Один з найбільш звірячих і смертоносних терактів, скоєних рф за час повномасштабного вторгнення – ракетний удар по залізничному вокзалу в Краматорську 8 квітня 2022 – забрав життя 61 людини. Ще 121 – дістала поранення. Всі ці люди були на вокзалі, чекаючи евакуаційного потяга. Серед них була і 19-річна Настя Шестопал – студентка, спортсменка і танцівниця. Того дня Настя нарешті зважилася на евакуацію – хотіла поїхати до друзів до Дніпра. І навіть не підозрювала, що опиниться у самісінькому епіцентрі вибуху.
Спортсменка і танцівниця Анастасія Шестопал розповіла подробиці порятунку та реабілітації, втрату ноги та шість операцій.
Про це повідомляє Telegraph.
Уламки ракети зачепили стегнову артерію – у таких випадках люди часто вмирають від кровотечі за лічені години. Але Настя вижила. “Втратила ногу, але не втратила себе”, – написала Настя у своєму Instagram, де після того, що сталося, почала вести блог і розповідати подробиці своєї реабілітації – фізичної та психологічної. Історія Насті та її любов до життя знайшла відгук у серцях тисяч підписників.
Мить, коли стався ракетний удар, Настя добре пам’ятає.
– Моя психіка мене береже і деякі моменти – найстрашніші картини, які я там бачила – мені вдається не згадувати. Інакше я б, напевно, збожеволіла, – каже Настя. – Коли стався вибух, я сиділа на лавці біля вокзалу та читала книгу. Того дня нарешті зважилася виїхати у спокійніше місце. Ми з батьками мешкали у Дружківці Донецької області. Спочатку не хотіли їхати. Але потім практично всі мої друзі роз’їхалися, а в місті ставало дедалі небезпечніше. І я подумала про те, щоб поїхати до Дніпра до друзів. Того дня, 8 квітня, я не мала жодних поганих передчуттів. Навпаки, я була напрочуд спокійна. Домовилася з людиною, яка мала відвезти мене з Краматорська до Дніпра, що чекатиму його на вокзалі. Мамина подруга, яка підвезла мене до Краматорська, пропонувала посидіти ці кілька годин у неї на роботі, але я відмовилася…
Після першого вибуху зрозуміла, що лежу у калюжі крові. Люди довкола мене біжать, а я не можу встати. Потім другий вибух. Я бачу, що моя ліва нога неприродно зігнута. Я розумію: о якщо мені зараз ніхто не допоможе, я тут і помру… Закричала: “Допоможіть!” Але люди продовжували тікати і не звертали на мене уваги… Не знаю, скільки я там пролежала. Потім до мене підбіг рятувальник. Напевно, це був співробітник ДСНС. Він перетягнув мені ногу і сказав своєму колезі, що “тут дуже важка дівчинка”. Я тим часом намагалася дотягнутися до телефону, що валявся в калюжі крові. Спромоглася його взяти, але далі руки мене зовсім не слухалися і я не могла нікому зателефонувати…. Коли вже двоє рятувальників взяли мене на руки і понесли, я найбільше боялася, що шматок моєї ноги зараз просто відпаде. А ще боялася дивитися по сторонах. Розуміла, що те, що я побачу, ніколи не зможу забути. Я була у самісінькому епіцентрі вибуху. Навколо загиблі люди, поранені діти… Це було справжнє пекло.
– Мене впізнали по речах, – каже Настя. – Так мама дізналася, що я все ж таки була в лікарні. Коли вона запитала лікарів, чи ходитиму я, вони сказали: “Моліться, щоб вона вижила”. Молилися всі наші рідні, друзі, знайомі… Після першої операції я впала в ко́му. Але потім прийшла до тями, і це дало всім надію на те, що я житиму. Лікарі з Краматорська намагалися врятувати ногу. Відправили до Павлограда, а вже звідти – до Дніпра. У дорозі у мене відкрилася кровотеча, і у Дніпрі була друга операція, після якої нога все ще була зі мною. Але в ніч після другої операції мені різко погіршало. Мене знову відвезли до операційної. Знов наркоз, прокинувшись після якого я побачила, що ноги вже нема.
Мама мене дуже підтримала. Про те, що ногу ампутували, вже знали всі, крім неї. Я зателефонувала їй, коли вона була в дорозі. Пам’ятаю, вона сказала мені: “Я скоро буду, не хвилюйся”. “Мам, у мене нема ноги”, – кажу. Була секундна пауза. “Нічого страшного, – мама дуже швидко себе опанувала. – Найголовніше, що ти жива”. Її голос звучав упевнено. І я тоді подумала: “А це ж і справді головне – я жива…”.
Згодом Настя потрапила до Німеччини. У Німеччині у Насті нікого не було – але завдяки допису в соцмережі, який про неї написала її подруга, з’явилися Міра та Мартін – подружжя з міста Ессен, яке запросило Настю до себе та знайшло для неї одну з найкращих лікарень Німеччини, де Настя змогла пройти протезування. Подробиці своєї реабілітації Настя показує у Instagram. Настя не приховує емоцій, ділиться з підписниками як успіхами, так і непростими моментами.
“Я ніколи не зможу повернутися в минуле, адже я вже ніколи не буду тією людиною, якою мене знали раніше, на щастя чи на жаль, – написала нещодавно Настя у Instagram. – Нині все, що було раніше – цього більше немає. Я все будую з нуля… Продовжую будувати своє життя, найкраще життя. Усім хочу побажати залишатися поряд із “своїми” людьми, сім’єю. Жити наше життя просто зараз, не відкладати нічого не завтра. І звичайно, у мене зараз одне бажання, як у всіх українців. І воно здійсниться”,- додає Настя.
