Тяжкий воєнний час негативно позначається на психоемоційному стані людини. А мистецтво, нехай і на короткий період, допомагає відволіктися від моніторингу новинних стрічок. Журналіст Pro100media поспілкувалася з краматоркою Юлією Малиновською, яка розповіла як мистецтво фотографії рятує її у цей складний час.
Юліє, яким було Ваше життя до початку війни? Чим займалися?
Працювала на пошті листоношею, писала вірші та оповідання, була членом літературного клубу «Краматорськ поетичний» під керівництвом Марини Кривеги. Також була членом команди фотоклубу «Юрис» під керівництвом Михайла Лисенка. Життя було активним та насиченим, то проходили презентації збірників віршів, то фотовиставки…Війна порушила всі плани …
З якими труднощами Ви стикнулися під час евакуації?
Рішення про евакуацію було прийнято одразу. Від ударів ракет у перші дні повномасштабного вторгнення здригався увесь будинок. Маленька донька в домі. Тому моя сестра запросила нас до себе у Францію. Під час евакуації ніяких особливих труднощів не виникало. На шляху зустрічалися дуже гарні люди, волонтери, які допомагали українцям.
Як переїзд вплинув на Вас та Вашу родину?
Позитивним моментом є те, що ми переїхали під мирне небо. Франція дуже добре і гостинно зустрічала українців. З житлом допомагали місцева влада та благодійні організації. Спочатку людей селили у сім’ї. Сестра моя працювала, тому півтора місяця ми також жили в іншій родині. Ми щиро вдячні цій родині, яка допомагала нам адаптуватися у місті. Потім пів року жили у сестри. Зараз нам дали соціальне житло, яке є самостійно оплачую, бо пішла працювати.
З якими складнощами Ви зустрілися у новій країні?
Звичайно це – мова, бо французька має свої особливості, а щоб користуватися англійською – її також треба добре знати. Тому мені дуже допомагає перекладач у телефоні. Донька легше відчула всі ці мовні бар’єри. Молодий мозок швидше пристосовується до змін.
Як відбувалася адаптація в новому середовищі?
У нашому місті проживають вихідці з пострадянського простору. Це грузини, азербайджанці та вірмени. Спілкуємось з ними. Донька пішла у французьку школу. Закінчила перший клас. Займається у театрі музичної комедії.
Що допомагає Вам долати стрес та зберігати емоційне здоров’я в умовах війни?
Дуже у багатьох українців депресія. Постійно дивимось новини. Це дуже важко переживати. Зрозуміло, що тут не бомблять, але психологічно це дуже важко переживати… Рятує моє захоплення фотографією. Друзі французи запрошують мене у різні поїздки та я маю змогу насолодитися чарівними пейзажами Франції та показати їх людям.
Чи мрієте Ви про повернення до Краматорська?
Дуже сумую за рідним містом, своїми друзями… Постійно молимося за Перемогу, за мир в країні. Українці, які тут проживають організовують збори коштів на потреби наших хлопців в окопах. Тому ми подумки завжди з нашою рідною Україною! А в серці зберігаємо любов та палку віру у її світле та мирне майбутнє!
