була перетворена в Бактеріологічний інститут, який й очолив Степан Васильович. Він викладав на бактеріологічних курсах для лікарів, працював на теоретичних і практичних курсах з холери для лікарів і студентів. В 1910 році отримав звання професора.
З 1923 р. Степан Коршун працював директором Інституту інфекційних хвороб імені Мечникова. 13 серпня 1930 року його заарештували після того, як професор відмовився брати участь у розробці засобів ведення бактеріологічної війни та за нібито участь у «шкідницької організації мікробіологів» в інституті їм. Мечникова та інших установах. Закатований, він покінчив життя самогубством у Бутирській в’язниці Москви в 1931 році.
На території ДУ «Інститут мікробіології та імунології ім. І.І.Мечникова НАМН України» на честь проф. С.В.Коршуна встановлено пам’ятну стелу.
Олексій Ситенко
Народився в с. Нові Млини на Чернігівщині. Вже в 4 роки вмів читати й писати. В роки Другої світової війни, ризикуючи життям, врятував від спалення нацистами 79 книг з міських бібліотек Краматорська. З відзнакою закінчив середню школу, мріяв стати поетом або філософом. Вступив до Донецького гірничого інституту, але після тяжкої хвороби й довгих роздумів вирішив все ж таки обрав фізику. Закінчив фізико-математичний факультет Харківського університету.
Працював в Інституті фізики АН УРСР, професор Київського державного університету. З 1963 – в інституті теоретичної фізики імені М.М. Боголюбова НАН України (завідувач відділу теорії та ядерних реакцій, з 1998-го – директором). Головний редактор «Українського фізичного журналу».
Зробив фундаментальний внесок в теорію взаємодії високоенергетичних частинок з ядрами (теорія Ситенка-Глаубера). Автор 17 монографій та понад 450 наукових статей. Сучасні уявлення про ядерні процеси зіткнень при високих енергіях за участю складних частинок базуються на побудованій ним загальній теорії багаторазового дифракційного розсіяння.
Створив школу фізиків. Лауреат премії ім. К.Синельникова (1976), Державної премії України (1992), премії ім. М.Боголюбова (1994).
20 вересня 2013 на школі № 11 у Краматорську, де вчився Олексій Ситенко, встановлено меморіальну дошку, автор — краматорський скульптор Іван Базилевський, а у 2023 році вулицю Партизинську перейменували на вулицю Ситенка.
Микола Золотухін
Акушер-гінеколог. Доктор медичних наук, професор. Закінчив Донецький медінститут. З 1975 року працював у Донецькому медуніверситеті: завідувачем кафедри акушерства і гінекології додипломного навчання, професором кафедри акушерства, гінекології та перинатології факультету післядипломної освіти.
Відомий своїми науковими дослідженнями в області: перинатальної охорони плода й новонародженого при передчасному розриві плідної оболонки та недоношуванні вагітності; кесаревого розтину і профілактик септичних ускладнень у вагітних групи інфекційного ризику; менопаузи та реабілітації жінок у клімактеричний період; вагінальної хірургії.
Петро Кох
Кафедра підіймально-транспортних машин як окремий підрозділ Краматорського індустріального інституту була заснована у 1961 році. Засновником і першим завідувачем кафедри був саме професор Петро Кох. До речі, він першим серед науковців навчального закладу отримав звання професора.
Петро Кох фахівець у галузі машинобудування. Кандидат технічних наук. Після закінчення Новочеркаського політеху працював у Харкові в авіаційному інституті та у Всесоюзному політехнічному інституті.
Досліджував підвищення надійності механічного устаткування машинобудівних і гірничих підприємств (екскаваторів, шахтопідйомних машин і механізмів, кранів, конвеєрів, спецвидів транспорту); розроблення й удосконалення наявних методів розрахунків і проєктування механізмів машин і їх конструкцій; створення нових видів транспорту; розроблення наукових основ експлуатації та ремонту механічного устаткування кар’єрів.
Григорій Хаєт
Засновник кафедри технології машинобудівництва металорізальних верстатів та інструментів Донбаської державної машинобудівної академії. Працював в академії з 1961 до 2003 рік.
З 1964 року очолював галузеву лабораторію “Підвищення ефективності роботи важких верстатів” при Краматорському індустріальному інституті. Він заклав основи теорії надійності та якості різального інструменту.
Під його керівництвом науковими співробітниками лабораторії розроблені нові конструкції інструментів та регламентів їхньої експлуатації для важких верстатів, ГОСТи на номенклатуру показників якості інструменту та методів їх контролю, нормативи різання.
Результати досліджень Григорія Хаєта були впроваджені у 19 підприємствах різних галузей промисловості. Особисто чи у співавторстві опублікував понад 300 наукових праць.
Володимир Капорович
Фахівець у галузі металургії. Доктор технічних наук, професор, заслужений діяч науки й техніки УРСР. Закінчив Ждановський металургійний інститут (нині м. Маріуполь). Працював на заводах ім. Куйбишева та ім. Ілліча
У 1966 до 1983 працював у Краматорському індустріальному інституті. Заснував та очолив кафедру “Автоматизація кувально-штампувального виробництва”, також був засновником та керівником галузевої лабораторії Мінважмашу СРСР “Нові методи отримання виробів складної конфігурації з трубчастих заготовок”. Був відзначений званням «Винахідник СРСР», нагороджений дипломами І та II ступеня ВДНГ УРСР, почесною грамотою «Мінважмашу»
Володимир Капорович – автор унікальних технологічних процесів, оснащення, інструменту та обладнання для виготовлення труб готових виробів осесиметричної форми та заготовок, які потребують мінімальної механічної обробки.
Він є автором понад 80 винаходів та 9 іноземних патентів.
Віктор Потапкін
Засновник наукової школи зі створення нових і вдосконалення діючих технологій, обладнання й засобів автоматизації в прокатному виробництві.
Одним із перших застосував метод полів ліній ковзання для теоретичних досліджень процесів гарячого вальцювання листів та смуг. На основі цього методу здійснив комплексне вивчення напружено-деформованого та кінематичного стану металу під час вальцювання смуг у широкому діапазоні співвідношень довжини вогнища деформації до середньої його товщини.
У результаті цих досліджень було розроблено методику розрахунку енергосилових параметрів та технологічних режимів обтискань на станах гарячого вальцювання, впроваджену на низці провідних металургійних підприємств.
Подальший етап наукової діяльності пов’язав із розвитком процесів асиметричного вальцювання, зокрема з розробленням теоретичних основ та впровадженням у виробництво процесу деформації між нерухомим та приводним валками.
У 1989 році був призначений ректором КІІ. Віктор Потапкін не боявся зробити крок до втілення новітньої ідеї, з ясним баченням мети й перспектив, зміг забезпечити високоефективну роботу й фінансову стабільність інституту, провести колектив через буремні дев’яності, зберегти й підвищити рівень навчального закладу Завдяки його зусиллям Краматорський індустріальний інститут у 1994 набув статусу академії.
