Тренерка та каратистка з Краматорська Гелена Пархоменко на початку повномасштабного вторгнення разом з дітьми евакуювалася з Краматорська та зараз мешкає у столиці, де продовжує займатися спортом в улюбленому карате клубі “TETSU RYU” та готуватися до змагань різного рівня.
Про життя у Києві, тренування та амбітні плани на майбутнє Гелена розповіла журналісту “Pro100Media”.
Скільки років ви займаєтесь карате?
Займаюсь карате я 13 років, до цього займалась легкою атлетикою.
Чому обрали саме цей вид спорту?
Коли я подорослішала, захотілось знайти вид спорту, який був би не лише спортом, а й філософією, та знайшла її у східних єдиноборствах.
Яким було ваше спортивне життя до початку повномасштабного вторгнення?
Тренувала спортсменів у карате клубі “TETSU RYU”, чим займаюсь й зараз, але вже у столиці. До повномасштабного вторгнення у клубі займалися близько 250 спортсменів від малечі до дорослих, яким понад 35 років. Ми тренувалися, їздили на змагання. Наші вихованці є чемпіонами України та світу.
Окрім тренувань, їздили на спортивно-оздоровчі збори. Для нас всі діти більше ніж просто спортсмени, в нас була справжня родина. Ми навіть групу зробили виключно для батьків наших маленьких спортсменів, щоб тренувати цілі родини.
Як ви опинилися у Києві?
Переїхала разом з клубом. Під час великої війни ми спочатку перевезли всіх наших дорослих спортсменів, які входять до національної збірної. Спортсмени молодших категорій, які були в Києві, теж приєдналися до нас. А також зі всіма, хто знаходиться на території України, ми три рази на тиждень проводимо онлайн заняття. Намагаємося з усіма нашими підтримувати зв’язок.
Також у Києві ми розробили спільну програму разом з хабом “Наш Краматорськ”, тому діти, які приходять до нас на заняття від хабу тренуються безплатно.
Як відбуваються онлайн заняття?
Тренер в інтернеті створює відеоконференцію, спортсмени підключаються. Тренування проходить дві години для усіх вікових груп. Спортсменів, які займаються онлайн в нас близько 30, багато хто тренується вже в інших містах. Але ті, хто бажає повернутися в Краматорськ після Перемоги, досі з нами.
Чи подобається вам Київ?
Для мене завжди вдома у Краматорську було краще, ніж будь-де. Я, та всі спортсмени, з якими я спілкуюсь, хочуть повернутися скоріше до міста та чекають можливість для цього. Раз на місяць я намагаюся їздить до Краматорська, щоб зустрітися з нашими каратистами, які залишись там.
Київ сприймаю як тимчасовий притулок. Звичайно, в столиці дуже різноманітне культурне життя, але місто дуже галасливе. Якби ми остаточно вирішили, що залишаємось працювати в Києві, то й сприйняття було б трохи інше, але ми розуміємо, що будемо повертатися, тому облаштовуватися в столиці не плануємо.
За час повномасштабного вторгнення в яких змаганнях вдалось взяти участь?
Це були змагання всеукраїнського рівня, у 2022 році були на Чемпіонаті України, у 2023 взяли участь у Кубку України та Чемпіонаті Донецької області, перший відбувся навесні, другий – 1 жовтня. У командному заліку на змаганнях Краматорськ посів перше місце. Зараз готуємося до Чемпіонату України, який на початку грудня відбудеться у Дніпрі.
Як ви взагалі стали тренером?
Отримала запрошення від нашого головного тренера – Ігоря Шалаумова, А взагалі я все життя у спорті, тому це моє покликання. Перша освіта в мене фінансова, але коли я почала активно займатися спортом, отримала профільну спортивну освіту.
Чи було у вас колись бажання покинути спорт?
Поки що – ні. В карате взагалі є майстри, яким вже понад 80 років і вони досі виступають. Тому це більше ніж спорт. Навіть, коли фізичні можливості погіршуються та не дозволять виступати як професійний спортсмен, можна займатися традиційним карате для оздоровлення. Зараз я ще виступаю та планую у 2024 році поїхати на Чемпіонат світу у Японію.
Чи є, на ваш погляд, зараз перспективи у спортсменів Донеччини?
Вважаю, що так. Навіть на відстані ми відчуваємо підтримку, спілкуємось, тримаємо зв’язок з Управлінням фізкультури та спорту Краматорської міської ради та обласним Управлінням. Вони допомагають проводити навчально-тренувальні збори, обласні заходи, виписують премії спортсменам. Спілкування та підтримка допомагає не відчувати себе покинутими. Навіть представники інших видів спорту, з якими ми спілкуємось, діляться, що теж відчувають підтримку. Взагалі в нас дуже потужне ком’юніті спортсменів.
Як зараз проходить ваш звичайний день?
Я зараз працюю в обласному центрі оздоровчо-фізкультурної роботи при Управлінні фізкультури та спорту ДонОДА, як провідний спеціаліст. Тому до 17 години працюю там, а після в мене тренування з карате. У спорті кожен день.
А крім спорту чим ще займаєтесь?
Намагаюсь, поки мешкаю в Києві жити культурним життям: ходжу у театри, відвідую концерти, книжкові фестивалі, купую та читаю книжки.
Які цілі ставите перед собою?
Поїхати на Чемпіонат світу в Японію. Сподіваюся, що до того часу ситуація в країні покращиться та тренувальний процес теж. Тому що зараз буває, що проходжу на тренування, лунає сигнал повітряної тривоги й замість заняття треба йти до укриття. Тренуємося там без спеціального покриття, тому важко назвати такі заняття повноцінними.
У 2024, авжеж, хочеться зайняти призове місце, в мене вже була у 2016 на Чемпіонаті світу бронзова медаль. Але хочеться ще.
Для кожного спортсмена важлива група підтримки. Чи є у вас такі люди?
Так, це мій тренер, який є для мене потужною мотивацією. А також мої діти, ми разом з ними займаємося карате. Вони теж дуже мотивують мене. Це приємно, що ми з ними йдемо по одному шляху. Вони з дитинства у спорті. Спочатку, мабуть, я їх надихала, а тепер вони є моїм стимулом не зупинятися. Мотивують мене й наші спортсмени, з ними в ці складні часи ми підтримуємо один одного.
Ви дотримуєтесь спеціальних правил харчування та режиму дня?
Звичайно, без режиму неможливо професіонально тренуватися. Тому намагаюся вчасно лягати спати, правильно харчуватися. Якщо щось буде не так, зіб’ється тренувальний процес.
Я навіть молодшим спортсменам завжди кажу, ми навіть, буває, сваримось з цього приводу, щоб вони правильно харчувалися: куштували сир та м’ясо.
Окрім Чемпіонату світу, які у вас плани на майбутнє?
У 2025 році хочеться взяти участь у Чемпіонаті Європи, а також, звичайно, у всеукраїнських та обласних змаганнях, які проходять два рази на рік.
Що зробите найперше, коли повернетесь додому у Краматорськ після Перемоги?
Думаю, просто прогуляюся вулицями мирного міста. Зараз, коли я приїжджаю у Краматорськ, я теж виходжу на вулицю, але відчуття увесь час неспокійне. Коли вже буде мир та спокій, я пройдуся по улюблених місцях, завітаю до наших тренувальних майданчиків. Після Перемоги ми взагалі розпочнемо все з початку. Хотілося б так. Але планувати вже боїшся. Чекаємо на Перемогу та наближаємо її разом зі Збройними Силами! Підтримуємо один одного.
