Актор та режисер з Чернігова Олександр на псевдо “Сей” — боронить Україну у лавах 12-ї бригади Нацгвардії “Азов”. Він захищав українську незалежність у 2014 році, з початком повномасштабного вторгнення — знову на фронті. Олександр — театральний та кіноактор, а ще він став прототипом одного з персонажів української комп’ютерної гри “S.T.A.L.K.E.R. 2: Серце Чорнобиля”. Відеогра від українських розробників GSC Game World виходить 20 листопада. Олександр сам шанувальник і чекає її офіційного релізу.
Про творчість, гру та її створення, про війну, особистий вибір і незалежність — інтерв’ю Суспільного із “азовцем-сталкером”.
Розкажіть, як ви, актор та режисер, стали військовим?
Починав я свою акторську кар’єру з Чернігівського обласного музично-драматичного театру імені Тараса Григоровича Шевченка, як актор, потім я вирішив розвиватися в напрямку режисури, вступив до ВНЗ на режисерську спеціальність — режисер драматичного театру і кіно.
У 2014 році доєднався до одного добровольчого руху в Чернігові, там ще попрацював, послужив. А потім вже десь у 2016 році почав потихеньку повертатися в професію, почав я з українського кінематографа.
Повномасштабне вторгнення я зустрів у своєму рідному місті Чернігів. Відразу все зрозумів, що буде серйозна історія з застосуванням максимум кількості сил та засобів з боку ворога. І залишився в місті. Далі йшла робота невеличка. А зараз я можу сказати: я служив в “Азові”, вмію все — навіть обслуговувати й генератори, і таке інше.
Участь у проєкті від GSC Game World “S.T.A.L.K.E.R. 2: Серце Чорнобиля”
“S.T.A.L.K.E.R. 2: Серце Чорнобиля”
Ви втілили одного з героїв української комп’ютерної гри “S.T.A.L.K.E.R. 2.”. Розкажіть про роботу над цим проєктом.
Так, є у нас тема “S.T.A.L.K.E.R. 2.”, от це будемо чекати. За це мені не соромно, і я пишаюся цим.
З мене зробили 3D-модель. Я знявся в кількох сценах. І, звісно ж, там ще була купа сцен, які мали зніматися протягом березня і середини квітня. Але, повномасштабне вторгнення. Хлопці взяли за основу саме мою модель, саме моє обличчя, мою пластику, мою фізику — просто ліпили мене з того, що було знято.
Це був абсолютно новий досвід. Зйомки в стандартному телесеріалі або кіно — це один процес, а зйомки в комп’ютерній грі — геть інше. Коли навколо тебе купа камер, на тобі — датчики, які зчитують твій рух, постійне калібрування. І там така фішка є, що ти повинен трохи гіперболізувати. Ти повинен працювати як маска: як в античному театрі або як в театрі Кабукі, гіперболізувати свою міміку. Для кіно це не дуже. Це підходить для театру, наприклад, і в такому напрямку, як комп’ютерні ігри. В комп’ютерній грі якраз міміка і пластика максимально розкриваються. Мені було дуже цікаво.
Вже повністю я бачив свою модель, в чомусь вона схожа. Я просто бачив текст, я не бачив сцени, що відбувається. Коли в другу сесію вже почали вимальовуватися якісь сцени, коли я бачу себе, і ти такий — вау, ти починаєш бачити локацію, ти починаєш бачити сетинг. Ти який: ану давайте ще.
Розкажіть про свист — вашу імпровізацію.
Коли вже почалася війна, я вже думав, що історія зі Сталкером закрита, вона не має шансів на продовження, в контексті моєї участі в цьому проєкті. Але приходить час, і зі мною зв’язуються: робота продовжується, ми майже на фінальній стадії, і ви повинні озвучити свого персонажа.
І в англійській версії написано, що герой свистить. І от людина у Великій Британії свистіла. Я кажу: ні, це не так було. Давайте, я вам зроблю так, як було тоді. Мені кажуть: все, це ж інша справа.
(Від редакції — для фанатів гри: свист Олександра ми записали — обов’язково подивіться відео версію інтерв’ю)
Я пам’ятаю в дитинстві, що в мене не виходило свистіти, але я тренувався, тренувався. І як засвистів, то засвистів художньо відразу. Я можу розмовляти свистом.
Ви сам фанат гри “S.T.A.L.K.E.R. 2”? Чекаєте на прем’єру?
Сюжет гри я не знаю, я знаю тільки лінію свого персонажа і що пов’язано, буквально, з дією мого персонажа і що його оточує. У мене було таке застереження внутрішнє, що якщо я буду залучений у “S.T.A.L.K.E.R. 2.”, то, можливо, мені буде нецікаво грати. Але я займаю якийсь невеличкий обсяг в цій грі. А гра — це цілий всесвіт, ціла планета.
Чернігів в безпосередній близькості від зони відчуження, від Чорнобиля, Чорнобильської АЕС. Я пам’ятаю, 1986 рік досить добре, я ще в школі вчився. І тому це майже така локація, з якою ти більш-менш знайомий. І по-друге, дуже цікавий продукт, який вироблений саме українською компанією: нестандартний, непересічний, дуже цікавий. І ти стаєш фанатом цієї гри, і ти втягуєшся. Спочатку ти перший раз проходиш, другий раз проходиш, третій раз проходиш, а виявляється, що там декілька фіналів у першому “S.T.A.L.K.E.R.”.
В “Азові” є теж люди, які слідкують за грою. І чекають вихід, і всі вже теж оновлюють комп’ютери, чекають.
Періодично підходять: “Саня, ключі є від гри?” Я кажу: “пацани, немає”. “А якась пробна версія є?” Я кажу: “можливо, є, але в мене немає”.
Ми вже чекаємо і вже чергове перенесення на два місяці. Сподіваюсь, що дочекаємось, але ми дочекаємося дуже якісного продукту. А взагалі — це складно, будувати плани, коли йде така страшна війна. Ти не знаєш, коли це закінчиться, чи доживеш ти до перемоги. Все відбувається досить миттєво і складно.
Тому ти нічого не плануєш. Намагаєшся не планувати. Звісно, є якісь мрії, але ти живеш тут і зараз, і сьогоднішнім днем.
Ось я, просто служу в “Азові”, просто намагаюся якось відстояти і наблизити нашу перемогу.
Ми маємо свою державу, яка має право розвиватися так, як вона вважає за потрібне. Цінувати свою культуру, цінувати свої традиції, мріяти про майбутнє, яке ми собі вирішили, а не хтось ззовні. Оце і є незалежність. Державна, національна незалежність. Незалежність як людини — це твоє право приймати рішення, які ти вважаєш за потрібне, які сходяться з твоєю морально-етичною системою координат.
