Дитбудинок сімейного типу зі Слов’янська Краматорського району знайшов прихисток у Дніпрі. За словами матері-виховательки Надії Карнаух, через обстріли військ РФ їм довелося двічі евакуюватися з рідного міста. Від будинку переселенців у Слов’янську — одні руїни: влітку 2022-го в дім влучив російський снаряд. Як родина облаштувалася на новому місці та чого прагнуть діти — у матеріалі Суспільного.
Надія розповіла журналістам: біологічних синів та доньок не може мати через стан здоров’я, а тому разом з чоловіком вирішили заснувати дитячий будинок сімейного типу.
“Це моя стихія. Мені хотілося дуже великої родини. Це класно, коли ти дивишся, як вони підростають. Це варте того. Це життя, і ти розумієш, що ми створили їм фундамент”, — сказала мати-вихователька.
Через обстріли армії РФ родині довелося евакуйовуватися зі Слов’янська двічі — у 2014-му та 22-му. Надія зазначила: востаннє планували залишити домівку на пару тижнів, а тому взяли із собою лише одяг та документи.
“Ми закупили вдома продукти, а воно — все. Ми розуміємо, що ні. Ми все кинули й поїхали. Як стояли, так і поїхали, і все на цьому. В рюкзаках у дітей були носки, змінна білизна, ну і штани, хто ще кофту кинув”, — додала жінка.
Зі Слов’янська родина переїхала до Дніпра. Надія розповіла: три місяці жили у спортивній залі однієї зі шкіл, потім — орендували власне помешкання. За її словами, повернутися до Слов’янська прагнуть усі діти. Зокрема сімнадцятирічна Катерина. Однак, їхньої рідної домівки більше немає — влітку 2022-го в будинок влучив російський снаряд. Після того Катерина разом з матір’ю поїхали до Слов’янська оцінити збитки.
“11 років я там жила, це було для мене щастя, що мене забрали у родину. Ми в’їхали у місто, і я почала плакати, я дуже хвилювалася. Я його не впізнала. Зовсім. І тільки коли мама каже, що ми зараз поїдемо до будинку, я почала дуже сильно плакати, бо мені прикро так було”, — пригадала дівчина.
Дітей Надія виховує родинними групами — забирає додому також їхніх братів та сестер. Як, наприклад, чотирнадцятирічний Максим та його тринадцятирічна сестра Альбіна. Дівчинка розповіла: біологічних батьків не пам’ятає, жити в іншій родині не хоче.
“Я з першого дня почала називати маму “мамою”. Тому що я їй дуже вдячна за все. Тут мене люблять та цінують. Інші так не зробили б. Іноді мені дім сниться”, — сказала Альбіна.
Наразі наймолодшій дитині в родині — десять років, найстаршій — 29. Усіх Надія вважає своїми. Один із її синів зараз на фронті, деякі доньки виїхали за кордон. Окрім 17 дітей, додала Надія, допомагає виховувати ще шістьох онуків. У планах — відбудувати знищений армією РФ дім та повернутися до рідного Слов’янська, зазначила жінка.
