8 квітня 2022 року внаслідок ракетного удару росіян по залізничному вокзалу у Краматорську 12-річна Яна Степаненко втратила обидві ноги. Після отримання перших протезів у США, Яна продовжила шлях до відновлення. Вона повернулась в Україну та продовжує реабілітацію. Зараз Яна готується підкорити Бостонський марафон: 13 квітня дівчина бігтиме на протезах дистанцію в 5 кілометрів, щоб здійснити мрію військового Олександра Рясного і показати світу непохитну стійкість українського народу.
Своєю історією Яна поділилася з журналістом “Pro100Media”.
«Я пам’ятаю той день, коли вперше стала на протези. Спочатку дуже незвично було, бо найперші протези в мене були важкі, тому відповідно важко було зробити перші кроки. У перші дні, коли я тільки почала ходити, спочатку з самого ранку я не одягала протези, пізніше, перед обідом лише, потім займалася, ходила до реабілітолога», – згадує дівчина.
Розповідає, що з часом звикла до протезів та стала замислюватися про заняття спортом. Каже, що зараз теж відчуває болі у м’язах, але не такі сильні.
“Спорт я завжди любила. В дитинстві ми просто гралися з друзями, бігали. Взагалі я люблю бігати. І ось вже після трагедії, коли перший раз пробігла, мені було важко і боляче. Але я все одно бігла. Коли я пробіжу дуже довгу дистанцію, то в мене вже починали боліти ноги й від цього були деякі проблеми. Але поступово я бігла, метр за метром. Сьогодні пробігла 50 метрів, завтра 100, 500, 800, 1000. Пам’ятаю, як колись стала на бігову доріжку, мені включили її й у швидшому темпі я пробігла 200 метрів, перепочила і знов, і знов, і знов”, – ділиться Яна.
Також Яна каже, що дуже любить ходити.
“Намагаюся багато ходити. Якщо гуляти цілий день, то можу навіть 10 тисяч кроків пройти, може й більше. Ще катаюся на велосипеді та самокаті.
А на Бостонський марафон мене просто запросили, сказали: “Яно, хочеш пробігти марафон?” І я погодилась. Просто вирішила зробити собі цей виклик та ще й допомогти нашому Захиснику. Для мене 5 км – дуже досяжна ціль, до якої ми стараємось дійти разом з тренерами. Моє підтримує родина, мама та брат, сестра, племінниця. Я дуже хвилююся, але думаю все в мене вийде”, – зауважує дівчина.
Яна розповіла, що тренується чотири рази на тиждень. Двічі у Національному реабілітаційному центрі “НЕЗЛАМНІ” з фізичним терапевтом та ще двічі на велотреку та стадіоні з професійними тренерами.
«У мене дуже класні реабілітологи та тренери, ми разом займаємось робимо різноманітні вправи та зарядки. Вони навчають мене правильно бігати, щоб мої м’язи працювали», – каже Яна.
Минулого року дівчина брала участь у львівському півмарафоні, де здолала символічну “Милю незламності” у 70 метрів.
“Коли я перший раз бігла, було дуже страшно, але водночас я дуже пишалася собою, що хоч трішечки, але вже пробігла. Після трагедії на вокзалі я багато думала, а як далі? Але завдяки протезистам та лікарям з Америки я знову можу бігати. Моя участь у марафоні в Бостоні – це ще одне нагадування, що в Україні триває війна. Хочу ще розповісти про це на увесь світ. А також я хочу зібрати кошти на спортивний протез для важкопораненого захисника Олександра, щоб він теж міг бігати як я, бо він втратив кінцівку на війні», – розповідає Яна.
“Даний матеріал виготовлено за підтримки ГО “Інститут масової інформації” в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network”.
