“Моя мрія – знайти їм новий дім”. Як зооволонтерка Марина Нємцева допомагає тваринам з Херсону

«Велич нації визначається тим, як ця нація ставиться до тварин», — казав Махатма Ґанді. Це справді так. Адже зараз, поки російська армія безжально атакує українські міста та вбиває людей, наші люди ризикуючи, намагаються зберегти кожне життя.

Через початок повномасштабної війни тисячі тварин залишились без даху над головою. Їх порятунок лежить на плечах волонтерів, що вивозять тварин і шукають їм нові домівки. Одна з них – зооволонтерка з Києва Марина Нємцева, яка зараз допомагає тваринам з Херсону. Її історію вивезення та долю тварин, які пережили бойові дії, читайте в матеріалі Pro100Media.

Марино, за освітою ви ветеринарний лікар. Чому обрали для себе таку професію?

Я дуже люблю тварин, все життя вони жили в мене дома. Дуже хотілося їм допомагати. Коли я починала вчитись, вирішила, що зоологом бути не можу, бо це сфера досліджень, а не допомоги. Це теж важливо, але не те, що б мені хотілося. На той момент сфера зоозахисних організацій та притулків для тварин в Україні ще не була розвинена, ветеринарної поліції немає в країні й досі, тому вибір був очевидний. Якби такі організації діяли, я б не була ветеринарним лікарем, я б була зоорятівником або поліцейською.

Розкажіть детальніше, як окрім основної роботи ви допомагаєте тваринам?

Я забираю їх з вулиці, тому в мене завжди є декілька підопічних котів або собак, якими повністю опікуюсь, лікую, прилаштовую в нові сім’ї. Моя мрія – знайти їм новий дім. Після деокупації Херсону регулярно їжджу в місто. Разом з друзями з Польщі возимо гуманітарні вантажі для тварин та частково для людей. Також я прилаштовую чотирилапих по всій Україні та за кордон, оплачую ветеринарні рахунки та просто годую тварин на вулиці, коли є можливість.

Тварини, якими ви опікуєтесь, живуть у вас?

Частково, тому що я живу у квартирі. Більшість тварин знаходяться на перетримках у людей та в притулках. Особисто у мене є дві собаки та три коти, а ще зараз тимчасово живе врятована з Херсону черепаха. Порятунком та лікуванням черепах я взагалі займаюсь близько 13 років. Але у зв’язку з війною я у квартирі не можу забезпечити їм належний догляд постійно. Черепахи – це такі створіння, які потребують багато води та світла, якого не було взимку.  

Яка взагалі на сьогодні ситуація у Херсоні?

Коли ми їздили в місто після деокупації, привозили тваринам їжу, ліки, обробки, переноски, щоб люди могли їх ловити та забирати собі або везти на кастрацію. Я бачила багато покинутих тварин, деякі вже розмножувались після того, як опинились на вулиці. Притулки були переповнені, деяких чотирилапих труїли. Звичайно всім їм знайти новий дім або вивезти нереально. Зараз до всього цього додалася ще допомога через повінь.

Але українці дуже чудова нація. Тому що багато хто не покинув ні чужих, ні своїх тварин, ходили та годували сусідських. Під час окупації навіть останньою кашею ділилися.  Я дуже рада, що знайома з людьми, які розуміють, що тварини менш захищені, ніж люди та допомагали їм. Це неймовірно, коли навіть під дулами автоматів люди думають про братів наших менших.

Окрім Херсонської області вдалося за час війни ще десь побувати?

Я їздила вивозити тварин в сім’ї за кордоном. Більше я ніде не була. Насправді, навіть їздячи в Херсон вже треба мати великий ресурс, в першу чергу фінансовий, а я ж не фонд і на юридична особа. Я їжджу за власний кошт або завдяки допомозі друзів чи небайдужих людей. Намагаюся робити те, що в моїх силах. Наприклад, якщо я розумію, що в мене є можливість забезпечити 5 собак, я їх беру. Шосту вже брати не буду. Тому що до прилаштування в родину намагаюся, щоб у тварини було все необхідне.

Зараз в мене навіть по Херсону такий підхід. Вважаю, що не треба розвозити цих собак та кішок по всій Україні, тому що безліч людей звідти прямо зараз шукають своїх домашніх улюбленців, які вже прилаштовані в інші сім’ї. Не всі ж люди покидьки, що кинули та поїхали. Це був ранок, все відбувалося дуже швидко, тому не можна засуджувати людей. Ситуація була катастрофічна. Хоча особисто я засуджую тих, хто не зняв тварин з ціпків або не відкрив двері, щоб вони могли втекти.  

До мене звернулась жінка, яка шукала двох своїх собак. Вони не були прив’язані, а жінка в цей час була у Кривому Розі. Хтось поїхав, залишив тварину на батьків, а вони не впорались. Хтось просто не встиг забрати.

Багатьох породистих вже розібрали та тепер власники не можуть знайти своїх тварин. Одне діло якщо це бездомна собака, яку не будуть шукати та всі будуть раді, що її хтось взяв до себе, інше забрати тварину яку, можливо, шукатимуть. В останню поїздку я забрала з підвалу кішку та її котенят, хоча б могла взяти набагато більше.

А взагалі охоче люди зараз беруть покинутих тварин?

 Взяти кішку чи собаку з Херсону – це зараз прям справжній мейнстрим. Для мене це особисто гидко, коли ти пропонуєш таку ж саму собаку з іншого міста України, щоб на її  місце взяти з Херсону, люди відмовляються. Всі, мабуть, хочуть повісити собі орден на груди та сказати: “Ось який я класний, що врятував собаку з ХЕРСОНУ!”. Я не розумію цього. Якщо ти хочеш – ти рятуєш. А так перебирати – це ж не допомога, це егоїзм.

А до підриву Каховської ГЕС брали?

Дуже неохоче брали, навіть ще до війни. Безпородних зараз практично вже нереально комусь віддати. Всі хочуть породистих. До того ж за три копійки. Тому процвітає чорне розведення. Це не просто обхід офіційної реєстрації, щоб заощадити. Це розмноження в найпотворнішій, антигуманній формі. Чорні заводники тримають тварин у клітках, вони не гуляють, з ними не займаються, вони змушені все життя перебувати в обмеженому просторі. А коли собака хворіє, її просто присипляють.

Дуже мало українців беруть тварин з притулків, хоча в порівнянні з ситуацією, яка була 10-15 років тому вже набагато більше. За кордоном ситуація зовсім інша, там більшість тварин, яких беруть люди, саме з притулків. Мрію, щоб і в нас колись так було. Напевно, в цьому плані війна відкинула нас на десятки років назад.

Як прості люди можуть допомогти у вашій роботі?

Це може бути фінансова допомога, щоб покрити якісь потреби  або тимчасова перетримка. А ще краще взагалі забрати тварину собі. Якщо це собака, треба навчити її жити у квартирі, комунікувати з людиною, ходити на повідці, спілкуватись з котами та іншими собаками. Зрозуміло, що тварин, які соціалізовані частіше беруть люди, бо з ними менше проблем. Вуличні ж так і сидять в притулках до кінця життя.

Ще до війни було актуально проведення акцій на підтримку тварин, підписання петицій та таке інше. Якби суспільство тиснуло на владу, то ми б швидше прийшли до цивілізованого підходу в поводженні з бездомними тваринами.

А взагалі допомагають вам люди? 

Безумовно є люди, які регулярно перераховують гроші для того, щоб можна було оплачувати перетримки чи беруть участь у цільових зборах. Наприклад, щоб зробити операцію. Саму операцію у нас в клініці я зроблю безплатно, але може бути потрібні певні конструкції, обладнання чи метал, а їх безплатно ніхто не дасть. А вони мають бути якісними. Тому я  відкриваю збір.

Де ви публікуєте інформацію про збори?

В цьому плані я користуюся тільки фейсбуком.

Взагалі, які на сьогодні є проблеми у вашій роботі?

Найбільша, звичайно ж, відсутність людей, які можуть забрати тварину. Ще часто в роботі я бачу жорстоке поводження с чотирилапими. Буває, що ми знаходимо тварин з кульовими пораненнями.

Але я розумію, що у людей важка фінансова ситуація, триває війна, тому додаткову відповідальність брати на себе не хоче ніхто та й допомога тваринам не на часі. Люди звичайно обирають задонатити на ЗСУ, які прискорюють нашу Перемогу, чим на корм собакам.

Що взагалі робити людині, яка знайшла тварину та хоче їй допомогти?

Якщо людина знайшла тварину на вулиці та забрала до себе, вона взяла на себе відповідальність. Це дуже болюче для мене питання, коли хтось забрав тварину з вулиці, приніс нам в лікарню та покинув. Типу, “ну ви ж ветлікарня, допомагайте!”. Ми теж не знаємо куди дівати тварин та в нас є основні обов’язки. Буває, що людина кладе тварину в коробку та підкладає під притулок. Це вся допомога.

Якщо людина хоче допомогти – вона забирає собаку чи кішку до себе, або шукає у кого тварина буде жити, або оплачує перетримку. Не дуже добре перекладувати на когось відповідальність. Якщо не можеш допомогти – краще проходити повз.

У тому ж фейсбуці є безліч груп, де є люди, які все підкажуть: що робити з твариною, куди звернутись, порадять ветклініку та гарних лікарів. Треба тільки мати бажання.