В результаті атаки російської ракети, у місті Краматорськ загинуло 13 невинних людей. Ця жахлива трагедія потрясла все наше місто.
Кожна людина, що покинула цей світ, залишила за собою невимовний слід. Вони були комусь дітьми, друзями, колегами, сусідами, і нам важко уявити, як тепер рідним пережити цей біль втрати. Серед загиблих були люди різного віку, з різними мріями та амбіціями. Кожен з них мав багато незавершених справ та мрій, які тепер залишаться невтішним спогадом.
Валерія Сімоннік
17-річна Валерія Сімоннік працювала офіціанткою в ресторані, по якому вдарила російська ракета.
Дівчина родом із Донеччини. Закінчила школу № 31 в Краматорську. Вступила у Краматорський фаховий коледж технологій і дизайну. Була старостою 51-ї групи. Її пригадують товариською, прямолінійною, чесною. Мріяла побувати у Львові, купити власне авто.
«Лєрочка була душею компанії. Найсвітліша людина, яку я знала. Вона завжди усміхалася. Її усмішка розтоплювала серця. Вона вміла підтримати, була життєрадісною і веселою. Мені іноді здавалося, що вона ніколи не сумує… Шалено любила гучну музику і танці, гарні краєвиди та теплі літні ночі. Любила міцні обійми. А ще вона так милувалася полями соняшників влітку — ніби це якесь диво», — розповіла про загиблу подруга Євгенія.
«Цей янгол тільки починав своє життя… Знаю Валерію особисто, була її класною керівницею. Вона була старостою класу, моя права рука. Це дуже світла, добра і відповідальна дівчинка. Чудова донька та подруга», — сказала Діана Ростовська, вчителька Валерії.
«Вона мріяла, щоби це все швидше закінчилося і ми всі повернулися в Краматорськ. Вона завжди говорила: „Будемо танцювати на ваших весіллях, а я остання вийду заміж“. Валерія не хотіла помирати. Вона була наповнена життям, радістю, любов’ю», — поділилися спогадами подруги загиблої Настя, Тахміна і Фая.
У Валерії Сімоннік залишилися батьки, молодший брат та інші рідні.
Юлія та Анна Аксенченки
Юлії та Анні було по 14. Вони сестри-близнючки. Закінчили восьмий клас школи № 24 в Краматорську. 4 вересня дівчатам мало би виповнитися 15 років. Сестри любили фотографуватися, знімати відео для соцмереж і просто бути разом.
Після початку повномасштабної війни вони переїхали з Краматорська у більш безпечне місце, та за кілька днів до трагедії навідалися додому.
«Анна та Юлія були старанними ученицями, гарно малювали, тому допомагали з оформленням шкільних свят. Вони близнючки й зовні були дуже схожі, але характери мали різні. Аня була більш пряма, а Юля трохи тихіша. Аня завжди її підтримувала та допомагала», — розповіла Людмила Осадча, директорка школи, де вчилися сестри.
«Дівчата були дуже товариські, приємні в спілкуванні, завжди допомагали моїй доньці з домашніми завданнями. Навчання було онлайн, тому здебільшого спілкувалися в чатах. Цього року їх звели в один клас. Такі веселі були», — додала Марина, чия донька навчалася з сестрами.
Євгенія Головченко
17-річна Євгенія Головченко також родом із Донеччини. Навчалася у Краматорській школі № 31. Закінчила 11-й клас, однак так і не встигла отримати атестат. Євгенія працювала сушисткою в закладі харчування, в який влучила російська ракета.
Друзі пригадують дівчину світлою, сильною та безстрашною. Розповідають, що Женя була активною, мріяла будувати стосунки з коханою людиною, планувала переїхати в інше помешкання та жити окремо від рідних.
«Женька була креативною, яскравою, її не можна було не помітити. Вона дуже сильна духом, скільки б труднощів не було — завжди їх долала, навіть встигала в ці моменти допомогти іншим. Рішуча, впевнено йшла до своїх цілей. Любила життя, ловила кожен момент, кожен ковток свіжого повітря. Вона знала, наскільки цінна і красива. Назавжди такою залишиться в наших серцях. Її неможливо замінити жодною людиною в цьому світі», — розповіли її подруги.
«Коли я побачила її вперше, подумала, що це шалена дівчинка. Так і було. Вона була завжди на позитиві, незважаючи ні на що. Женічко, спочивай з миром», — додала її знайома Софія.
Артур Тіторук
28-річний Артур Тіторук керував рестораном. Він родом із Донеччини. До повномасштабної війни працював у сфері будівництва, займався оптовим та роздрібним продажем вікон, дверей, будівельних матеріалів. У 2020 році одружився.
Після повномасштабного вторгнення РФ в Україну Артур відвіз рідних у безпечне місце, а сам залишився у Краматорську. Всім серцем уболівав за своє місто. Друг Микита розповів, що Артур робив усе, щоби клієнти закладу, де він працював, були задоволені перебуванням там.
«Артур із перших днів допомагав людям впоратися з наслідками обстрілів. Я його знала завдяки волонтерській діяльності. Він допомагав знайти людей, які відремонтували моїй підопічній вікна, що вилетіли через ракетний обстріл. На той момент, коли починалася повномасштабна війна, це було ще тим квестом», — сказала про загиблого знайома Анна.
«Він вірив у нашу перемогу. Допомагав усім. Спи спокійно, друже. Ти зробив багато добрих справ», — додала подруга Карина Ваноян.
Микита Долгопол
Микиті було 24 роки. Він народився на Донеччині. Закінчив школу № 31 в Краматорську. Далі навчався у Краматорському коледжі Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського. Здобув спеціальність кухаря.
Деякий час Микита мав власний бізнес — кіоск, де готували на продаж піцу. Потім влаштувався в ресторан, що в центрі. Саме той, куди поцілила ракета російської армії 27 червня.
«Це була світла, чуйна і цілеспрямована людина. Добрий, відкритий, завжди готовий прийти на допомогу, віддати останню сорочку. Ми працювали разом довгий час, він був для мене не просто колега, а як син, як молодший брат», — розповіла про Микиту знайома Ольга.
У Микити Долгопола залишилися батьки та старша сестра.
Роман Захаров
20-річний Роман Захаров працював офіціантом у ресторані в центрі Краматорська. Це рідне місто хлопця. Тут він закінчив школу № 23.
Роман займався боксом, любив риболовлю. Після дев’ятого класу вступив у Донбаський аграрний фаховий коледж в місті Словʼянськ. Обожнював проводити час із приятелями. Допомагав та підтримував друзів і рідних.
«Роман був дуже хорошим другом. Це людина з неймовірною енергією, яка заряджала на позитив. Він завжди вмів вислухати, допомогти, дати пораду і підтримати. Саме Роман ілюструє для мене слово „друг“. Дуже боляче втрачати таких світлих і добрих людей», — сказав товариш Романа Захарова Ростислав.
«Це важка втрата для всіх, хто знав Рому… Він був життєрадісною, позитивною людиною. Ми сиділи за однією партою, разом ходили до репетитора з англійської. Він працював і допомагав рідним. Був єдиною дитиною в сім’ї», — додала колишня однокласниця загиблого Вікторія.
У Романа Захарова залишилися батьки.
Катерина Андрейчук
Катерині було 18 років. Народилася на Донеччині. Навчалася в Краматорську у школі № 9. Була дружелюбною, захоплювалася подорожами, любила собак.
Після школи вступила до Краматорського фахового коледжу Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського. Працювала піцайоло у закладі громадського харчування, в яку поцілила ракета російської армії.
«Вона завжди була весела, позитивна, дуже комунікабельна», — сказала двоюрідна сестра загиблої Меланія.
Зоряна Башкєєва
24-річна Зоряна працювала в ресторані офіціанткою.
Закінчила краматорську школу № 6, опісля вступила до фахового коледжу Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського. Любила музику. Займалася грузинськими танцями.
«Це добра та справедлива людина. Обожнювала танцювати. Із нею завжди було комфортно та легко. Вона приходила на допомогу всім», — сказала Діана, подруга і колега загиблої.
«Світла, порядна дівчинка. Мої співчуття рідним… Царство небесне тобі, Зоряночко!» — додала мешканка Краматорська Наталія, яка знала дівчину.
У Зоряни Башкєєвої залишилися батьки і брат.
Артур Орловський
30-річний Артур Орловський — випускник Краматорської школи № 6. Був приватним підприємцем. Допомагав громадським організаціям, що опікуються людьми з інвалідністю. Захоплювався спортом. Друзі згадують Артура добрим, щедрим та мужнім.
«Близький друг, людина з великим серцем — Артур Орловський. Ми запам’ятали його цілеспрямованим, хорошим, відкритим. Захоплювалися його людськими якостями, вмінням дружити. Артур уже був на волосині від смерті під час пандемії, але тоді зміг зібратися і перемогти хворобу», — розповіла подруга загиблого Світлана.
«Артур був одним із найкращих в єдиноборствах. Спокійною та вихованою людиною. Дуже добре пам’ятаю його як гарного спортсмена, особливо його показовий виступ на одному із заходів у школі. Це була молода людина з активною перспективою на довге життя, але так не сталося», — додав педагог школи № 6 Олег Гурин.
За кілька років до повномасштабної війни Артур Орловський втратив батька. Влітку 2023-го планував одружитися.
