Щоразу, коли Віта Брежнєва згадує про своє повернення додому в Краматорськ, на її очах – сльози.
На початку квітня 2022 року, вона, як багато інших українців, тікала з Донецької області – у пошуках безпеки.
Про це повідомляє ВВС.news.
Через кілька днів після її від’їзду росіяни обстріляли краматорський вокзал – у той день загинула 61 людина, понад сто двадцять отримали поранення.
Але через пів року життя спершу на заході України, а тоді – в Києві, Віта вирішила повернутися додому.
Там її чекала старенька напівнезряча мама, невеликий бізнес і – рідні стіни.
“У мене собаки, які їздили зі мною всюди, (по поверненню – Ред.)обнюхали всю квартиру, – де вони їли, де вони спали, де вони гралися. Потім так лягли та ніби сказали “Я вдома”. Навіть тварини розуміють”, – розповідає Віта, не стримуючи емоцій.
Канонада вибухів на фоні нашої прогулянки Краматорськом нагадує, що фронт – лише за 20 кілометрів від міста.
Із захопленням частини Донецької області у 2014 році Краматорськ став важливим логістичним центром регіону.
Переживши короткий період російської окупації ще тоді, на початку повномасштабної війни, краматорці відчули загрозу особливо гостро.
У 2025 році, коли війська Росії повільно, але неухильно просуваються на сході України, над містом знову нависла небезпека.
Але Віта, як й інші мешканці Краматорська, сподівається, що їй не доведеться ще раз покидати рідний дім.
“Лише загроза російської окупації змусить мене поїхати знову”, – пояснює вона.
Фінансові труднощі
У Віти троє собак і невеликий грумінг салон. Його рожеві стіни легко впізнати посеред стандартної забудови спального району Краматорська.
Клієнтів, за словами Віти, у її салоні вдосталь. Адже закладів для догляду за домашніми улюбленцями в області залишилося небагато.
З самого ранку на стрижку до Віти завітав йоркширський тер’єр Жора. Його власниця разом із сім’єю евакуювалася з Лиману в сусідню з Краматорськом Харківську область. Але на грумінг, як і раніше, приїздить із песиком саме сюди.
“Тимчасово переміщений”, – зауважує Віта про собаку, який стійко тримається під час косметичних процедур.
У Києві, куди на початку війни Віта приїхала разом із 12 річною донькою, з роботою було складніше.
Жінка з дитиною і собаками орендували однокімнатну квартиру на Оболоні, районі на півночі столиці. Віта влаштувалася в грумінг салон неподалік.
Але робота найманою працівницею була не дуже привабливою, зокрема фінансово.
“Як переселенці ми отримували допомогу від держави – дві тисячі гривень на мене і три тисячі на доньку. Але одна оренда квартири коштувала шість тисяч гривень. І я все ще платила за комунальні послуги в Краматорську”, – розповідає Віта.
Якби не допомога чоловіка, який працював далекобійником, жінці було б значно важче звести кінці з кінцями.
“Я поїхала з Краматорська на початку вторгнення, бо хотіла убезпечити свою доньку, – згадує Віта. – Але поступово мої клієнти, які виїхали, почали повертатися, і кликали мене назад, на роботу”.
Саме соціально-економічні труднощі, за даними Міжнародної організації з міграції, стала однією з найпоширеніших причин повернення людей, що тікали від війни, зокрема у Донецьку область.
Через пів року після того, як Віта повернулася, російська ракета поцілила в ресторан Ria Pizza, що неподалік її грумінг салону. Загинуло 13 людей, зокрема двоє неповнолітніх, 60 отримали поранення.
У той вечір Віта була вдома – на іншому кінці міста. Вона приїхала в салон лише наступного ранку.
“На щастя, у мене все залишилося ціле. Лише одна люстра похитнулася,” – згадує Віта.
Заяви про зменшення кількості ВПО в Україні з’явилися у країні восени 2024 року. Серед інших про це згадував Дмитро Лубінець, уповноважений Верховної Ради з прав людини.
За даними Міжнародної організації з міграції, станом на жовтень 2024 року 4,4 мільйона людей, які переїхали з початком великої війни, повернулися на попереднє місце проживання – у прифронтові міста та навіть на тимчасово окуповані території.
Відчуття причетності
Священник Андрій Горлов разом із сім’єю виїхав із Краматорська у перший день повномасштабного вторгнення.
Під час окупації Краматорська у 2014 як пастор протестантської церкви боявся переслідувань з боку так званої ДНР.
Вдруге Андрій не хотів наражати сім’ю на небезпеку.
Андрій разом із донькою та дружиною знайшли прихисток у Вишневому, що під Києвом. Але безпека української столиці виявилася доволі відносною.
“Коли ми були під Києвом, вночі літали шахеди, ракети, працювала ППО, – згадує Андрій ті часи. – Ми майже місяць не спали та вдень пили каву, як шалені”.
Коли в жовтні 2023 через російські обстріли інфраструктури розпочалася чергова серія відключень електроенергії в Києві та області, Горлови вирішили повернутися в Краматорськ.
Міська влада розповіла BBC Україна, що до повномасштабного вторгнення в Краматорську мешкало майже 200 тисяч людей. Навесні 2022 залишилося всього 50 тисяч.
Певний час після початку великої війни було незрозуміло, чи почнуть у місті опалювальний сезон. Але коли тепло в будинки дали, люди стали повертатися. Зараз у Краматорську щонайменше 80 тисяч мешканців.
Голова Донецької ОВА Вадим Філашкін наголосив BBC Україна, що не заохочує людей повертатися в область.
За його словами цей регіон – один із найнебезпечніших в Україні. У прифронтових поселеннях триває евакуація. Для сімей із дітьми вона є обов’язковою.
Краматорськ регулярно обстрілюють.
За кілька днів до нашої зустрічі російський КАБ поцілив у житловий будинок неподалік помешкання Андрія.
“Коли ми почули звуки вибухів і квартира почала труситися, вся сім’я миттєво побігла до ванної з різних частин квартири. Там усі й зустрілися”, – згадує чоловік той ранок 15 січня.
Авіабомба потрапила у бетонне перекриття між сьомим і восьмим поверхом житлового будинку. На щастя, ніхто не загинув. Десять людей, серед яких двоє дітей, були поранені.
Частина вікон у будинку Андрія, що за двісті метрів від пошкодженого, вилетіла від вибухової хвилі. На щастя, вікна помешкання сім’ї священника залишилися цілими, бо виходять на інший бік.
“Коли ми повернулися в Краматорськ, ми тут частіше (ніж у Києві – Ред.) чуємо постійну канонаду на фоні. І все ж внутрішньо нам спокійніше”, – пояснює Андрій своє рішення.
У Краматорську священник відчуває себе потрібним.
Його церква стала своєрідним осердям місцевої громади. Тут роздають гуманітарну допомогу, збираються на зустрічі й свята. У цьому місці мешканці знаходять розраду одне в одному.
“Ми відкриті не лише для членів церкви, сюди приходять різні люди”, – пояснює Андрій.
Виклики для переселенців
Як повідомляє мінсоцполітики, на початку 2025 в Україні – приблизно чотири мільйони внутрішніх переселенців.
Лінія фронту рухається, а люди рухаються разом із нею.
За час повномасштабної війни місто Краматорськ прийняло близько 14 тисяч переселенців із міст і сіл поблизу бойових дій.
Донецька область умовно розділена на дві частини, пояснив BBC Україна Ярослав Корнієнко, координатор напрямку евакуації “Схід SOS”.
Перша – це Покровський район, де рух фронту є найбільш динамічним і загрозливим.
Друга – конгломерація міст Костянтинівка, Дружківка, Краматорськ, Слов’янськ, де ситуація більш стабільна. Тут працюють лікарні, комунальні служби, магазини й кафе.
З Києва до Краматорська за 5 годин можна дістатися потягом.
“Евакуація є всюди, але мешканці більш спокійних міст, як-от Краматорськ, традиційно сподіваються, що лихо їх омине”, – вважає Ярослав.
Житло, робота, самореалізація в новій громаді, невизначеність щодо повернення додому – такі основні виклики, з якими стикаються переселенці по всій Україні.
І все це – на фоні інших труднощів воєнного часу.
З одного боку, держава має сприяти максимальній інтеграції ВПО у новій громаді. З іншого боку, допомогти зберегти зв’язок з первинною громадою, особливо якщо вона на окупованих територіях, пояснив BBC Олександр Слобожан, виконавчий директор ГО “Асоціація міст України”.
Нещодавно про потребу більше підтримувати внутрішніх переселенців заявив і президент.
“Треба допомогти цим людям на новому місці отримати нормальні квартири чи будинки: саме це питання є найбільш важливим для мільйонів українських переселенців – свій дім”, – сказав Володимир Зеленський.
Він доручив міністру фінансів Сергію Марченку та віцепремʼєр-міністру з відновлення Олексію Кулебі упродовж розробити відповідну програму підтримки.
“Я люблю Краматорськ”
Під час нашої прогулянки Віта звертає мою увагу на абрикосові дерева поблизу свого дому – їх посадила її прабабуся, коли отримала квартиру в цьому будинку.
“Тут народилися мої батьки й все життя жили діди. Я корінна краматорка”, – говорить вона з гордістю.
Ми проходимо повз знак “Я люблю Краматорськ”. Але серце, що на таких знаках зазвичай замінює слово “люблю”, кудись випало.
Так само за час війни спорожніли вулиці колись жвавого міста. Спорожніли, але не завмерли.
У Віти є план евакуації – на найгірший випадок.
“План А і план Б”, – наголошує жінка. Наступного разу при втечі з міста вона наполягатиме, щоб разом із нею виїхала старенька мама.
“Я не хочу їхати звідси”, – повторює Віта знову і знову.
На вулиці знову звучить повітряна тривога.
