День Української Державності відзначається в Україні 28 липня у День хрещення Київської Русі – України. Донецька обласна державна адміністрація продовжує цикл історичних матеріалів про події, які відбувалися на наших теренах і зміцнювали фундамент незалежної української держави.
Період Другої світової війни став для України часом складних випробувань та визвольних змагань. Територія країни була ареною протистояння двох кровожерливих імперій, і українці спробували використати цей шанс для відновлення своєї державності. З одного боку, ОУН вела збройну боротьбу проти німецьких і московських загарбників, з іншого – «Просвіта» проводила агітаційну та просвітницьку роботу серед мешканців, отруєних пропагандою за роки радянської окупації. Методи боротьби цих організацій були різними, проте їх об`єднувало одне – мрія про вільну Україну.
Протягом Другої світової війни ОУН(б) розгорнула широку мережу інформаторів та агітаторів, зокрема у Донецькій (тоді Сталінській) області. Одразу після вторгнення Рейху групи оунівців вирушили на Схід. Проводи діяли у Маріуполі, Волновасі, Красногорівці, Гришиному, Горлівці, Слов’янську, Краматорську і багатьох інших містах. Українські націоналісти влаштовувались до міських управ, поліції; створювали кооперативи, видавництва; відкривали українські школи, театри, друкували українські газети. Не менше 90% членів місцевих проводів ОУН на Донеччині були місцевими мешканцями.
Під час окупації на Донеччині не було запеклого партизанського спротиву окупантам, адже степова місцевість зовсім не сприяє розгортанню повноцінних бойових загонів. Проводилась в основному пропагандистська робота та надавалась можливість людям виживати, насамперед українській інтелігенції. Проте у той час в області відбувались і дуже цікаві події.
Однією з найяскравіших стало встановлення у Краматорську 28 жовтня 1942 року великого дерев’яного Тризубу.
Станом на 1942 рік Організація Українських Націоналістів у Краматорську мала у своєму складі близько 150 осіб. Під час німецької окупації працювало 22 українські школи, видавалась українська газета, друкувались українські книжки. Так, для першокласників було видано «Буквар», для учнів 2-4 класів видавались «Читанки», наклади складали не менше 2 тисяч примірників. Ось як описував підготовку до навчального року Павло Ковалевський у «Краматорській газеті» від 11 жовтня 1942 року:
«Зараз у Краматорському районі працює 14 сільських і 8 міських початкових шкіл, а в них добуває освіту 3705 дітей віком від 7 до 11 років. Не дивлячись на те, що керівництва збоку центральних освітніх установ країни й до цього часу не мають, всі школи мають учбовий план і програми, за якими й викладаються в них українська й німецька мови, арифметика, каліграфія, рукоділля, гімнастика й співи. З підручників школярі мають на руках тільки читанки, які заздалегідь були складені міськими вчителями і які в своєму змісті уже позбавлені матеріалу комуністичного напрямку. … з 1-го жовтня й класні заняття в одній чоловічій і в одній жіночій середній школі. На останніх учбових закладах при нових шкільних умовах зібралося 370 юнаків і дівчат з метою продовжити свою освіту й ґрунтовно підготуватися для вступу в вищу школу. Для них розроблена методична документація й запрошені досвідчені вчителі».
Оунівське підпілля Краматорська максимально інфільтрувало своїх агентів до окупаційних органів управління містом: до міської управи та поліції, проводячи підривну роботу проти німців та більшовицьких партизанів. Проте спогадів про період німецької окупації зберіглося зовсім мало, а документів ще менше. Та життя у місті тривало, як і боротьба українських повстанців. Керівником Краматорського Окружного Проводу ОУН(б) в 1942-1943 рр. був Яків Майченко (псевдо Вячеслав). Важливу роль в українському житті відігравала й краматорська «Просвіта», секретарем якої був Федір Руденко.
Тризуб у Краматорську – що про нього відомо?
Перше фото Тризубу на площі перед палацом культури імені Леніна (нині – Бикова у Старому місті) віднайшов інженер заводу «СКМЗ» Єфім Цинман. Коли завод евакуювали до Сибіру, Цинман виїхав з Краматорська разом із підприємством. Після того, як німецькі війська почали відступати, і до міста повернулась радянська влада, Цинман також приїхав додому. У своєму будинку він знайшов речі німця, який, найімовірніше, там проживав у період окупації. Серед речей було багато фотокарток, та дві з них викликають особливий інтерес.
На фотознімках зображений натовп людей, священники, працівники міської управи. На фоні – дерев`яний Тризуб, встановлений на місці поваленого німцями залізобетонного пам`ятника Леніну. Напис на звороті свідчить, що знімки зроблені 28 жовтня 1942 року, у день річниці захоплення міста німецькими військами. На жаль, немає достеменних даних щодо того, коли саме та ким був встановлений цей Тризуб.
«На жаль, неможливо документально підтвердити причетність ОУН чи «Просвіти» до цієї події. Як і неможливо визначити роль тодішнього бургомістра Володимира Шопена у цих подіях. Відомо тільки, що міська управа весь період окупації використовувала печатки з зображенням Тризубу, проте кому належить ця ідея – також загадка», – коментує краєзнавець Володимир Коцаренко.
Місцевий активіст Олекса Муравльов, який також проводив дослідження цієї події, зазначає – кошти на встановлення Тризубу у 1942 році самостійно зібрала українська громада міста.
Знімки Тризубу вдалось зберегти завдяки старанням Єфіма Цинмана. Знаючи, яке покарання може призначити йому радянська влада, він все одно зберіг картки, адже розумів, що вони несуть величезне історичне значення. Пізніше, у 1982 році він передав фотознімки до музею історії СКМЗ, де з них були зроблені копії, та, на жаль, оригінали були втрачені. Ще один знімок вже у 2010-х віднайшов на європейських аукціонах Володимир Коцаренко, але відомостей про його автора чи обставини зйомки немає.
Вочевидь, радянські війська знищили Тризуб у 1943 році. Німці вели боротьбу проти оунівців, а після того, як у Краматорську з’явились листівки «Смерть Гітлеру! Смерть Сталіну!» ще й проти місцевого відділення «Просвіти». Радянська ж влада перетворила цю боротьбу на тотальні репресії. Зокрема, Федір Руденко отримав 10 років таборів за те, що викладав у школі українську мову та був членом «Просвіти»
Виходячи з викладеного стає зрозуміло, що багато років тому у Краматорську вже була потужна українська спільнота. Десятки років радянська влада та місцеві політичні еліти формували міф про «окремість» цих земель, міф про те, що це історично російські землі. Проте саме зараз тисячі мешканців Краматорська у лавах ЗСУ доводять, що це не так. І золотий Тризуб знов засяє у місті.
