У 2015 році мешканець Донецька, активіст, а сьогодні — діючий військовий десантно-штурмових військ Максим Потапчук приїхав до Краматорська, аби очолити місцевий Пласт. Місто якраз оговтувалося від окупації росіян, яка тривала з 12 квітня по 5 липня 2014 року. Максим згадує, що прибічники росії ще встигли облити фарбою приміщення, де збиралися малі пластуни. Але ані фарба, ані пошкоджені вікна не завадили дітям приходити на зібрання.
Редакція “Бахмут IN.UA” поспілкувалася з Максимом, розпитала про “Пласт”, виховання дітей та реінтеграцію військових у суспільство.
“Тату, почитай” родом з Донецька
З Максимом Потапчуком спілкуємося телефоном, по той бік трубки — чоловік розповідає про те, з чого все почалося. Максим — пластун уже кілька років, і з 2015 він очолює осередок у Краматорську. Раніше він жив у Донецьку, але після захоплення росіянами міста йому довелося покинути дім.
Під час подій Майдану чоловіку завдали поранення росіяни, через яке він тривалий час перебував у лікарні в Києві. Тут він встиг організувати табір для дітей переселенців, але Максима тягнуло додому, тому він вирушив у Краматорськ.
Пластун з дітьми / Facebook
“Якраз після окупації Краматорська місцевий Пласт був закритий, тому що дитячі заклади не працювали, було небезпечно. Нам обливали брудом вікна, хоча там було написано, що це дитяча організація. Проросійські нелюди псували нам приміщення,” – розповідає чоловік.
До війни Максим працював з дітьми в Покровську та інших містах Донеччини, організовував проєкт “Тату, почитай!”, який привчає батька чи дідуся читати дітям. Керівник Пласту наголошує, що саме татусеве читання запам’ятовується дитині на все життя. Казка допомагає закласти дитині поняття про добро та зло, вважає Максим.
Любов до роботи з дітьми у чоловіка заклала його вчителька з Покровського — Світлана Миколаївна. З нею Максим Потапчук товаришує вже понад 10 років. Разом вони їздили по школах, де організовували заходи для дітей, робили фестивалі.
Після 2014 року у Краматорську побільшало активістів
Після Майдану у Краматорську стало більше людей із активною громадською позицією, каже Максим Потапчук. У 2014 році тут створили ГО “Вільна Хата” — на базі цієї громадської організації гуртувалися люди з чіткою проукраїнською позицією.
“Поступово сформувався певний кластер у Краматорську, вже таких “своїх людей”. А завжди ж приємно бути своїм серед своїх. Своє середовище мати, де і сам комусь допоможеш, і тобі допоможуть, і іншим допоможуть. Така взаємопідтримка у нас вже роками”, — розмірковує Максим.
Пластун їздив також і в Бахмут. Пригадує, що сюди він привозив різні цікаві проєкти, але місцева влада їх не дуже сприйняла на той час, й заплановане тут так й не відбулося. Тоді разом з близько 40 митцями, серед яких була співачка Марія Бурмака, гурт “Мандри”, Іванка Червінська, Сашко Лірник, вони організували освітницьку місію — їздили по містах Донеччини, які мало хто відвідував. Встигли побувати у Сіверську та Золотому.
Навіщо дитині вступати у Пласт?
“Пласт — це виховання лідерів суспільства. У Пласту немає обмежень по віку, і якщо ти пластун — то це на все життя. У нас є пластові друзі і подруги, яким по 80 років, 75 років, є по 40, по 50”, – пояснює активіст.
На думку Потапчука, найголовніше, чому може навчитися дитина у Пласті, можна визначити, як самозарадність. Діти тут мають фізичні навантаження та розумові, дбають про своє ментальне здоров’я.
“Вони можуть самі приготувати собі їжу, поприбирати, зробити меблі своїми руками. Наша спільнота підтримує один одного, а до якого б міста не поїхав “пластун” — він завжди знайде своїх побратимів, які приймуть його вночі або допоможуть з грошима. Спільнота охоплює всі терени України. Зараз навіть в Миколаєві є Пласт”, — каже співрозмовник.
Крім Пласту, чоловік очолив соціальний бізнес — це продаж карпатських чаїв з натуральних трав. Максим впевнений, що завдяки справі зможе фінансово підтримувати свої громадські проєкти.
Трави — це давня справа у родині Максима Потапчука, адже цим займався його прадід, який мав садибу в селі Гришине (Покровський район). До слова, раніше у Гришиному проживав сотник армії УНР, Нечипір Губа. Дід Потапчука допомагав військовим з УНР.
“Він був постачальником ліків. Ну і зрозуміло, що знав цього сотника, тому що він його не міг не знати, село ж маленьке”.
Вже сотню років по тому Максим Потапчук запропонував встановити меморіальну дошку Губі у Покровську. Тема дослідження свого коріння, своїх предків є популярною у Пласті, зауважує активіст. Дітям виділяють на це час.
“Роль Пласту — в тому, що у цьому осередку виховуються лідери суспільства. Серед пластунів є багато успішних менеджерів, бізнесменів, які будують країну. Я вважаю, що це саме є заслуга Пласту, що вони от виросли і досягли таких висот, Максим Потапчук”, – голова Пласту у Краматорську.
Як військовим уникнути ПТСР
У соціального бізнесу та громадських проєктів є ще одна мета — запобігти початку ПТСР.
Примітка. ПТСР (посттравмати́чний стре́совий ро́злад) — це різновид неврозу, що виникає внаслідок переживання однієї чи кількох подій, котрі ушкоджують психіку. Це, наприклад, військові дії, теракти, аварії чи стихійні лиха, катастрофи, важкі фізичні нівечення, побутові або статеві насильства, загроза смерті та ставання свідком або заподіювачем чи призвідником чужої смерті.
“Я всім військовим це раджу, якщо є хоч одна хвилина у війську вільна, то варто присвятити її також громадській діяльності. От стоїте ви десь поблизу села, то чому б не оголосити збір дитячих книжок у Facebook? Візьміть книжку й почитайте дітям, вони це запам’ятають на все життя”, — каже пан Максим.
Він пояснює, що у прифронтовій зоні інтернет поганий, тож діти, які ростуть поруч з війною, позбавлені благ цивілізації.
“Книжка — це єдиний, скажімо такий, промінчик світла до знань. Тому всіх закликаю, якщо ви побачили дітей, то створіть якийсь міні-проєкт для них, радить активіст та військовий”, – Максим Потапчук.
Свої тези він підкріплює — наголошує, що психологи та психотерапевти радять займатися громадською діяльністю навіть у війську. Замість того, щоб читати новини про обстріли, смерті — краще присвятити цю хвилину життя чомусь корисному для себе. На фронті таких справ вистачає для всіх, переконаний Максим. Допомагати можна й тваринам, які на передовій.
Максим додає, що якісну психологічну допомогу в Україні отримати військовому можна. Але не у державних інституціях, а за допомогою волонтерських центрів. Чоловік сам був у подібному на Прикарпатті та залишився дуже задоволеним.
“Це великий розбудований центр, де хлопці займаються риболовлею під керівництвом психолога. Взагалі займаються різною активністю: їздять на велосипедах в гори, ходять в мандри. От такі центри потрібні, тому що зараз ті державні центри, які надають послуги психологічної реабілітації для хлопців, вони йдуть абсолютно непозитивним шляхом, неконструктивним…”, — розмірковує Максим Потапчук
На думку діяча, саме центри відновлення, які фокусуватимуться на сучасних методиках реабілітації, можуть надати якісну допомогу ветеранам та діючим військовим.
