Підприємство Максима Коротуна заснував його батько, родинному бізнесу близько 25 років. Після повномасштабного вторгнення машинобудівне підприємство не припинило працювати, частину потужностей релокували у Дніпро. За словами чоловіка, після початку повномасштабного вторгнення він втратив половину колективу. Як вдається працювати та на яку підтримку від держави чекає — директор одного з машинобудівних заводів Краматорська розповів Суспільному Донбас.
“Окрім ракет, блокувань податкових, тощо. Є ще електрика, податки, люди — хтось виїжджає з Краматорська, хтось не хоче виїжджати, хтось не хоче повертатись. Тому якщо і коли ми з цього всього вийдемо, то ми будемо в плані введення і виживаємості бізнесу на голову сильніше, ніж європейські, наприклад, підприємці”.
До повномасштабного вторгнення на заводі працювати чверть тисячі людей, наразі лишились менше 50%.
“250 людей було десь до повномасштабного вторгнення. Зараз десь 120 працівників. Ми частину релокували у Дніпро. Частина працює на віддаленому форматі, навіть з Німеччини”.
За словами директора, скорочення — скоріше вимушене, адже, аби виконувати замовлення потрібні всі працівники: “Мають бути конструктори, технологи, виробники, система менеджменту, система якості. Не можна так, що у тебе 30% замовлень від загального розміру, і ти взяв і 30% залишив людей. Ти маєш утримувати весь ланцюг для того, щоб був комплекс”.
За словами директора, деякі співробітники поїхали з Краматорська, повертатися не хочуть, але лишились працювати і працюють у Дніпрі.
“Поки що ми ще не виходили на прибуток. Ми ще тримаємось з рахунок обігових коштів чи чогось з попередніх часів. А от сплачувати податки. Податки з чого сплачуються? З прибутку. У нас немає прибутку, бо ми утримуємо людей, дотуємо. Ми маємо сплачувати людям додаткові “квартирні” якісь кошти і це все при тому, що кількість замовлень впала”, — пояснює Максим Коротун.
Релокація та втрата замовлень
За словами чоловіка, виробництво таке, що перевезти його було складно: важкі верстати, специфічне приміщення. Проте релокація була необхідна.
“Наші замовники, а ми там працюємо з енергетичними, металургійними компаніями, — вони ж питають: “де ви знаходитесь?”. Вони звертають увагу на місце розташування. Тому для нас важливо з точки зору надійності для партнерів, щоб вони розуміли, що ми перебуваємо не в зоні 18 кілометрів від бойових дій, а десь там, де є надійність того, що ми виконаємо замовлення. А їй залишилось, до речі, дуже мало, бо зрозуміло, що попит дуже спав і на металургійну продукцію, і на вугілля тощо”.
Завод, додає чоловік, співпрацював з ММК “Ілліча” й “Азовсталю”, замовлення звідти втратили. Деякі контрагенти відмовились від продукції, яку підприємство виготовило за власні кошти: 20-30 мільйонів гривень випали з обігу, додає керівник заводу.
“Збитки дуже великі. Я не кажу про те, що просів миттєво попит, ринок. Мені хотілося б побачити якусь державну програму. Ми на релокацію в Дніпро витратили 3-5 мільйонів гривень. Отримали від держави 200 тисяч гривень, – Максим Коротун.
За словами чоловіка, колишні партнери, які працюють в Україні, все одно зменшили обсяг замовлень.
“АрселорМіттал, “Метінвест”, ДТЕК — всі зменшили кількість відповідних замовлень. Тому ми перебуваємо ці два роки в стані зменшення збитків, з яких ми маємо сплачувати податки на додану вартість тощо. А витрати у нас збільшились, бо ми у Дніпро релокувались. Ми приїхали, орендуємо, сплачуємо 150-200 тисяч гривень додаткової оренди, що у нас робить неконкурентоспроможними з тими, хто знаходяться я в Дніпрі або десь в Києві, наприклад”.
Яка державна підтримка потрібна
За словами Максима Коротуна, держава недостатньо підтримує бізнес. На початку повномасштабного вторгнення він скористався однією з програм: отримав від держави 200 тисяч гривень — на релокацію.
“Машинобудування — це така стратегічна галузь для України, дуже складна, дуже легко отак втратити і потім дуже важко її назад відновити. Тому мені хотілося б побачити якусь державну програму. Ми на релокацію в Дніпро витратили 3-5 мільйонів гривень. Отримали від держави 200 тисяч гривень. Така була програма. Але 200 тисяч і 5 мільйонів не дуже кореспондується”, — вважає бізнесмен.
“Хотілося б розуміти, якусь програму підтримки, бо зараз до нас відносяться, як до підприємств в Дніпрі, в Києві, на Західній Україні і так далі. Хоча ми перебуваємо в абсолютно різних умовах”.
