“Я дуже хочу побачити Перемогу”: історія військового Володимира Шевченка,  який втратив ногу під час артобстрілу

Спортсмен у цивільному житті Володимир Шевченко під час повномасштабного вторгнення приєднався до Збройних сил України. Разом з побратимами з 54-ї окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи хлопець відбивав російські штурми. Під час одного з боєзіткнень отримав поранення та втратив праву ногу. Зараз військовий проходить реабілітацію та потребує фінансової допомоги.

В рамках  проєкту “Скалічені війною, але незламні духом” Володимир поділився з журналістом “Pro100Media” власною історією.

Чи ви займалися до повномасштабного вторгнення?

Я мешкав в місті Покровськ. Займався Street Workout, це екстремальний спорт на турніках, багато їздив на велосипеді, ремонтував телефони. Загалом, ще шукав себе, мені тільки 19 років.

Володимир Шевченко під час цивільного життя

Коли ви вирішили вступити до лав ЗСУ?

15 вересня 2023 року я добровільно прийшов до військкомату, підписав контакт через 12 днів. Проходив службу у 54 ОМБр. Не буду розповідати про якісь великі мотиви, пішов просто тому, що потрібні були гроші, а роботи не було. Багато людей виїхало з міста на той час.

Де вам вдалося побувати за цей час?

Був у Куп’янську, Часовому Яру, поблизу Бахмута. Найбільше працювали на Бахмутському, але травму отримав на  Куп’янському напрямі. Основними нашими обов’язками було – закріпитися на певній території. Іншими словами – піхота, але офіційно я був навідником. Хотів перевестися у 93-тю окрему механізовану бригаду «Холодний Яр», вже навіть подав заявку. 

Володимир Шевченко з побратимом

Чому ви навчилися в лавах ЗСУ?

Користуватися автоматом, освоїв навички польової медицини, навчився надавати першу медичну допомогу в екстремальних умовах, користуватися рацією, набув тактичні навички.

За яких обставин ви отримали травму?

Я був командиром групи, у складі шістьох людей нам треба було зайняти певні позиції. Ми потрапили під артобстріл, я отримав тяжке поранення правої ноги, а два мої побратими – легкі поранення. Мене принесли в бліндаж, надали першу медичну допомогу,  натягнули турнікет,  дали знеболювальне, 7-8 годин я пролежав так.  

Після евакуації мені знову надали медичну допомогу, відвезли в Куп’янськ. Там мені зробили операцію, ампутували ногу вище коліна. Після цього відвезли в Харків, деякий час пролежав у місцевій лікарні. Зараз проходжу реабілітацію в Києві в госпіталі СБУ.

Володимир Шевченко у лікарні

Скільки буде продовжуватися реабілітація?

Я не знаю, мені про це нічого не кажуть. Зараз чистять рану, роблять перев’язки, готують до протезування. Чекаю комісію з міністерства оборони, яка має направити мене на протезування. У Львів я їхати не хочу, хочу поїхати на протезування за кордон. Бо я знаю, що якщо мені поставлять протез в Україні, я, скоріш за все,  далі буду воювати. На жаль, зараз ВЛК бере всіх, навіть з третьою групою інвалідності. Навіть багатьох вже “списаних” військових з тяжкими травмами  починають повторно вчити. Мені обіцяють поставити протез безплатно, але є сумніви в мене, що він буде гарний.

Нещодавно ми відкрили збір на лікування та протезування:

https://next.privat24.ua/send/bkhkr

https://send.monobank.ua/jar/AZPadv1K9m

Буду радий будь-якій фінансовій допомозі! Зараз мета – зібрати 50 000 гривень. Якщо поїду за кордон на протезування, хотів би стати на ноги, почати нове життя, працювати де зможу та допомагати іншим військовим з травмами. А загалом я дуже хочу побачити Перемогу.