Останнім часом серед підлітків в Україні набула популярності нова субкультура — квадробери. Психологиня Марина Діденко пояснює, чому діти цікавляться «перевтіленням» у тварин, та чи може це бути небезпечним для них.
Про це повідомляє life.nv.ua.
Термін «квадробіка» походить від двох слів: «квадро» — чотири, та «аеробіка», та позначає фізичну активність, мета якої — імітація поведінки та рухів тварин. Квадробери пересуваються на чотирьох кінцівках — так само, як, наприклад, коти або собаки, носять маски тварин, хвости та рукавички у вигляді «лапок». Також виконують певні трюки, як-от стрибки через перешкоди, біг абощо.
Квадробіка стала популярною в Україні серед дітей та підлітків. Що це таке: спорт, гра чи просто дитяче хобі, та коли батькам варто починати перейматися через таке захоплення дитини, у інтерв’ю NV розповідає кандидатка психологічних наук, практикуюча психологиня Марина Діденко.
— Субкультури як такі — явище загалом не нове, вони лише змінюються від покоління до покоління. Чому підліткам загалом важливо відчувати приналежність до певної субкультури?
— Є особливість підліткового віку, коли дитині потрібно вийти зі звичної сімейної системи і знайти для себе якусь нову. І тут діти експериментують з друзями, референтними групами. Часто це можуть бути субкультури.
Субкультура — це набір певних цінностей, правил, норм, які відрізняються від домінуючих у соціумі на даний момент. Тоді дитині легше орієнтуватися: моє домашнє, сімейне мені вже не підходить, бо я так не хочу. Підліткам в цей момент важливо сепаруватися, зрозуміти, що я можу, де, які мої кордони. Це ознака віку, і важливо, щоб дитина це зробила — знайшла щось, що буде підходити саме їй.
В підлітковому віці є певні особливості. Часто це така собі критичність: все може бути тільки чорне і біле, немає сірого. Це втрата авторитетів, амбівалентність почуттів: мені то погано, то добре. Тож для підлітка це можливість спілкуватися з тими, хто переживає те ж саме, що і вони, розділяє схожі цінності та переконання. Це ніби таке коло своїх, важливих людей.
Дійсно, субкультур — багато, і вони змінюються в залежності від часу, викликів та інших факторів. Наприклад, у 2010-х була популярною субкультура «емо», яка якраз таки була дуже про емоції — вони страждали, вони раділи. І це насправді було відгуком на особливості підліткового віку. Так багато емоцій через те, що відбувається статеве дозрівання, гормональні коктейлі, фізіологічні зміни — дитина не може з цим виром впоратися. Субкультура ж допомагає це пережити, нормалізує такі процеси.
Тут може йтися про так званий стан емоційного нуля, коли підлітки відчувають нудьгу і порожнечу. Все, що вони раніше робили, наприклад, якісь хобі, захоплення, сімейні традиції, починають знецінювати, це уже нецікаво. Замість цього — незадоволеність, злість, туга, прояви румінації, нав’язливих думок, все не так. Щоб уникнути цієї туги, діти, підлітки можуть обирати різну дивну поведінку, різні прояви.
— Що диктує моду на популярність тієї чи іншої субкультури?
— Я думаю, що йдеться про певні суспільно-культурні зміни, які відбуваються в соціумі. Наприклад, хіпі, які «за мир, проти війни», утворилися в поствоєнний час. Панки — це теж така собі реакція на систему, яка обмежує, має жорсткі норми, які заганяють людей в рамки, і про сильне бажання вийти з них. Таким чином, субкультура ніби допомагає змінити існуючий устрій, який вже не підходить певній частині соціуму.
Крім того, у популяризації субкультури відіграють велику роль засоби масової інформації: вони звертають увагу на те, що є цікавим і незвичним, підхоплюють це. Саме таке і відбулося з квадробікою.
— Чому таке заняття стало популярним в Україні саме зараз?
— Ми живемо у хронічному стресі. У дітей — величезне навантаження, зокрема емоційне, яке теж треба якось зняти. Гра в квадробіку, оця ідентичність, субкультура, насправді класно допомагає це зробити. Я можу перевтілитися і відіграти якусь емоцію. А ще й займаюсь спортом, бо походження квадробіки — це аеробіка на чотирьох кінцівках, що випливає з самої назви.
Ще один важливий момент: у періоди стресів у людини може включатися магічне мислення як певна захисна реакція. Ми не можемо осягнути все, що відбувається. Нам хочеться трішки магічності, казки. Чому зараз такі популярні астрологи, таргологи? Бо нам хочеться десь, де ми можемо, розслабитися і повірити в диво. Так само — дітям і підліткам.
Дитяча психіка адаптивна, більш гнучка. Але повномасштабна війна триває уже третій рік, до цього був коронавірус та всі обмеження, пов’язані з ним. Тобто навіть попри те, що діти класно і швидко адаптуються до навколишніх умов, їхні ресурси також можуть закінчуватися. Сучасні діти в Україні так само переживають втрати, стикаються з необхідністю адаптації на новому місці, можуть мати перебої зі сном, із навчанням — не ходять в школу, як це мало би бути у звичному режимі. Багато всього, що може викликати бажання розвантажити психіку, а також вдатися до певного ескапізму — втекти від повсякденної реальності. В нашому випадку — від хронічного стресу, викликаного війною.
— То все ж таки, як правильно сприймати це заняття: як елемент гри, як серйозний спорт, чи як «дзвіночок», що у дитини існує певна проблема?
— Гра — це одна із провідних діяльностей дитини. Саме за допомогою гри діти пізнають світ. Звичайно, у підлітків вона вже змінюється. Їхня провідна діяльність — це спілкування і взаємодія. І якраз квадробінг дає можливість поєднати і гру, що є провідною діяльністю в дитячому віці, і соціалізуватися, спілкуватися з групою однодумців в підлітковому віці.
Квадробінг може розглядатися як форма тілесної терапії, тому що ми рухаємося незвично, під час цього можуть утворюватися нові нейронні зв’язки. Коли нам потрібно виконувати якісь нові незвичні дії, у цей момент ми не можемо тривожитися або стресувати — всі наші сили спрямовані на те, щоб зрозуміти, що нам робити і як. Тож в цьому ключі можна говорити, що квадробінг може мати і певний терапевтичний ефект.
— Що відчуває дитина, яка вдягає на себе маску тваринки?
— Ця маска допомагає дитині краще усвідомити свої почуття, страхи, бажання, пережити свій ігровий досвід, де дитина може бути ким завгодно без обмеження соціальних ролей. Це безпечний спосіб щось програти, як ми робимо це, наприклад, граючи якусь роль у театрі. Так само ми можемо проявлятися, наприклад, у соціальних мережах — не завжди такими ж, якими є у реальному житті.
Подібна гра може допомогти відпустити агресію, коли вона не відрегульована, адже тваринки гарчать. Те, що дитина не здатна проявити у звичній ситуації, може зробити, одягнувши маску, хвостика, і дозволити собі погарчати. Тобто це такий собі спосіб прожити емоції. Він теж є нормальним, якщо проговорити з дитиною правила безпеки. Наприклад, не гарчати в парку на інших людей. Одна з особливостей підліткового віку — у дітей ще не сформований причинно-наслідковий зв’язок. Часто це спричиняє ризиковану поведінку. Тож батьки можуть проговорювати правила так само, як, наприклад, говорять з дітьми про безпеку в інтернеті або взаємодію з незнайомцями на вулиці загалом.
— В контексті розмови про квадроберів згадують ще два напрямки: фуррі та теріантропи. Розкажіть більше про них.
— Фуррі – це, умовно, мультяшні герої, які наділені людськими характеристиками. Вони обов’язково антропоморфні, а їхні костюми максимально наближені до поєднання людини і тварини. Наприклад, на відміну від квадроберів, які пересуваються на чотирьох кінцівках, фуррі роблять це на двох, як люди. Зазвичай ці костюми ще і дуже дорогі.
Це так само про певне захоплення, певний світогляд, де я можу повзаємодіяти з людьми, які мої цінності відрізняють.
Теріантропи — це більше про щось на зразок релігії, віри у те, що я маю душу тварини, є твариною на не фізичному рівні. Наприклад, на зразок того, як у давніх індіанців були свої тотемні тварини. Теріантропи вірять у зв’язок з твариною, наприклад, у минулому житті. І ніби як бачать оцей свій тваринний бік.
— Коли умовна норма — гра, дитяча забавка, спорт, хобі — стає чимось небезпечним? Де проходять ці червоні лінії?
Коли будь-яке явище починає заважати жити нормальне, щасливе, здорове життя, тоді можемо говорити, що це не є нормою. Червоними прапорцями, які сигналізують, що щось іде не так, можуть бути такі прояви:
- Весь вільний час дитини присвячений лише цій субкультурі
- Дитина проводить багато часу в ролі тварини, а активності у інших сферах — зникли
- Дитина має високий рівень тривоги і схильність до депресії, був пережитий депресивний епізод
- Спостерігається уникання навчання, друзів, дитина стає надмірно агресивною, або замкненою і демонструє одержимість поведінковою моделлю
Варто звернути увагу і на те, чи був у родині якийсь стрес: наприклад, розлучення батьків, тато чи мама — на фронті, хтось з близьких родичів загинув, був переїзд, чи адаптація до нових умов. Якщо було якесь сильне емоційне переживання, і квадробінг виник як реакція на цей стрес, це теж може бути тривожним дзвіночком.
Тобто якщо дитина починає говорити, «це все моє життя», «я кішечка» чи «я собачка, ти що не бачиш», починає імітувати тваринні звуки замість того, щоб розмовляти, це — тривожний дзвіночок. Можливо, у такої дитини не була сформована психіка, або ж проявлявся певний невротизм, який ця субкультура може посилювати. Є таке прислів’я: де тонко, там і рветься. Тобто якщо до цього у дитини були якісь проблемні місця, занурення в субкультуру може посилити їх. Зовсім інша справа, якщо дитина сприймає це лише як гру, веселий фан, а не як все своє життя.
