Під час Другої світової війні загинуло понад 14 мільйонів українців. Це найбільші втрати серед країн світу. Крім того, в нашій країні було зруйновано близько 700 населених пунктів, а після деокупації щонайменше півмільйона українців було репресовано та депортовано майже чверть мільйона представників інших народів.
Натомість Друга світова є однією з улюблених тем російської пропаганди, завдяки створеному там культу війни. А ще для того, щоб виправдати власну агресію, кремлівська пропаганда перекручує та маніпулює історичними фактами.
Найбільші міфи про події Другої світової війни, які живуть у головах росіян (та й деяких українців) “Pro100Media” оглядає сьогодні.
”Велика Вітчизняна війна”
Всім нам багато років розповідали, що Велика Вітчизняна війна, почалася 22 червня 1941 року, а закінчилася 9 травня 1945 року.
Але ж насправді війна почалася 1 вересня 1939 року, власне, з підписання Пакту Молотова — Ріббентропа між Німеччиною та Радянським Союзом та спільної операції проти Польщі. У вересні-жовтні Вермахт і Червона армія втілили ці домовленості у життя. Вже 1 вересня 1939 Німеччина напала на Польщу, а бомбардувальники Люфтваффе бомбили міста в західній частині України: Львів, Луцьк, Тернопіль, Дрогобич та інші.
Два роки після цього СРСР був союзником нацистів. За цей час нацисти захопили Данію, Норвегію, Нідерланди, Бельгію, Люксембург, Францію, Югославію та Грецію, а СРСР напав на Фінляндію та анексував Литву, Латвію, Естонію та румунську Бессарабію.
Звичайно, багато хто знав про німецько-радянський пакт. Але “совєти” стверджували, що він був вимушеним кроком з метою відтягнути час. Насправді зрозуміло, що документ був взаємовигідним співробітництвом між сильною на той момент Німеччиною та жадібним до влади СРСР.
Та й, до речі, завершилась війна 2 вересня 1945 року капітуляцією Японії.
Міф про Велику Вітчизняну теж виник не одразу, адже 20 років після закінчення війни ніхто не святкував День Перемоги 9 травня. І навіть вихідним днем 9 травня став тільки у 1965 році. Радянський Союз навіть датою святкування закінчення війни визначив 9 травня попри те, що інші країни призначили Днем перемоги над нацизмом 8 травня, коли ухвалили Акт про капітуляцію Збройних сил нацистської Німеччини, створюючи образ держави-переможця.
Нинішній президент Росії Володимир Путін під час свого правління тільки масштабував цей міф та перетворив його на культ, створюючи свій авторитарний режим. Для цього російська пропаганда навіть роками спеціально применшувала значення допомоги Союзників з Антигітлерівської коаліції, завдяки якому радянська армія змогла встояти проти Німеччини. Не розповідали росіянам й про застосування Червоною Армією тактики «випаленої землі», коли все, що неможливо було евакуювати – знищувалось.
Загалом концепція «Великої Вітчизняної війни» розглядає СРСР як добро, а усіх його противників – як суцільне зло.
Напад Німеччини на СРСР був несподіваний
Мемуари маршала СРСР Георгія Жукова, які були повністю видані 2002 року підтверджують, що “Генеральному штабу про день нападу німецьких військ стало відомо від перебіжчика лише 21 червня, про що ми одразу ж повідомили Сталіну. Він дав згоду на приведення військ у бойову готовність. Мабуть, і раніше отримував такі важливі відомості з інших каналів».
Особлива роль росіян у Другій Світовій
У грудні 2010 року Володимир Путін вперше заявив, що Росія перемогла б у війні навіть, якби Україна не входила до складу СРСР. Неодноразово після цього російський президент заявляв, що участь інших народів, які були в складі СРСР, є не суттєвою, майже все, мовляв, зробили тільки росіяни.
Це, звичайно ж, брехня. Перемога над нацизмом – це спільний здобуток усіх країн, що брали участь у війні. Але бойові дії відбувалися не лише на Східному фронті, а й в Африці, на Тихому океані, в Атлантиці та у Середземномор’ї.
До того ж Радянський Союз не врятував народи Східної Європи від нацизму, як розповідають росіянам багато років. Після вигнання нацистів він окупував Польщу, Чехословаччину, Угорщину, Болгарію, Румунію та Східну Німеччину. Так, руйнується ще один міф – про радянського солдата-визволителя. Так, Червона армія дійсно вигнала нацистів з цих країн, однак відразу нав’язала там власні уряди.
Щодо України. За різними підрахунками в радянській армії воювали майже 6-7 млн українців. Це 24% від загальної кількості армії. До того ж від 1,7 до 2,5 млн українців були нагороджені орденами й медалями, 2 тис. відзначити званням Героя радянського союзу, 32 українці були двічі героями.
Українці – прислужники Гітлера
Навіть зараз росіяни називають українські батальйони «Нахтіґаль», «Роланд» та дивізію «Галичина», підрозділами СС. Кремлівська пропаганда стверджує, що їхній «особовий склад брав участь в каральних акціях проти мирного населення і загалом всі українські націоналісти були зрадниками та маріонетками німців».
Звичайно, вищезгадані батальйони не було жодним чином пов’язані з СС. Ініціатором їхнього створення була Організація Українських Націоналістів, а самі німці розглядали «Нахтіґаль» і «Роланд» як розвідувально-диверсійні підрозділи.
Факт, що ОУН не співпрацювала з нацистами підтверджує й те, що лідера організації Степана Бандеру у липні 1941 року заарештували та згодом ув’язнили у концтаборі Заксенхаузен.
Стверджують росіяни, що українці взагалі були схильні до зради, тому багато хто воював проти СРСР на боці Гітлера. Але насправді колабораціонізм мав місце в усіх окупованих нацистами країнах, в тому числі у Росії, де, згідно з історичними даними була найбільша кількість учасників колабораціоністських угруповань.
Українців у збройних силах Німеччини було 200-250 тис., росіян – від 300 тис. до 500 тис., за різними підрахунками. Унікальним явищем в окупаційній практиці було також російське військово-цивільне командування, так звані поліцаї.
Насправді дісталося не тільки українцям. Наприклад, російські ЗМІ досі стверджують, що кримські татари під час війни активно займалися колаборацією з нацистами, тому те, що Сталін депортував їх з Криму, а не розстріляв – це велика послуга.
Справжній партизан – російський партизан
Зверніть увагу на російські фільми останніх років. В них кожен партизан обов’язково росіянин та “працює” він виключно на території Росії. Проте в Україні також діяли партизани. Це, наприклад, загони «Поліської січі» отамана Тараса Боровця та ОУН (мельниківців). А на межі 1942/1943 була створена Українська повстанська армія, що активно партизанила. За весь час боротьби УПА знищила близько 12 000 німецьких солдатів та їхніх союзників.
Україна найменш постраждала під час війни
Вже під час повномасштабного вторгнення РосЗМІ писали інформацію про те, що Україна та Польща, внаслідок Другої світової війни отримали найбільші переваги.
Насправді нацистська окупація принесла нашій країні численні трагедії, як, наприклад Голокост, зруйновані міста та безліч братських могил. Людські втрати в Україні були одними з найбільших серед усіх країн-учасників війни, а матеріальні втрати становили 42% від усіх втрат СРСР. За різними даними людські втрати в Україні становили від 5 до 10 мільйонів осіб, а загальні демографічні втрати України, включно з евакуйованими та тими, кого відправили у вигнання – близько 14 мільйонів людей.
«Ніхто не забутий, ніщо не забуто»
Ці слова стали головним гаслом радянського режиму після війни. Але точна кількість загиблих під час Другої світової не встановлена й досі. Невідома точна кількість й
радянських військовополонених. Різні дослідники називають їхню кількість від 4,5 мільйона до 5 мільйонів 750 тисяч.
Багато ветеранів війни також через вигадані причини було відправлено в табори та тільки у 60-х роках з’явилися пільги для них.
Підняття прапору над рейхстагом
Фотографія Євгена Халдея – це класичний фотофейк часів Другої світової війни. Це спеціально поставлена фотографія. Загалом, класичний приклад того, як пропагандистська фотографія видається за журналістську фотографію. Насправді фото, зробленого в момент підняття прапора, немає.
Галицький віночок
Розглядаючи українсько-польські стосунки, треба нагадати про так званий «галицький віночок». Це світлина, яку використовують як приклад знущання воїнів УПА над поляками на Волині. На фотографії зображено дерево, до якого прикріплені колючим дротом тіла маленьких дітей. Ця фотографія насправді з’явилася ще до Другої Світової, у 1923 році. Тоді божевільна полька вбила власних дітей. Але в 90-х роках знімок почали активно використовувати деякі польські історики та пропагандисти.
