«Я дію швидко, але не навмання: приїхав — оцінив — прийняв рішення. Саме так ми рятуємо життя», — переконаний Дмитро Грицай, начальник караулу 30-ї державної пожежно-рятувальної частини 12-го ДПРЗ у Краматорську.
Про це повідомляє Головне управління ДСНС у Донецькій області.
Дмитро — родом із Краматорська. У лавах ДСНС він служить із 2001 року. Після строкової служби в Збройних силах України обрав шлях, пов’язаний із порятунком людей. Каже, що на вибір професії вплинув батько його майбутньої дружини, який працював водієм у пожежній частині. Уже з перших днів служби зрозумів — це його покликання.
Перший виїзд молодого рятувальника назавжди закарбувався в пам’яті. Навесні 2001 року, прибувши на виклик, він зізнається — руки й ноги тремтіли, було страшно і незрозуміло, з чого почати. Але страх не завадив виконати завдання.
Із початку повномасштабного вторгнення Дмитро залишився у рідному місті та продовжив службу, попри постійні обстріли. Найважчим випробуванням стала трагедія 8 квітня 2022 року — ракетний удар по залізничному вокзалу Краматорська. Тоді сотні людей чекали на евакуацію. Рятувальники працювали в умовах хаосу, допомагаючи пораненим, зупиняючи кровотечі та передаючи людей медикам. Той день, каже Дмитро, назавжди залишився одним із найтрагічніших у його житті.
Під час війни він неодноразово опинявся серед перших на місцях масштабних руйнувань. Зокрема, влітку 2025 року після удару по багатоповерхівці в Краматорську рятувальники протягом двох тижнів розбирали завали та шукали людей, працюючи майже безперервно.
Найбільше, зізнається Дмитро, в пам’яті залишається не техніка чи руйнування, а людський біль. Особливо важко бачити цивільних, які за одну мить втратили домівки, — їхній розпач і безпорадність рятувальники пам’ятають довго.
У Дмитра є родина — дружина, син і донька. Через війну вони зараз у різних містах України, але залишаються його головною підтримкою. У вільний від служби час він працює автоінструктором, займається спортом, іноді грає у футбол і доглядає за квітами.
«Я мрію, щоб війна закінчилася. Щоб можна було просто жити, подорожувати і займатися улюбленими справами», — говорить рятувальник.
