Після прильоту російського “Іскандера” 27 червня від “Rіа Pizza” залишилися руїни, табличка “Close” і посуд з неторканими закусками, які приготували в той день для банкету в підвалі.
Навпроти того, що лишилося від кафе, припаркована машина. В ній сидить сивий чоловік і дивиться в одну точку, причому ця точка, здається, не зовні, а всередині нього. Він виглядає так, як може виглядати людина між четвертим і п’ятим похороном за день. Це один із власників “Ria Pizza” – 66-річний Юрій Гут, пише “Українська Правда”
Майже 12 років тому “Rіа Pizza” з’явилося в Краматорську завдяки розлученню Юрія Гута. Потрібно було десь харчуватися, і він вирішив, що найкращий спосіб уникнути виразки шлунка – відкрити власне кафе. Над назвою довго думали, поки не придумали слово-перевертень від “піцерія” – “Rіа Pizza”. Вирішили, що, по-перше, це красиво, по-друге, теж красиво, бо латиницею.
Локацію для кафе в Краматорську обрали в самому центрі – “намолену”. За радянських часів тут був головний ресторан міста. Щоб туди потрапити, треба було на вході сунути “трьошку” вишибалі.
Відкривалися вічність тому – в грудні 2011-го, за два тижні до Нового року.
– На вулиці було 20 градусів морозу. А ми запалили камін, і люди на тепло потягнулися, згодом вся молодь міста тусувалася у нас.
На тепло зліталися не лише прихильники смачної їжі, затишку та безкоштовного інтернету.
– Одного разу заходжу і бачу біля каміна навпочіпки сидять три мужички у верхньому одязі. Я підійшов і ввічливо кажу: “Хлопці, у нас не прийнято у верхньому одязі. І навпочіпки не треба, ось столики вільні”. Вони зняли куртки, присіли. Я дивлюсь, а в залі три “групи підтримки”. На взводі. Починаю розуміти, що тут у них “стрілка”.
Ці троє поспілкувалися, поїли, зібралися йти. Підходить до мене перший, подає руку, каже, я такий-то, злодій у законі, тільки-но “відкинувся” із зони, дякую, ми до вас ще приїжджатимемо.
В одній із “груп підтримки” був Ігор Шпортюк на прізвисько “Шкрок”. Кримінальний авторитет 1990-х, пів життя відсидів. Після тієї пам’ятної стрілки він підійшов до Гута і сказав: “Леонідовичу, спасибі, всім так сподобалося”.
Краматорський кримінальний авторитет “Шкрок” загинув.
Після 24 лютого 2022-го він хотів записатися до ЗСУ, але у військкоматі йому відмовили через судимості.
– Я порадив йому звернутися до “Моджахеда”, колишнього бійця батальйону “Торнадо”. Той допоміг Ігорю потрапити на фронт. Я йому амуніцію купував, усе, що потрібно було.
21 листопада 2022-го в Краматорську поховали солдата Ігоря Шпортюка, який загинув біля села Максимівка на Миколаївщині.
– Він рятував пораненого, той вижив, а Ігоря розірвало пострілом із міномета, – каже Гут.
Досвід спілкування з кримінальними авторитетами згодився Гуту в 2014-му. Коли Краматорськ контролювали бойовики “ДНР”, йому зателефонував адміністратор кафе: “Юрію Леонідовичу, мене зараз будуть розстрілювати”.
– Гіркіна не було, але інші їхні “вожді” сиділи на літньому майданчику. Замовили алкоголь, їм не дали, вони схопилися за зброю. Я матом: “Ви ж самі оголосили сухий закон у місті!”. Вони: “Хто оголосив? Нехай переоголосить, що у вас можна. Спекотно, треба освіжитися”. Я кажу: “Так не буде. Або алкоголь у всіх, або ні в кого. А якщо знову прийдете до нас зі зброєю, ми зачиняємося”. Незабаром після цього я поїхав у Бердянськ і повернувся, вже коли їх вигнали з Краматорська.
Вісім років по тому Юрій до останнього сподівався, що великої війни вдасться уникнути. Хоча все свідчило про протилежне.
За 5 днів до 24-го лютого 2022-го Юрію зателефонувала офіціантка і попередила, що якийсь незнайомець цікавиться ним.
– Дивлюся запис із відеокамер, заходить міцної статури чоловік у плащі. І перед тим, як говорити з офіціанткою, швидко натягує на обличчя ковідну маску, хоча на той час маски в нас уже ніхто не носив.
Російські ДРГ були скрізь. Вони шукали відомих в місті людей, щоб схилити їх до співпраці. Якщо не вдасться домовитися, викрали б когось із членів сім’ї, і людина зробила би усе, що вони хочуть.
Наступного ранку Гут вивіз дружину і п’ятирічного сина в Буковель. Два дні каталися на лижах, а на третій почалася велика війна.
Кафе продовжувало працювати – закрилися тільки після прильоту “Точки-У” на залізничний вокзал 8-го квітня 2022-го.
Через кілька місяців відкрили ресторан з такою самою назвою в Києві неподалік від станції метро “Дружба народів”, щоб своїм співробітникам дати роботу на новому місці.
А у вересні повернулися в Краматорськ.
Найбільший факап за час роботи, за словами Гута, трапився за місяць до прильоту “Іскандера”.
В “Rіа” обідав посол Франції в супроводі місцевих чиновників. Серед іншого, напекли млинців. З м’ясом і солодких, які мали прикрасити свіжою малиною та полуницею. Але щось пішло не так, і ягоди виклали на млинці з м’ясом. Ввічливий француз не подав виду, що його здивувала сувора краматорська кухня. Згодом, щоправда, Гута стали діставати місцеві чиновники – скандал, “Як ви могли!”.
– Наш управляючий Артур намагався комусь дзвонити, вибачатися, – згадує Гут. – Я йому тоді сказав: “Спокійно, не метушись. Буває. Всі на нервах – прифронтове місто”.
28-річний Артур Титорук загинув під руїнами “Rіа”.
Внаслідок ракетного удару по Краматорську загинуло 7 працівників закладу. Ще 6 — поранені.
Останньою з працівників ресторану, загиблих під завалами, того дня ховали 24-річну Зоряну Бакєєву.
– Заходимо у хвіртку, стоїть труна, – розповідає Юрій. – Нас зустрічає батько Зоряни. Каже: “Трагічні обличчя залиште за порогом. Ви можете нас не зрозуміти, але просто робіть те, що ми просимо. Ми ховаємо тіло, а Зоряна над нами, вона все бачить. Посміхайтесь”. Поруч мати Зоряни – теж з усмішкою згадує доньку...
