Дмитро Зубенко – реабілітолог та вчитель корекційної освіти з Краматорська. Разом з колегами з Центру комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю “Донбас” він евакуювався до Івано-Франківська. Зараз Дмитро кожен день допомагає пацієнтам відновитися. Слово відновлення в умовах війни взагалі набирає набагато більшого сенсу, ніж раніше, тому що кожен день, захищаючи Україну тяжкі травми отримують десятки захисників.
Про те як проходить звичайний день та як змінилося професійне життя чоловіка в реаліях великої війни Дмитро розповів журналісту “Pro100Media”.
Чому ви вирішили стати реабілітологом?
На свій професійний шлях я став ще у 2015 році. Спочатку вчився та працював у школах вчителем фізичної культури, а потім почав працювати з дітьми з особливими потребами, познайомився з керівником Центру комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю «Донбас» та почав працювати вже там.
Який зараз основний напрямок вашої діяльності?
На сьогодні багато працюю з дітьми з обмеженнями опорно-рухового апарату, військовими, людьми, які пережили інсульт чи отримали мінно-вибухові травми. Загалом це люди різного віку, є і діти від двох років, і люди похилого віку. Якщо у людини є інвалідність, він потрапляє до нас на реабілітацію.
Скільки людей на сьогодні отримують лікувальні процедури?
Близько 80 осіб на місяць.
Чи потребують військові особливого підходу при роботі з ними?
Вони всі дуже прості люди та завжди йдуть на контакт, тому особливого підходу не треба, просто треба ставитися ввічливо, як й до кожного пацієнта. Працювати з ними дуже легко.
З якими травмами найчастіше звертаються до вас військові?
Зазвичай, це мінно-вибухові травми, буває що крім поранення є ще інсульт.
Наскільки реабілітація допомагає поставити людину на ноги фізично та морально?
Якщо дивитись по доказовій реабілітації лікувальна фізкультура стоїть на першому місці. Людина вчиться все робити наново: сидіти, ходити, стояти, перевертатись, їсти, тримати столове наряддя тощо. Тому звичайно ж, допомагає.
Чи закінчували ви якісь спеціальні курси, перед тим, як працювати з дітьми?
Я здобув ступінь магістра з педагогіки в університеті, потім здобував корекційну освіту. Зараз теж дуже багато курсів проводять різні міжнародні організації. Звичайно, як у будь-якій роботі, інколи виникають труднощі, але все вдається. Багато в чому допомагають батьки, які знають як знайти підхід до своєї дитини, коли нам буває важко. Звісно ж, кожна дитина різна, але загалом до дітей з особливими потребами треба ставитися як до звичайних.
Як проходить ваш звичайний робочий день?
На роботу ми приходимо вранці та уходимо ввечері. У зв’язку з тим, що Центр релокований з Краматорська, нас працює близько 15 спеціалістів, весь свій час ми проводимо на роботі. Інколи працюємо суботу та неділю, тому що треба якось жити та оплачувати житло.
Знаходите час на власні справи?
Якщо постаратися, звичайно, можна знайти час, але для мене не важко та навіть в задоволення позайматися з людьми, я навіть під час цього трохи відпочиваю.
Що змінилося в вашому професійному житті після початку повномасштабного вторгнення?
Багато чого взагалі в житті змінилося. Я втратив багатьох друзів, навіть сам маю контузію, яку отримав в Житомирській області, куди їздив як волонтер ще на початку вторгнення. Дуже сумую за домом, відчувається, що немає власного житла, а за оренду треба платити шалені гроші. Якщо розглядати виключно професійний напрямок, змінилося місце роботи, приміщення стало набагато меншим. Все обладнання вивозилося за власний кошт нашим директором, ми всі теж допомагали як могли.
Чи є у вас в Центрі все необхідне обладнання?
Все необхідне ми вивезли з Краматорська, але інколи потреби виникають. Не хватає тренажерів, бігової доріжки, бо вона дуже важка і її не змогли забрати. А так всього достатньо.
Розкажіть трошки про команду в якій працюєте?
Частина фахівців переїхала з Краматорська, частина – місцеві. Це лікарі та ерготерапевти. Кваліфікованих кадрів достатньо, всі на місці: логопеди, реабілітологи, дефектологи, фізіотерапевти. До речі, інформацію про нашу роботу та відео з занять ми публікуємо на сторінці в інстаграмі, туди можна зайти та потрібніше про нас дізнатися.
Які взагалі у вас враження від Івано-Франківська?
Я не відчуваю великої різниці між Краматорськом та Івано-Франківськом, але вдома, звичайно, краще. Якогось поганого ставлення до себе у Франківську я не відчуваю. Мені все подобається, люди попадаються різні, але це не залежить від місцевості. Вони можуть бути й в Краматорську погані, і тут. Але переважно все добре. Місцева влада теж багато нам допомагає, завдяки їй знайшли приміщення. А взагалі, працюємо, чекаємо Перемогу, щоб нарешті повернутися додому. Головне, щоб було куди повертатися.
Найголовніше. Я зустрів тут кохану людину, яка мені дуже сильно допомогає як морально так і фізично.
Які, на вашу думку, існують проблеми в Україні пов’язані з реабілітацією?
Вважаю, що треба пропрацювати ставлення до людей в лікарнях. Багатьох затримують там, чим роблять велику кількість, але не працюють на якість. Ми бачимо, що багато хто приходить на реабілітацію з лікарні незадоволеними тією допомогою, яка там є. Вони хоч й проходять реабілітацію, але почувають себе як у типовій лікарні. А в цій справі потрібна адаптація, спілкування з такими ж самими людьми.
Поділіться вашими планами на майбутнє
Чесно, важко щось планувати наперед. Не знаю, що буде навіть завтра. Планую просто жити та допомагати людям.
