“Краматорські бджілки” Віра Явник та Олександр Чорний займаються волонтерством з 2014-го — плетуть маскувальні сітки та допомагають українським військовослужбовцям. З початком повномасштабної війни родина евакуювалася з Краматорська до села Пилиповичі на Житомирщині, проте допомагати армії не полишили. Про волонтерство під час війни пані Віра розповіла для Свої.
Хто такі “Краматорські бджілки” — початок волонтерського шляху
Волонтерський рух “Краматорські бджілки” з’явився у 2014 році у Краматорську. Ідея об’єднатися задля допомоги бійцям ЗСУ належить місцевій мешканці Ірині Сидоренко, яка згуртувала навколо себе волонтерів різного віку, охочих плести маскувальні сітки для української армії.
Серед охочих допомогти українським військовослужбовцям була і пенсіонерка Віра Явник.
“Я з 2014-го року до повномасштабного вторгнення ходила до приміщення “Краматорських бджілок” кожен день на дев’яту ранку та плела сітки до шостої вечора. У нас не було ані Нового Року, ані Великодня — жодних свят, адже нам було потрібно плести сітки. Нас ніхто не примушував туди ходити, ми робили це добровільно, бо хотіли. І в дощ, і в сніг, і в град. Навколишні думали, що нам за це платять, але ми виконували цю роботу не за гроші, а тому, що відчували, що ми маємо це робити”, — згадує пані Віра.
Кохання під час війни
Пан Олександр — ветеран війни родом з Луганщини, переїхав до Краматорська через окупацію рідної Кадіївки. Пані Віра познайомилася з майбутнім чоловіком під час війни — зараз вони у шлюбі близько 6 років.
Вперше пара зустрілася під час волонтерської роботи у “Краматорських бджілках”. Проте пані Віру Олександр Чорний помітив ще раніше — на сцені, під час виступів міських колективів, адже жінка займалася співом. Олександр зазначає, що це було кохання з першого погляду. Пані Віра теж з теплом пригадує їхнє перше знайомство.
“В той день я пішла зі свого музичного колективу через різницю у політичних поглядах. Деякі мої колишні “колеги” підтримували росію, і я не могла знаходитися в цій токсичній атмосфері. Я йшла вулицею та дійшла до “Краматорських бджілок”, адже знала, що там знаходяться тільки мої однодумці та патріоти. Поспілкувавшись з волонтерками мені стало легше, а тут ще й Олександр Сергійович виходить… І в той момент на душі стало так тепло, ніби у добрій казці”, — згадує переселенка.
Нова реальність
Через російську агресію всі чоловіки з родини Віри Явник стали на захист України.
“24-го рано вранці прокинулися від обстрілів, а мій Сашко, чоловік, сказав, що піде мене захищати, сів на велосипед і поїхав до військкомату. І 25 лютого 2022 він вже був на полі бою, серед наших захисників. Третього березня на війну вже пішов брат, теж добровольцем. А син пішов 15 березня…”, — розповідає жінка.
Реклама
Через сильні обстріли син попросив пані Віру покинути рідний дім та евакуюватися з міста.
“Я тут же сідаю за комп’ютер і у соціальних мережах пишу повідомлення про те, що шукаю квартиру, населений пункт різниці не має. Через пів години мені подзвонила жінка зі Звягеля Житомирської області, та запропонувала житло безкоштовно. Я погодилася. Через пів року до мене приїхав мій чоловік Сашко, за віком його списали з війська. У Пилиповичах Звягельської громади ми взяли невеликий будинок та почали будувати нове життя на новому місті”, — ділиться переселенка.
Активні переселенці на Житомирщині
Після того як ремонт у новому будинку закінчили, Віра та Олександр облаштували кімнату для плетіння сіток — власноруч зробили зручну стійку та продовжили плести сітки.
“Для плетіння сіток ми власним коштом купуємо спанбонд, іншими словами флізелін. Рулон вартує десь 3 800 грн, та окремо купуємо сітку. Частіше плетемо маскувальні сітки розміром шість на три або чотири метри. Сашко нарізає тканину, а я плету… Потім сплетені частини чоловік зшиває у одну велику сітку. Спочатку було важкувато це все робити, а потім діло пішло, вже другий рулон купили, а там і третій… А нещодавно нам подарували рулон”, — ділиться волонтерка.
Жінка зізнається, роботи вистачає — до їхньої родини звертаються військові з багатьох бригад, які боронять Україну. На щастя, великі замовлення пані Віра може розділити з іншими “Краматорськими бджілками”, які знаходяться в різних куточках України. Жінка пишається згуртованістю їхньої волонтерської спільноти.
Реклама
“Я як тільки приїхала до села, ходила до нас у Палац культури, бо там тоді сітки плели. Вони були жахливі, бо плелись із мотузок і ганчірок та були незручними у використанні — такі сітки стають дуже важкими коли намокають, а коли замерзають, то з ними взагалі нічого не зробиш… Людей на таке плетіння приходило мало.
Пізніше ми з чоловіком вирішили обладнати майстерню для плетіння сіток у себе вдома — Сашко власноруч зробив стійку-каркас. Найчастіше робимо сітки 6 на 3 метри. Для роботи найкраще підходить флізелін (спанбонд) — це спеціально розроблена тканина, така що не намокає, не відблискує, вночі її не видно і вона легка.
Плести сітки самим не просто, адже ми пенсіонери, вже не молоді, спина болить, здоров’я вже не те… Попри це, ми продовжуємо працювати з ранку до ночі, адже розуміємо, що хлопці й дівчата на фронті потребують наших сіток”, — ділиться волонтерка.
Свої сітки жінка плете під освяченими іконами, молячись за здоров’я українських захисників на фронті.
“Всі військові, які захищають Україну на фронті, чиїсь рідні — сини та доньки, чиїсь батьки. Тому коли я виплітаю сітку, думаю про те, щоб вони повернулися скоріше з Перемогою додому, цілі та неушкоджені”, — розповідає пані Віра
Волонтерка зізнається, найкраща мотивація та нагорода за її працю й старання — подяка військовослужбовців. Про свою роботу пані Віра систематично звітує у соціальних мережах.
Якщо ви бажаєте допомогти пані Вірі грошима на тканину для сіток, ви можете зробити донат на рахунок: 5168 7521 0055 7001
