«Чи нація формує памʼять, чи памʼять формує націю?» — це питання стало точкою відліку для дипломного проєкту художниці Анастасії Раус. Родом із прифронтового Краматорська, вона вшанувала памʼять українських захисників через вуличну інсталяцію, розміщену на фасаді Школи витончених мистецтв у Тулузі.
На дерев’яних панелях розміром 220 × 150 см художниця зобразила дев’ятьох загиблих воїнів:
- Греді — Артем Кортхонджія
- Незнайка — Василій Копань
- Троя — Анастасія Марʼянчук
- Башня — Сергій Петренко
- Ялта — Шура Рязанцева
- Інвестор — Павло Петриченко
- Асталавіста — Пітер Фуше
- Володимир Андрощук
- Грян — Олександр Гряник
Портрети закривають вікна навчального закладу на вулиці Quai de la Daurade в центрі Тулузи, стаючи частиною міського простору. За словами Анастасії, цей проєкт покликаний не лише зберегти пам’ять про загиблих, а й нагадати французам, що війна в Україні досі триває.
«Я хотіла розповісти історії цих героїв, нагадати французам, що війна не скінчилась, і, можливо, трошки наблизити її до Франції», — пояснює авторка.
Цей задум став продовженням мистецької ініціативи, яку Раус реалізувала торік у рідному Краматорську. Там вона створила перші портрети полеглих воїнів на фанерах, якими закривають вікна Палацу культури і техніки НКМЗ — символічної будівлі в центрі міста.
«Це були мої перші спроби малювання на фанері, й узагалі лише третій раз у житті, коли я малювала портрети. Але кожен із цих людей віддав життя за Україну — тому це вже не просто фанери. Це — памʼять», — розповідала вона журналістам Pro100Media.
У Краматорську вона зобразила Захисників із позивними Малі, Леміш, Восток, Мішаня, ДаВінчі, Чека та Грєнка. Ідея виникла після звістки про загибель військового Назарія Гринцевича (Грєнка) — хоча особисто художниця його не знала, ця подія глибоко її вразила.
«Спочатку хотіла малювати на стінах, але зрозуміла, що фанера — дуже символічна. Бо ці листи закривають вікна під час війни, захищають місто. Так само як і воїни, яких я зображаю», — каже авторка.
Навіть попри перепони — відсутність дозволів, втручання місцевої адміністрації — Анастасія не зупинилася. Вона малювала на світанку, іноді під загрозами з боку чиновників, які вимагали припинити роботу. Але проєкт став важливою точкою для Краматорська — пам’яттю, втіленою у публічному просторі.
Зараз мисткиня живе в Києві й продовжує навчання в художній академії у Франції. Працює в різних техніках: від графіки до живопису, гравюри, шовкографії та фотографії. І має мрію — реалізувати ще більше таких портретних меморіалів, у Краматорську та по всій країні.
«Може вже прийшов час? Може варто вже зараз закладати традицію вшанування? Бо памʼять формує нас. І ми маємо памʼятати».
Читати також- https://pro100media.com.ua
