За 10 років Росія випустила чимало фільмів про війну в Україні – конфлікт, який вони перекрутили, адаптуючи під власну версію подій. Такими фільмами є “Ополченочка”, “Солнцепек” та “Донбас. Околиці”. 23 лютого до “Дня захисника вітчизни” та другої річниці повномасштабного вторгнення Росії в Україну пропагандисти випустили ще один фільм, на цей раз присвячений окупованому у 2022 році Маріуполю.
Звичайно ж, фільм “20/22” наскрізь пронизаний пропагандою та фейками, які сьогодні аналізують журналісти «Pro100Media».
Визвольна місія
Стрічка в черговий раз переписує реальність, перетворюючи воєнні злочини росіян на території України на “визвольну місію”. Розповідаючи глядачам “історію одного міста” творці фільму мають на меті переконати мешканців власної країни у правомірності дій на території іншої держави. Зміст фільму спотворює факти, викриває події та ігнорує страждання цивільного населення, спричинене окупаційними силами.
Одним із ключових моментів фільму стало зображення російської армії як “визволителів” Маріуполя, ігноруючи масові свідчення та докази воєнних злочинів, скоєних російськими силами в місті та навколо нього. Водночас реальні трагедії місцевого населення, спричинені облогою та бомбардуваннями, були або замовчувані, або подані таким чином, щоб перекласти відповідальність на українську сторону.
Фільм уникає згадки про міжнародну реакцію та засудження дій Росії, пропонуючи глядачам однобокий погляд на конфлікт з “руськими героями” та невиправданим патріотизмом, коли росіяни йдуть на війну просто заради “миру в усьому світі” і тому, що “так треба”.
Так, п’ять сценаристів, які нібито працювали над пропагандистським серіалом, не змогли написати жодного, хоч трохи схожого на правду, пояснення вторгнення в Україну, окрім гучних висловлювань, явно списаних з фільмів і книг про “Велику Вітчизняну”. Виходить, у Маріуполі у лютому 2022 року, сама собою зародилася смерть, з якою просто треба було боротися.
Особливість російської фейкової пропаганди в тому, що ніхто не зовсім не думає про порушення причинно-наслідкових зв’язків та аргументи. Аудиторія сліпо має вірити й не сумніватися.
Міський голова Маріуполя Вадим Бойченко також висловлював занепокоєння з приводу використання Росією інструментів пропаганди.
“Для цього вони використовують інструменти культури. Зокрема, вже були спроби організувати виставку в Італії. Нам це вдалося зупинити. Тепер вони зняли відверто пропагандистський фільм, у якому блокаду та знищення українського Маріуполя називають “звільненням”. Маємо зробити все, щоб не допустити цих показів десь за межами РФ та продовжувати доносити правду про російські воєнні злочини світові. Це наш спільний інформаційний фронт”, – підкреслив Бойченко.
Погані націоналісти
Попри міжнародну критику та заборони, Росія продовжує карикатурно зображувати українців як “бандерівців”, культивуючи стереотипи, що дегуманізують. Фільм намагається виправдати російську агресію, зображуючи українські сили оборони в негативному світлі.
Використовуючи пропагандистські кліше, які ми чуємо протягом двох років, творці стрічки розповідають про «хороші» Збройні сили Росії та «поганих азовців», а також наголошують на доблесті підрозділів, які в боях у Маріуполі навіть не брали участі. Все це робиться за принципом казки, де є однозначне добро (ЗС Росії) та зло (українські військові) і, звичайно, добро завжди перемагає, навіть якщо у «добра» немає зброї. Взагалі образ “націоналіста-бандерівця” росіяни створили досить дивно: українські військові вийшли в них хитрими, але й водночас нерозумними.
У фільмі відкрито кажуть, що “місцеві жителі досить напружено сприймають не стільки звуки вибухів та перестрілок, скільки одягнених у форму ЗСУ солдатів”.
До приходу росіян, за їх версією, у Маріуполі взагалі все було погано. Бійці «Азова» били підприємців, брали у заручники дітей і взагалі вбивали всіх без причини — когось просто розстрілювали, а когось забивали до смерті, а у вільні від геноциду хвилини палили на багаттях книги Пушкіна
До речі, інших бійців ЗСУ «азовці» теж не шкодують. Втім, ті й самі “гарні” – грабують, ґвалтують, стріляють, а тих мирних громадян, хто намагається вибратися з міста, розвертають назад, щоб було, ким прикриватися. У проєкті також неодноразова підтверджується, що у лавах ЗСУ – безліч іноземних найманців.
Ось тільки 23 лютого 2022 року маріупольці жили у власних квартирах, а вже через день ховалися по укриттях та добували воду короткими перебіжками під обстрілами, а багато хто так і залишався лежати у дворах тих будинків, де прожив все життя, і там людей й ховали, якщо взагалі ховали.
Просувається в серіалі й тема “хороших руських”. Ось, наприклад, дівчина головного героя категорично проти СВО, але теж вирушає до зони бойових дій.
Зйомки фільму дійсно проходили в окупованому Маріуполі за підтримки російського Воєнкіно, і, що найцікавіше, адміністрації т.зв. Донецької Народної Республіки.
“До об’єктива камер потрапили вражаючі кадри міста, що змінилося до невпізнання під час останніх подій”, – стверджує міністерство культури “ДНР”.
Знімальний майданчик в травні 2023 відвідав навіть ватажок вигаданої республіки Денис Пушилін. Гауляйтер з усією серйозністю зауважив, що йому «Найскладніше було бачити “українських військових” у повному одязі. І розумієш, що перевдягнений артист, а інстинкти спрацьовують — треба хоча б взяти в полон».
Коментувати цей вислів не хочеться, якщо згадати, що росіяни вже два роки намагаються окупувати Донеччину, яку планували “асвабадіть” за три дні, і кожен день на українській землі гинуть сотні окупантів.
Демонстрація сили
До зйомок була залучена реальна військова техніка та особовий склад., а маріупольці, які пережили запеклі бої за місто два роки тому, обурювалися, що кінороби влаштовують під час знімання вибухи та димові завіси. Зокрема, одного разу стовпи диму від покришок, що горять, місцеві прийняли за «прильоти».
Тобто у 2023 загарбники відтворювали звуки вибухів і пострілів під час зйомок у місті, де ще рік тому від російських атак загинули тисячі цивільних.
“Їхня пропаганда досягла найнижчого рівня цинізму, про людяність взагалі не йде мова. Їм байдуже, як виживали маріупольці через їхні масові обстріли, які психологічні травми вони отримали, і як це негативно впливає на стан людей. Ніхто навіть не приймається питаннями посттравматичного стресового розладу. Маріупольці в окупації психологічно виснажені й над ними продовжують знущатися”, – прокоментував тоді процес зйомок радник міського голови Маріуполя Петро Андрющенко.
Автори фільму також наголошували, що використовували “захоплену техніку ЗСУ”, вкотре виставляючи на показ свої “досягнення” на фронті та демонструючи силу.
Зауважимо, що станом на 24 лютого 2024 року російські війська втратили в Україні стільки особового складу та військової техніки, скільки було на початку вторгнення. За два роки бойових дій російські втрати збігаються, а в багатьох випадках і перевершують ті, що складали її початкову силу. Підтверджені втрати армії РФ включають понад 2700 танків та 5000 БМП та БТ. Кількість вбитих та поранених у РФ, ймовірно, становить близько 350 тисяч, повідомляє Міноборони Великої Британії у соцмережі X.
До речі, одним зі сценаристів фільму значиться боєць російського батальйону «Сомалі» Рінат Єсеналієв, так що весь серіал нагадує, хоч і мелодраматичний, але рекламний ролик «сомалійців». Все так і кричить: “Приходьте до нас. У нас є безсмертні герої. У нас добре”. Хвилина слави випадає також батальйону «Ахмат» та «безстрашному воєнкору» Семену Пегову, який грає самого себе.
А ось що справжні “подвиги” батальйону “Сомалі” в Маріуполі розповідає Донецька обласна прокуратура:
“На початку березня прокурори скерували до суду обвинувальний акт стосовно шістьох представників батальйону «Сомалі», які брали участь в оточенні Маріуполя та захопленні адмінбудівель.
У лютому-березні 2022 року вони з використанням танків, артилерії, мінометів, зенітно-ракетних комплексів та стрілецької зброї захопили, зокрема, місцеву школу й будівлю Головного управління Нацполіції в Донецькій області.
Також увірвалися до Маріупольського слідчого ізолятору. Обеззброїли працівників державної установи та викрали звідти озброєння — 48 автоматів, пістолетів та гвинтівок, ручний кулемет й понад 6700 набоїв різного калібру.
Один із «сомалійців» здійснив наругу над державним символом. Він зривав українські прапори з флагштоків та кидав на асфальт, а надалі міняв на «бойове знамено» угруповання. Інший учасник батальйону на відео вихвалявся мародерством, а також заявив, що ходить містом в шоломі полеглого бійця «Азову».
Це лише один випадок з сотен.
Братні народи
Росіяни продовжують просувати свій давній фейк про “братні народи” та загальну спадщину, в черговий раз ігноруючи назву – Україна.
В одному з епізодів герої обговорюють в обложеному будинку, що таке батьківщина. «Посмотри на этот город раздолбанный. Его строили две империи: российская и советская, и места хватало всем. А этим тесно от одного нашего существования и от того, что мы всегда рядом. Вот они и повелись на западные сказки…»
То кому ж, постає питання, тісно поруч із сусідами та хто на кого напав?
Звичайно ж, всі позитивні персонажі серіалу підтримують “дружбу народів”, а ось негативні – бандерівці, та жорстокі націоналісти. Взагалі, розподіл українців на поганих та хороших є одним з головних фейкових наративів росіян, які вони використовують вже 10 років. Та й взагалі головний герой серіалу: хлопець-студент, з Севастополя. Таким чином російська пропаганда в котрий раз стверджує, що анексований Крим є частиною Росії, а місцеві підтримують війну.
Навіть не дивлячись на фільм, мешканці Донеччини розуміють, що правди в ньому не знайдуть. Творці картини, звичайно, не показали, як з квітучого міста російські окупанти створили руїну: більшість житлових комплексів зруйновані, тисячі городян загинули, перетворивши Маріуполь на велике кладовище, кадри якого викликали жах у всьому світі. Попри це, фільм продовжує циркулювати у російськомовному інформаційному просторі, посилюючи наративи, які служать кремлівській пропаганді.
Найсмішніше, що продюсерська контора, яка зняла серіал “20/22”, називається «Баблгам продакшн». Баблгам – це синонім слова жувальна гумка або жанр невигадливої попмузики, розрахованої насамперед на підліткову аудиторію. Щоправда, продюсерська контора фігурує в титрах під псевдонімом BBG.
Насправді фільмів та серіалів, де українці набували викривлених рис, щоб наше суспільство все більше заглиблювалось у комплекс меншовартості, знято чимало, а іноді подібні проєкти створювалось й за участі самих українців. Багато фільмів стирали кордони між цілком відмінними націями, фактично прирівнюючи Україну до Росії.
Контент “до виборів”
У минулому році російський президент Володимир Путін виділив 11 мільярдів рублів на фільми, що пропагують колоніальну політику, критикують “деградацію англосаксонського світу, протистоять сучасним проявам нацизму і фашизму, висвітлюють героїзм російських солдатів у “спеціальній військовій операції”.
Незалежне опозиційне російськомовне інтернет-ЗМІ «Медуза» отримала доступ до внутрішніх документів адміністрації президента РФ. Вони свідчать, що “20/22” та інші випущені нещодавно фільми – це контент, зроблений спеціально до виборів
Навесні 2023-го в адміністрації президента Росії відбулася нарада, присвячена прийдешньому переобранню Володимира Путіна. Присутнім продемонстрували багатосторінкову презентацію, яка називалася «Творчий контент до виборів». У документі перераховані назви фільмів та серіалів, які планується «поширювати» та «просувати» у зв’язку з виборами президента Росії.
“Під вибори” зроблені як проєкти “за тематикою СВО”, так і дуже популярні мейнстрімні проєкти. Наприклад, у документі вказані російські касові хіти: комедія «Холоп 2», драма про фігурне катання «Льод 3», мюзикл «Бременські музиканти», фільм-казка «За щучим велінням» та кіно про бандитські угрупування кінця 1980-х «Слово пацана».
Крім того, там є проєкти, які безпосередньо присвячені війні з Україною та «жителям нових територій»: «Батьки Донбасу» і, власне кажучи, серіал «20/22». У ньому «через долі героїв автори показують, як втрата національної самоідентифікації, втрата своєї незалежності призводить до великої людської трагедії».
Принципи створення пропагандистського кіно
Зауважимо, що російське кіно залишається потужним інструментом формування сприйняття, зміцнення схвалених державою наративів і просування викривленої реальності, особливо щодо війни з Україною.
Основні принципи російських пропагандистських фільмів:
зйомки російською мовою;
головні персонажі росіяни;
другорядні персонажі українці;
дії відбуваються десь на невизначеній території, і навіть якщо в Україні, то вони не описувались як українські. Міста та території, які згадуються, не набувають національних рис та не мають жодних особливостей, що допомагає фільму розмивати межі між уявленням про дві різні країни.
Де побачити справжню картину подій в Маріуполі
Фільм “20 днів у Маріуполі”, який розповідає про перші дні повномасштабного вторгнення Росії в Україну, був створений воєнними репортерами Мстиславом Черновим та Євгеном Малолєткою. Завдяки спритності та допомозі місцевих правоохоронців, які евакуювали їх на цивільному автомобілі, автори змогли виїхати з міста. Фільм показує руйнування Маріуполя та злочини проти цивільного населення, зафіксовані протягом цих 20 днів.
“20 днів у Маріуполі” було номіновано на премію “Оскар” та визнано на премії Американської гільдії режисерів DGA Awards 2024 за видатну режисерську роботу. Критики в США раніше відзначили цю стрічку, включивши її до п’ятірки найкращих документальних фільмів року наприкінці 2023.
Фільм отримав численні номінації та нагороди на міжнародних кінофестивалях, включно з номінаціями від Cinema Eye Awards у кількох категоріях, серед яких “Кращий документальний фільм”, “Кращий монтаж”, “Краще виробництво”, “Найкращий дебют” та “Приз глядацьких симпатій”.
