За час війни українці вразили світ не лише своєю хоробрістю та стійкістю, а й добрими серцями. Люди, покидаючи свої домівки, евакуювались інколи зовсім без речей, але з тваринами, яких вивозили з-під обстрілів. Одна з таких – краматорка Анна Ігнатовська. Історією порятунку та життя на Полтавщині жінка поділилась з журналістами “Pro100Media”.
Скільки зараз з вами живе тварин?
13 собачок та 21 котик. В Краматорську ми мешкали у власному будинку, і до того як в нього переїхати в мене було 2 собачки, обох в свій час я підібрала на вулиці. Потім, за 8 років життя у будинку їх кількість збільшилась, площа та двір дозволяли. Ніхто тоді не думав, що розпочнеться повномасштабна війна і прийдеться виїжджати з тваринами. Після п’ятої собаки ми не бачили нічого особливого в тому, що кількість домашніх улюбленців збільшується, але навіть багато моїх знайомих не знали точно скільки їх в нас.
Розкажіть, як ви з ними евакуювалися?
З Краматорська ми виїхали в квітні 2022. Боялись на той момент не за себе, дуже лякалися тварини, коли щось бухкало, йти гуляти та їсти, навіть, відмовлялись. До того ж, не працювали багато маганинів, була біда з кормами для тварин, ціни виросли в рази.
У чоловіка в селі Круподеринці Полтавської області живуть родичі, зідзвонилися, обговорили, та вирішили, що ми поїдемо тимчасово жити до них. Знайшли будинок в якому є світло, газ, вода на вулиці. Господарі дозволили приїхати з тваринами.
У нас на той момент жило 7 котів та 11 собак. Їхали ми на нашому авто, я, чоловік, моя мама, сусідська дівчинка, та всі наші домашні улюбленці. У нас з речей була одна сумка, ми взагалі майже нічого не брали, бо думали що через два-три місяці повернемось додому. Весь рік чоловік працював дистанційно, а зараз на роботу його запросили у Кропивницький, я поки залишусь тут, але якщо він зможе знайти там житло, де можна поселитись з такою кількістю тварин, звичайно, переїду теж.
В Круподеринцях ми заїхали в будинок, де помер дідусь, і нам залишилась його собачка та кішечки, до того ж вони були вагітні, народили кошенят, які теж живуть з нами. Тому зараз у мене справжня котоферма.
Як взагалі проходять дні з такою кількістю тварин?
Взагалі не складно. Перші дні на новому місті тільки було важкувато, бо тваринки були в стресі. Будильник я вже не заводжу, прокидаюсь дуже рано. Зранку ми гуляємо, потім я займаюсь власними справами. Ми з чоловіком зробили навіть маленький заборчик коло хати, тому що огорожі зовсім не було, щоб собакам та кішкам було зручно бігати. Думаю, вони задоволені. Додому хочеться, були, навіть, думки щоб повертатися. Але розуміємо, що в Краматорську зараз не дуже добре. Тому сидимо.
Скільки коштів потрібно, щоб утримувати таку кількість тварин?
До війни в мене виходило близько 5 тисяч гривень. Зараз нам дуже допомагають волонтери та різноманітні фонди та організації.
Які взагалі зараз у вас є потреби?
В нас крайня хата та поруч лісосмуга, дуже багато кліщів, тому зараз потрібні саме засоби від них. Тут, в селі, з цим просто жах. Найближча ветлікарня в 50 кіломертах від нас, дуже важко буде туди добиратися. Тому зараз ми будемо дуже вдячні за будь-яку допомогу. Це мій номер карти монобанку: 4441114455943306
Взагалі важко евакуюватися з великою кількістю тварин?
В місто, думаю, буде важкувато. Нам, наприклад,, пощастило, що чоловік працював дистанційно. Якщо б не це, я не знаю як би ми виживали і де б жили. Але переїзд у місто у нас попереду, тому планую писати в усі місцеві групи, де збираються люди, які люблять та опікуються тваринами. Думаю, знайдуться люди, які допоможуть. В мене навіть у думках не було залишити тварин і кудись їхати. Якщо б ми не знайшли житло, то навіть не виїжджали з Краматорська. Це мої діти, як їх кинути?
До тих людей, які залишили своїх домашніх улюбленців в мене дуже негативне ставлення. Багато я читала, що деякі люди навіть залишили тварин прив’язаними на ланцюгах. Як так можна, вони ж залежать від нас… Тому до таких людей я не ставлюсь як до людей.
