мер Краматорська

Олександр Гончаренко: «Ми робимо для оборони Краматорська все можливе»

Інтерв’ю з головою військової адміністрації міста, публікує “ОбщеЖитие”.

— Давайте почнемо розмову з очікувань та дійсності. Увійшовши до кабінету мера міста, що ви планували, на що розраховували, що було у пріоритетах?

— До свого нового кабінету я увійшов близько 17 години 18 листопада 2020 року. Плани були великі, вони досить широко висвітлювалися під час передвиборчої кампанії: реформа ЖКГ, оновлення транспорту, інфраструктури, будівництво багатоповерхового житла, нового хлібозаводу; розвиток фізкультури та спорту, басейн, відкриття ЦНАП… Я думаю, що всі городяни бачили старт розвитку більшості цих процесів, але, на жаль, все це довелося поставити на паузу у лютому 2022-го.

— Яким вам пам’ятається ранок 24 лютого?

— Паніки не було, морально ми були готові до нападу. Але у що я абсолютно не вірив – то це в те, що наступ росіян буде настільки широкомасштабним. Тут, на Донбасі – чекали, але щоб за стількими напрямками… З раннього ранку ми всі були вже на роботі, одразу довелося вирішувати мільйон завдань та питань.

— З урахуванням усіх обставин, ви ніколи не жалкували, що обіймаєте таку відповідальну посаду в такий моторошний час?

— Жаліти – ні, але був період наприкінці 22-го – початку 23-го року, коли викликало роздратування деяка неадекватність обставин і запитів з боку частини співгромадян. Це коли ломилися із вимогами перепрограмувати домофон на під’їзді, негайно включити вуличне освітлення, тощо. Не приховую – форма таких вимог ображала. Так, була справа, якось не стримався і відповів грубістю, але що зробиш, усі люди, усі можуть робити помилки.

— У соцмережах була інформація про те, що російські окупанти знищили вашу оселю. Це правда?

— Правда, Зарічна 24 – приліт двох “Іскандерів”. Не пошкодували 2 мільйони доларів. І дачу в Діброві також знищили. На щастя, ніхто із членів родини не постраждав.

— А чи не дзвонять з того боку, чи не агітують «здати місто»?

— До весни 23-го було багато: і дзвінки, і пропозиції перейти на їхній бік, і погрози. Через це пройшли усі керівники місцевих адміністрацій. Потім попустило.

– Як ви оцінюєте для себе сьогоднішній стан міста?

– Думаю, 60/40, причому 60 – на користь норми.

— Як вам це вдається, адже тисячі людей, включаючи важливих фахівців, залишили Краматорськ?

— Усі структурні підприємства, комунальна сфера працюють на межі своїх можливостей, тут приховувати нема чого. Дефіцит робочих рук у комунальних підприємствах становить до 60%, якщо хтось ще втече, занедужає чи звільниться – доведеться нелегко.

— Ви сказали “втече”. Засуджуєте тих, хто виїхав із міста?

— Ні це не так. Коли почався напад, я зібрав усіх керівників комунальних підприємств та структур виконкому та дав настанову: якщо хтось із співробітників хоче покинути місто –  нікого не утримувати. Розмовляти – так, можна і треба, але якщо це жінка з дітьми – їй їхати не можна, а треба. Водночас, керівники підприємств залишати Краматорськ, на моє переконання, не мали права. У результаті були ті, з ким довелося розлучитися, але їх кількість не критична.

— У яких сферах особливо значуща проблема з кадрами?

— Зараз дуже складно з кадрами у підприємствах, зайнятих прибиранням території, у водоканалі та у теплопостачальних підприємствах. Далі – лікарі, якщо із середнім та молодшим медперсоналом практично немає проблем, то з лікарями дуже непросто. Але треба враховувати, що кількість людей у ​​місті значно скоротилася.

— Скільки сьогодні у Краматорську мешканців?

— Близько 80 тисяч. Такі дані показує щотижневий аналіз активності сім-карток, вивезення сміття, витрати води. Після обстрілу залізничного вокзалу 8 квітня 2022 року спостерігався наймасовіший виїзд, у місті залишилося не більше 50 тисяч людей. Після звільнення Ізюма у вересні 2022-го, подачі газу на область у жовтні та на початку опалювального сезону з листопада, у зиму повернулися 15-20 тисяч осіб, і приїжджали протягом усього 2023-го.

-– Серед них є переселенці зі знищених росіянами міст?

— Вони є, але зовсім небагато, близько 3 тисяч людей. Втікаючи від жахів війни, люди затримувалися в місті на тиждень-півтора, а потім їхали далі, в глиб країни.

— З урахуванням зупинки практично всіх промислових підприємств, за рахунок чого зараз живе Краматорськ?

— За рахунок дотацій та вирівнювання з держбюджету. В принципі, ми впораємося.

– У місті дуже багато військових – це якось позначається на місцевому бізнесі?

—  Судячи з кількості кафе – так. У місті були моменти, коли ціни на продукти злітали в космос, але потім все вирівнювалося.

Якщо говорити про малий бізнес загалом, то здебільшого це сфера послуг: ринки, магазини, аптеки та автозаправки. І всі там працюючі розуміють, наскільки вони залежать від військовослужбовців, їхньої купівельної спроможності.

— Яка сьогодні середня зарплата у місті?

— Середня у бізнесі – не менше 20 тисяч гривень. У комунальних підприємствах – 15-18 тисяч.

— Кожна ДТП за участю військових негайно викликає ажіотаж у певних соцмережах. А як взагалі складаються відносини місцевих мешканців та військовослужбовців?

— Нормально складаються. Звичайно, спочатку були деякі спірні моменти, бували випадки самовільного заселення військових у порожні будинки, але назвати таке явище масовим було б неправдою. Жоден такий випадок не залишався без втручання поліції, жоден конфліктний момент не залишився без уваги. Зараз спостерігається інша картина: дуже багато городян хотіли б здати свої квартири військовим, але ціни заламують як у Києві на Оболоні. 

— Як ви думаєте – чи багато в Краматорську «ждунів»?

— Не думаю. За оцінками СБУ, у 2014 році рівень підтримки «ДНР» у місті становив від 40 до 50 відсотків. На сьогодні таких набереться не більше двох тисяч. І поїхали з міста, і “вилікувалися”, дивлячись на те, що творить російська армія. Патріотами України вони, може, і не стали, але прозріння настало для багатьох, я в цьому впевнений.

— Розумію таємність, але якщо хоча б загалом – як місто готується до оборони?

-– Я про це доповідав і Президенту: Краматорськ робить дуже багато. Цього року на ці цілі буде витрачено понад 254 млн. гривень, кожна 7-а гривня. І не просто «витрачено», це реальні справи. Ми займаємося спорудженням захисних та фортифікаційних споруд. Захисні – це повний капітальний ремонт 94 притулків у багатоквартирних будинках, 13 укриттів у школах.

Крім того, закуплені та встановлені сертифіковані зовнішні споруди в 30 місцях найбільшого скупчення людей. Так, зараз люди лінуються ними користуватися, але краще нехай вони будуть; якщо вуличні бункери врятують бодай одне людське життя – витрати на них вже будуть виправдані. До речі, наявність таких укриттів вимагають, наприклад, транспортні відомства. В «Укрзалізниці», наприклад, так і сказали: «Хочете «Хюндай» – ставте на вокзалі велике укриття, інакше поїзда не буде». Така сама розмова про деякі установи, які надають людям важливі послуги.

Місто надає значну фінансову допомогу підрозділам поліції, рятувальникам та безпосередньо ЗСУ. Нікому з них ще не відмовили.

Тепер щодо фортифікацій. Зрозуміло, що багато чого говорити не маю права. Можу сказати, що місто готується до кругової оборони, зокрема шляхом фінансування та будівництва бетонних споруд. Комунальні підприємства, з використанням своєї техніки, беруть безпосередню участь у копанні траншей та підготовки інших споруд. Ставляться «зуби дракона», колючий дріт, та інше. Я з повною впевненістю можу стверджувати: місту не може бути соромно, ми робимо все, що маємо і можемо. Ну, а посадка і полив квіточок і дерев, яким нас час від часу дорікають… Це навіть смішно обговорювати, настільки непорівнянні суми та обсяги робіт та витрат.

— Як ви думаєте – чи буде «фортеця Краматорськ», чи мине нас чаша ця?

— Мій внутрішній голос, мої відчуття кажуть, що «фортецею Краматорськ» ми стати не повинні. Їх мають зупинити на Часів Ярі та Костянтинівці. Я внутрішньо переконаний, що нас не захоплять, ми зробили для цього дуже багато.