“Pro100Media” продовжує ділитися розповідями краматорців, які стали свідками обстрілів міста.
Олександру 69 років. Раніше чоловік працював в правоохоронних органах, зараз він на пенсії. У двір його багатоквартирного будинку по вулиці В. Стуса росіяни 2 лютого поцілили ракетою С-300. Чоловік дивом не став жертвою обстрілу. Це вперше більше, ніж за 11 місяців вторгнення він став свідком обстрілу. Перед цим Олександр годував біля свого під’їзду дворових котів. Не постраждала також його квартира, хоча вікна виходять на проїжджу частину по вулиці В. Стуса, куди того ж дня прилетіла друга ракета.
«У рубашці народився. Дякую Богу та Миколаю Угодніку. Тільки котикам поїсти дав, зробив два шага і вибух. Встиг повернутися у під’їзд. Все вирішили секунди», – розповідає Олександр.
У побуті чоловік спілкується суржиком, він народився у Барвінківському районі (зараз Ізюмський район Харківської області). Переїхав у Краматорськ та працював дільничним в селищі Красноторка.
Ворожа ракета вдарила у його дворі в гаражі. Постраждали автомобілі, які знаходилися всередині них та були припарковані поруч з будинками. Від вибуху запалали шини, що лежали поруч. В будинках через вибухову хвилю та уламки вилетіли вікна, пошкодження зазнали балкони, помешкання людей. У багатьох квартирах вилетіли вхідні двері. Весь двір та сніг навколо вкрила кіптява від пожежі. Медики та рятувальники прибули на виклик дуже швидко, надали допомогу пораненим. Коли журналісти прибули на місце теракту, пожежу вже погасили.
«Я був у під’їзді, коли бахнуло. Я ходжу повільно. І тут як градом мене засипало уламками скла з вікон. На голові маленька подряпина лише. Встиг зреагувати. Зайшов у квартиру згодом, а вікна в спальні та на кухні цілі. Хоча ракета інша впала з боку дороги.
Комунальники швидко відреагували, вікна в під’їзді теж закрили. Вони вилетіли з рамами. Допомогли також мешканцям нашого будинку. Тепер у під’їзді навіть тепліше, ніж було», – продовжує свою історію чоловік.
В підвалі будинку живе кілька котів. Одна з кішок три дні після обстрілу не виходила на вулицю. Тварини дуже перелякалися, але зараз знов бігають по двору.
Олександр живе сам. Жінка померла двадцять років тому. Кілька разів на день він виходить з під’їзду та палить на вулиці, годує тварин біля лавки. Каже, що після вибуху навіть не встиг злякатися.
«Я не встиг отямитися як все сталося. Пізніше зрозумів. Раніше воно десь бахало, але не поруч, тому і не зважав. Рік тому, коли почались обстріли Харкова я переживав за двоюрідного онука. Він на околиці міста живе. Поруч із ними прилітало. Ми зідзвонювалися. А зараз на своїй шкурі це пережив», – ділиться спогадами чоловік.
Страх обстрілів йому допомагає подолати віра в Бога. Олександр каже, що не часто ходить до церкви, проте молиться вдома. Він вважає, що вцілів завдяки православній іконі, яка належала його прабабусі.
«Ця ікона належала моїй прабабусі. Вона народилася 1835 року. Ікона дуже стара, ще позаминулого сторіччя. Завдяки Божій допомозі я й живий», – стверджує Олександр.
Чоловік має трьох дітей. Старший син місяць тому пройшов комісію та повернувся з резерву на військову службу. Раніше півтора роки воював на сході країни, служив тоді ще в АТО.
Щодо майбутнього, то чоловік вірить у перемогу ЗСУ:
«Завдяки їм, військовим, ми ходимо, їмо, живемо. Тут бахнуло, злякався. Але це не те, що вони там переживають на фронті. Там часу іноді не вистачає сховатися. Вони долають страх і знають, що так треба».
Залиште коментар
Розгорнути ▼