Вікторія Ревська, шанована вчителька з Краматорська, яка ще в дитинстві виявила свою пристрасть до слова та поезії. Впродовж багатьох років краматорка вміло переплітає свій викладацький досвід із поетичною майстерністю. Її твори, сповнені ліричного болю, надії та любові, знаходять відгук у серцях читачів, які відчувають справжню українську душу через її вірші.
Про те як Вікторії вдається поєднувати роботу в школі та творчість в реаліях повномасштабного вторгнення краматорка розповіла журналісту “Pro100Media”.
Розкажіть трохи про себе. Чим ви займаєтесь та захоплюєтесь?
Я заступник директора з навчально-виховної роботи, учитель української мови, літератури й зарубіжної літератури Краматорського закладу загальної середньої освіти № 22 з профільним навчанням імені Миколи Миколайовича Крупченка. Дуже люблю свою роботу, навіть не роботу, бо це моє життя, те, чим я дихаю. Маю дві вищих освіти: педагогічну й психологічну. Захоплююсь поезією, пишу вірші, граю на фортепіано, закінчила з відзнакою екстерном за чотири роки семирічну музичну школу, обожнюю класичну музику. До епідемії та воєнного стану постійно відвідувала театральні вистави, була завзятою шанувальницею Фестивалю “Театральна легенда” ім. Михайла Силаєва, який щорічно проводився в Краматорську, балетні вистави, концерти симфонічного оркестру. Люблю малювати, робити поробки, прикраси, букети й фігури з цукерок, пряників, які сама розписую, картини кавою, святкові тортики, страви. Це все захоплення з мирного життя.
Як змінилося ваше життя під час повномасштабного вторгнення?
Життя змінилося кардинально. Чоловік з перших же днів пішов захищати Україну, я з мамою та сестрою вимушена була виїхати з міста. Нерви, сльози, біль, розпач – це щоденний стан. Чоловік отримав поранення. Лікарні, шпиталі… Щоб не збожеволіти й не поливати подушку сльозами, займала мозок написанням віршів, участю в конкурсах.
Як вам довелося пристосовуватись до нових реалій в професійній діяльності?
Дистанційне навчання було ще до повномасштабного вторгнення, карантин вже підготував нас до цієї роботи. Все відпрацювалося, налагодилося, якщо б не перебої за світлом, інтернетом. Тривоги теж не дають працювати в запланованому ритмі, але пристосувалися. Намагаюся негативні моменти інтернет-залежності дітей перетворити на корисні завдання. Даю завдання учням за допомогою своїх улюблених інтернет-ігор створити мультфільм за змістом того чи іншого твору або своє продовження твору. Такі чудові роботи створюють! Я просто в захваті!
Як зараз проходить ваш звичайний день?
Кожного дня робота займає майже весь час, якщо не адміністративна, то учительська: проведення уроків, підготовка до нових, презентації, добір відео, додаткових матеріалів. Перевірка письмових робіт забирає величезну купу часу, зважаючи на мої предмети, таких робіт забагато. На захоплення часу не вистачає, та і поробки тут особливо не зробиш: настрій не той, та й матеріалів немає, усе вдома.
Чи змінився підхід до викладання української мови та літератури під час війни?
Дистанційне навчання, звичайно, дуже сильно відрізняється від очного викладання. Підготовка забирає набагато більше часу, бо треба зважати на те, що не всі діти зможуть доєднатися на урок: дехто паралельно вчиться за кордоном, але не хоче кидати рідний навчальний заклад й намагається виконувати всі завдання, хтось через відсутність світла чи інтернету, через переїзд буде відсутній. Треба дібрати якнайкращі відеоматеріали, щоб діти не втратили знання. Також хочеться придумати щось цікавеньке, щоб вмотивувати.
Чи створені зараз можливості для професійного навчання вчителів?
На жаль, під час воєнного стану учителі мають проходити будь-яке навчання за свій кошт без відриву від роботи. Це дуже важко, як фізично, так і фінансово, зважаючи на те, що майже всі живуть у чужому місті, винаймаючи житло. Продовжуючи працювати, навчатися на курсах дуже важко. Слава Богу, курси НУШ усім учителям було оплачено з субвенції, це дуже приємно, а навчання було неймовірно цікаве й корисне.
Ким з українських письменників чи поетів ви надихаєтесь та чиї роботи можете порадити для читання?
Дуже люблю поезію Ліни Костенко, Василя Стуса, а Тарас Шевченко – це пророк на всі часи, що не твір, то про наше сьогодення.
Коли ви почали писати вірші?
Вірші пишу давно, ще з одинадцяти років, але до 2021 року не брала участь у жодному конкурсі.
Скільки їх у вас на сьогодні?
Чесно кажучи, навіть не знаю точну кількість: є вдома написані в зошиті, є ті, що написані в телефоні чи в комп’ютері. Близько 100, думаю, є. На жаль, не можу виділити час для систематизації своїх робіт. Збірок поки не маю, але давно мрію, що колись видам хоча б одну книжечку. Дуже давно придумала собі псевдонім, а також назву першої книги.
У липні 2021 року мої вірші було відібрано для альманаху “Наш край” до тридцятиріччя незалежності України, далі ще в декількох альманахах друкувала свої поезії. Зокрема, друкований альманах “Коханим” мав надійти мені саме 24 лютого 2022, але через відомі події загубився, і дякую видавництву “Лілія” знайшов мене вже тут, у Павлограді.
Де ви черпаєте натхнення для творчості?
Натхнення може осяяти від якоїсь почутої фрази, мелодії, крапель дощу чи промінчика сонця, по-різному, а зараз писання віршів вночі дає змогу відволіктися від постійного читання чатів про небезпеку в Краматорську, про трагічні події скрізь. Дає змогу вилити весь свій біль, гнів, розпач! Навіть дисциплінує, бо різні поетичні й творчі проєкти, як, наприклад, “Віршометрія”, у якому я маю змогу брати участь, за що дуже вдячна організаторам, дає ставить цікаві завдання, які ти маєш виконати в обмежений час. Багато віршів з’явилися саме завдяки цьому проєкту. Також завдання поетичних конкурсів від БФ “Талановитий світ” теж вражають своєю креативністю. Завдяки цьому, маю декілька цікавих робіт.
Чи є для вас теми табу?
Навіть не замислювалась ніколи. Мабуть, моє особисте життя. Вірші, присвячені коханому чоловіку, читатиме тільки він.
Скільки часу вам потрібно для написання одного вірша?
Це не є вимірним проміжком, сталим для всіх робіт. Вірш може вилитися за п’ятнадцять хвилин, за півгодини, якщо це дуже сильна емоція, як це було 1 лютого в Краматорську, коли було влучання в будинок. Це море сліз, це пекло в душі, це стільки болю й гніву!!! Вірш вилився цілком, без правок. А іноді, коли є певне завдання для конкурсу, зважаючи на мою зайнятість роботою, то може писатися й тиждень, потроху, як акровірш на слова Василя Стуса.
«Ти вже не згинеш, ти двожилава, земля, рабована віками»
Тебе, країно, рідно земле, знов ниці, зради повні, продали,
Интрата очі геть закрила – помину тепер повнії столи!
Вогонь пекучий болем душу палить, бо кращі леґені злягли!
Жаріє ледь жива надія, що лихо-мара згине від сурми…
Екстракт із душ людських святий куштує – від смаку слина в сатани.
Не зможе вбити чисте світло, у в’язкій твані згине твань пітьми.
Екзамен зданий нами на відмінно: навік у мізках – біль війни.
Затягнем пасок туго, нам не вперше, здолаєм зграю сарани!
Гидота гній глевкий свій перетравить, і попрямує до труни.
Имати волю в вас ніяк не вийде – в полон не візьмете вітри.
Незламні ми онуки поля, нащадки сильні вільної землі.
Емблеми руzzькі геть позорні, ви з Руссю ж поряд, близько не були!
Шокує правда? Носом в давні книги: учіться – знань не набули,
Тому у вас немає долі, бо дикі “вершники без голови”.
Истязати й мучити вправні, це вже ваше, тут справжні майстри!
Добра та й серця ж геть не маєте, нащадки “вєчной мерзлоти”!
Ви ж нас колись братами називали, як Каїн з Авелем – брати?!
О Боже, як той Гітлер рано-вранці – лиш нелюди таке могли!
Жила країна, розквітала – та вас зжирали гидкі завидки!
Ироди, потвори, бузувіри! Ви заздрісні нащадки тьми.
Лише ненависть в ваших жилах, лайно і бруд по вінця залили,
А в України довгі сильні крила, як Фенікс зродиться з золи!
Ви рабували нашу бідну землю, як злодії, діти орди,
Але вона вам, шельми, непідвласна – нема для волі кабали!
Земля родюча! Рідна мати! Тебе відстоюють твої сини!
Емігранти слізьми поливають чужину, хоч і повні столи.
Мов коштовність, надію плекають: дома бути хоча б до зими!
Літо, осінь минули миттєво! Літо, осінь нас знов обняли,
Як той день бабака божевільний, в лютий пік людожерні-війни.
Роковини вагадлом відбили оду смерті тим, хто полягли,
А півріччя згоріло миттєво, мов у вогнищі м’яті листи.
Бавовни млин все меле без устанку, не видно краю борозни.
Оголена земля лиш на світанку: немає ані листя, ні трави!
Ви служки нечисті, болотяні створіння: німі гидотні плазуни.
Амат серця геть виїдає – душа стікає ріками крові!
Нема жалю: як ви б раділи, як нас усіх би саваном накрили,
Але земля двожильна-“двожилава” – її не вкласти до труни!
Володарем своєї долі народ наш був, одразу “йшов на Ви”.
І буде так, по Божій волі: збулось, нарешті, ми перемогли!
Коли ж закінчиться війна, обійме сина, врешті, ніжно мати,
А ми людей і рідних, і чужих на вулиці почнем вітати!
Ми прокинемось вранці від сонця! Спів пташок – не додивимось сни.
Ирій буде у нашій країні, мир і спокій без лиха й війни!
21.09.2023
Нещодавно ви виграли в конкурсі Алея Зірок України. Розкажіть про цей досвід.
У Міжнародних конкурсах талантів “Сузір’я Україна-Європа”, “Алея Зірок України HOLLYWOOD двадцять перший сезон і двадцять третій сезон беру вдруге і двічі (диплом перше місце, сертифікат учасника творчої екосистеми та інноваційних освітніх і мистецьких програм “Алея зірок України”), а нещодавно отримала власну сторінку на Алеї Зірок України. Звичайно, дуже приємно, що мої вірші так високо оцінено членами журі, що мої слова торкаються людської душі, що я можу достукатися до чийогось серця, що мої учні надихаються моїми роботами, дехто вдало пробує себе в цій царині.
В яких конкурсах ви брали участь та які нагороди отримували?
Також брала участь у фінальному етапі обласного фестивалю 2022 р. «Шукай краси, добра шукай!», присвяченого 300-річчю від дня народження Григорія Сковороди, у номінації «Проби пера педагогів Донеччини» «О, коли б змога писати так само багато, як і мислити» (Г. С. Сковорода), фінальному етапі обласного фестивалю 2023 р. «Шукай краси, добра шукай!», присвяченого 85-річчю від дня народження Василя Стуса, у номінації «Проби пера педагогів Донеччини» «Поет повинен бути людиною. Такою, що повна любові» (В. Стус), друкую вірші в альманасі видавництва “Лілія”: «Наш край» до 30-річчя до Дня незалежності України, «Книга з ароматом кави», «Осінні барви» і «Коханим», узяла участь у різних поетичних конкурсах: Всеукраїнському конкурсі за підтримки Міністерства освіти і науки України та Міністерства культури та інформаційної політики України “Моє слово” (диплом Лауреата першого ступеня), Україно-хорватському багатожанровому двотуровому фестивалі-конкурсі мистецтв за підтримки Центру освітніх інновацій та творчості “Гармонія” “STARS OF CROATIA (диплом Лауреата першої премії), Всеукраїнському дистанційному конкурсі творчих людей за підтримки Міністерства освіти і науки України та Міністерства культури України “ProКреатив” (диплом Лауреата першого ступеня), Міжнародному конкурсі мистецтв за підтримки громадської організації “ДИНАМІКА УСПІХУ” “Ukrainian heart” (диплом першої премії), також мій вірш пройшов відбір і його включено до конкурсу, присвяченого 300-літтю від дня народження Григорія Сковороди, українського філософа, письменника, й опубліковано у віснику “Хто ж є на світі, що був без гріха…”, Міжнародному конкурсі талантів “Сузір’я Україна-Європа” двадцять перший сезон (диплом перше місце, сертифікат учасника творчої екосистеми та інноваційних освітніх і мистецьких програм “Алея зірок України”), Отримала ГРАН-ПРІ в МІЖНАРОДНОМУ КОНКУРСІ “Від серця до серця” і нагороджена пам’ятною медаллю “Чарівна сила України” від ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ ГРОМАДСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ “СПІЛКА ВЕТЕРАНІВ ТА ПРАЦІВНИКІВ СИЛОВИХ СТРУКТУР УКРАЇНИ “ЗВИТЯГА”, Всеукраїнському дистанційному конкурсі БФ “Талановитий світ” “Літературний CrossWorld” (звання лауреата І ступеня, подяка), Двотуровому міжнародному багатожанровому дистанційному фестивалі-конкурсі мистецтв Центру Освітніх Інновацій та Творчості “Гармонія” (диплом лауреата І премії), Міжнародному конкурсі талантів “Алея зірок України” двадцять третій сезон (диплом перше місце, сертифікат учасника творчої екосистеми та інноваційних освітніх і мистецьких програм “Алея зірок України”), отримала зіркову сторінку та участь багатьох інших конкурсах, фестивалях, програмах, де теж отримала дипломи й кубки першої премії, подяки за плідну, самовіддану працю, вагомий внесок у розвиток культури та дитячої і юнацької творчості.
Федяєва Олександра, моя учениця, також за власні поезії отримала першу премію у своїй віковій категорії, в Міжнародному конкурсі «Made in Ukraine» у номінації «Авторська поезія» » і Всеукраїнському конкурсі талантів «DOBRO FEST» – першу премію в своїй віковій категорії, у номінації «Авторська поезія» , а я в цих же конкурсах за свої твори – дипломи першої премії та подяки від організаторів за професійну підготовку учасників до конкурсу, плідну співпрацю, збереження та розвиток культури.
Неймовірно приємно, коли твої учні досягають висот.
Які плани маєте на цей рік?
Плани з нашим теперішнім життям не складаю, бо не знаєш, що буде через хвилину. Мрію, звичайно, поїхати додому, дуже сумую й неймовірно страждаю через те, що змушена обігрівати чужу домівку, а все рідне, моє холодне й забуте там, у моєму Краматорську.
Яким ви хотіли б побачити рідне місто після Перемоги?
Цілим… Просто цілим, щоб усім жителям було куди повернутися, щоб навчальні заклади могли зустріти своїх учнів, щоб на вулицях і на перервах у школах знов лунав дитячий сміх. ПЕРЕМОЖНИМ, СВЯТКОВИМ, ВЕСЕЛИМ!!!
Вірші Вікторії Ревської, наче ніжні відблиски її душі, зберігають в собі чарівність і глибину. Кожен вірш Вікторії – це окремий світ, наповнений образами, що зачаровують і надихають. Читаючи поезію краматорки, ми занурюємося у світ вишуканих метафор та глибоких роздумів, які відображають багатство її внутрішнього світу.
Ознайомитися з ними ви можете нижче.
“Єднаймось, браття!”
“Єднаймось, браття!”- нам казав поет.
“Єднаймось, браття!”- каже нам сучасник.
Лиш зовні ми “наводим марафет”,
А для душі потрібен вогнегасник,
Щоб загасити той пекучий гнів,
Що народився через долю злую,
Що піниться у душах трударів,
Що набирає обертів, вирує!
Все, як в часи лихі твої, Тарасе,
Бо по спіралі йде й історія нова.
А, може, й не потрібен вогнегасник?!
Людино, доведи, що ти жива:
Подай свій голос і виборюй правду,
Свої проблеми на ” Олімп” їм донеси!
Єднаймось, щоб зробить країну славну!
Помилуй, Господи, нас грішних і прости!
27.11.2010
Бажання жити
Бажання жити переможе все,
Аби ж було тільки бажання жити.
Цінність життя- не сам її процес,
А всім життям лиш до зірок летіти.
Пасивне існування- не життя,
Одні тортури, тільки лиш страждання,
Живе людина, як мале дитя,
І не знаходить способу пристосування.
І, живучи, неначе маргінал,
Закони, правила суспільства не приймає,
Але ж для копії ти май оригінал,
А із нічого нічого й немає.
Бажає жити і безногий інвалід,
І той художник, що руки не має,
А цей цілком здоровий зовсім зблід,
Бо світ до нього рук не простягає.
Ти не чекай благань від світу- сам живи,
Живи, твори, життям насолодившись.
І сам свій шлях в житті ти обери,
А не пливи пасивно, виру підкорившись.
21.08.2014
***
Самотня, вільна, горда, незалежна!
Я, як країна наша, волю теж люблю.
Її виборюю, відстоюю належно.
Свої я межі пильно бороню.
Не всі в житті моєму місце мають:
Хто лиш на мить, а хто на цілий вік,
Когось тут хлібом-сіллю зустрічають,
Когось не раді бачити повік.
Не всім і я подобаюсь, звичайно!
Я ж не карбованець – подобатись усім.
Своїх близьких люблю я надзвичайно!
Усе, що маю, я дарую їм.
Нікого не прошу, нічим не винна,
Свої потреби сплачую сама,
Прощення в Бога за свої провини,
Мабуть, вимолюю наївно я дарма,
Бо гордість- гріх найбільший перед Богом-
Її ж з душі ніяк не витравиш повік!
Покірних люблять і солодкий словом,
Зі мною ж правда йде за роком рік.
Кажу я правду вдома й за порогом,
Не можу стримати ніяк її потік,
Вона в житті моєму, як корогва.
І з цього шляху не зійду повік.
05.09.2015
***
Йду вулицею рідного містечка,
Полонить душу його простота,
А теплота батьківського гніздечка
І захистить, і попередить неспроста.
І кави філіжанка так смакує,
І вид з вікна промінням майорить.
Домівка рідна гріє, і лікує
Стара ікона, що в кутку стоїть.
І рідне місто голосне й барвисте,
Коли і тихе, сіре і старе,
Але душа радіє променисто
Поверненню – в гостях усе не те.
І, наче ж, гарно все і хлібосільно,
Але ж не рідне все і не своє,
І за домівкою сумуєш сильно,
І пам’ятаєш: батьківщина в тебе є.
І пізнаєш усе у порівнянні,
І цінувати почиаєш дріб’язки:
І добре слово, і красу природи.
Ще більше – друзів, і родинні всі зв’язки,
Домівку рідну, що укриє від негоди,
Від грому з блискавкою, граду і дощів,
Від ГРАДУ захистила, що нещадно
Розбив сусідню, в попіл розтрощив…
Повітря знову я хапаю жадно,
Камінням спогади застрягли у грудях,
Дихнути важко, сльози на очах,
І спогади наводять дикий страх…
Хто пережив увесь цей лютий жах,
Цінує кожну мить несамовито,
Домівку рідну і родинний дах
Привчило цінувати нас минуле літо.
26.12.2015
Шевченкові мотиви в сьогоденні
Садок на дрова порубали,
Хрущі крізь сморід не гудуть,
Плугатарів давно немає:
Поля пусті, на них не жнуть,
Ніде дівчата не співають,
Лише у чати очі пнуть.
Сім’я вечеря із смартфоном,
Вечірня зіронька встає,
Дочка у Твіттері з айфоном,
Вечіроньку не подає,
А мати хоче научати,
Так її Вайбер не дає.
Поклали всі свої смартфони,
Самі поснули коло них,
Затихло все, лиш тільки Вайбер,
Вотсап і Твіттер не затих.
24.03.2020
Чаклунка осінь
А осінь барвами чаклує,
Так вправно розписавши все.
Самотність з пастками чатує,
Розфарбувавши сум у золоте.
Думки прядуться павутинням,
Заплутавши у мізках все:
Обрáзи тануть сизим димом,
А вітром їх назад несе!
І танок осіні кружляє,
Із листя вихор майорить,
Прикраси наче виставляє
На продаж: «Хочете купить?»
І ціну невисоку ставить:
Ти лиш уважно придивись!
Ніхто з тобою не лукавить –
Ти просто лише озирнись!
Побач красу і різнобарв’я,
Зверни увагу, зупинись!
Не вітер рве життя в ганчір’я –
З увагою до себе придивись!
Сама людина все ламає,
І часто все сама псує,
І самоїдством душу розпинає,
Собі спокійно жити не дає.
А от в природі все красиво:
Горить-блищить під променем роса,
Червоний, жовтий, наче диво!
Смарагдовий, багряний – бач краса!
Бери фарбуй своє життя, людино!
Так мало: лиш уяву увімкни!
І бачиш: доля – вже картина.
А не жевріння, не пускання у жебри.
21.10.2021
Біль роздирає душу…
Біль роздирає душу, ллються сльози:
В диму країна, в урвищах і трупах…
Не заморожують пекучий біль морози,
Бо нечисть кожен день літає в ступах!
Песиголовці, виродки, потвори,
Нехай паралізує вас Господь,
Ви повертайтесь геть в свої комори!
Всевишній, просуванню їх зашкодь!
Дегенерати, недолюдки, бузувіри,
Ви з нечистю, з дияволом разом.
І до сусідів в нас нема довіри,
До тих, з ким їли за одним столом…
Руйнуєте міста, родини, душі…
Чекає вас у пеклі сьоме коло:
Горіти вам у вогняному душі,
Пси й гарпії вас їстимуть навколо!
Заплямували ви всі покоління,
В кривавій юшці нині захлиніться!
Візьміть в кишені ви хоча б насіння,
Тут без пояснень, просто знадобиться!
Лише лайно у ваших жилах ллється
Без домішок, без примішок і включень!
В людини серце, мабуть, розірветься
Від злочинів, і кожен з нас – це мучень!
Вбивати матерів, дітей в утробі…
І руйнувати храми, церкви Божі –
Задумайтесь, солдати жовтодзьобі,
І зрозумійте у кого ви у сторожі!
Ви люцеферу служите! Не знали?
Ти ба, наївні… Досить дурників валяти!
Ви троглодити, варвари, вандали…
За вас нащадкам сором не здолати!
13.03.2022 (18 пекучий день в’язкої восьмирічної війни).
Наш Сократ
У роздумах життя провів мислитель.
Мисливець-всесвіт його так і не спіймав.
Його митарства бачив Вседержитель,
Цей сильний світ його все ж так і не зламав…
Співав в капелі для імператриці,
Звільнився, повернувся в Могилянку.
Він правду говорив нахабній пиці,
Бо душу не закрив, як полонянку.
І не терпів ніколи дурномудрих —
В немилості був часто в сильних світу.
Йшов слідом Божих заповідей мудрих.
Навчався сам і піднімав освіту.
Дав афоризмів силу нам силенну,
Байки його ми знаємо і пі́сні…
Він працю знав і мав благословенну —
Сковорода був не таким, як інші…
09.09.2022
Відомий невідомий Сковорода
Ми дуже мало знаємо про нього:
Вивчав науки, богослов’я, мови…
Багато вчився — та без вищої освіти!
Хотів завжди по-божому він жити…
Він добрий, всім готовий послужити,
Але не гнути спину, всім годити,
Ніколи не любив він плазувати!
Любив мудрець містами мандрувати.
І жив він, кажуть, дуже аскетично —
Коштовні речі мав усі… Містично!!!
Демократичний духа визволитель,
Мислитель, мандрівник, філософ, вчитель…
Сковороду впізнаємо одразу!
От до правителів він мав відразу,
Бо як казав він: “Дудка і вівця
Йому дорожчі царського вінця…”
Дивак, гордій, аскет-естет, поет…
Світ не спіймав, як би не плів тенет.
11.09.2022
Осіння злива
Злива, дощ знову ллє течією.
Котрий день… Годі вже може? Ні?
Дайте клей, мабуть, небо заклею,
Бо почне мироточить в стіні!
Скрізь знервовані всі і натруджені,
Добрим бути комусь не дано…
Білу хмарку узрів хтось в калюжі,
Хтось – лиш бруду копицю й лайно.
Ця пора, мов Джоконда, питає
Вічним поглядом часу з-під вій:
В тебе добра душа чи пиха є?
Якщо Богу лиш служиш – радій!
В когось в серці – лише ніжні ружі,
А у іншого – мулисте дно.
На землі є здорові й недужі.
Хтось радіє – комусь все одно.
Дощ змиває весь бруд із планети,
Змиє злива весь бруд із душі.
Стільки в ній тягаря – не знесеш ти!
Ось очисти її, ну мерщій!
Захопивши з тенет все в лабети,
Обійняли весь світ зливи ті.
І які б не були гордовиті –
Кожен день підвіконня шкребти!
Закінчиться сльота – вийде сонце.
Убрус вдіне пора золота.
Від війни всі прокинемось: сон це,
І покине наш край сволота!
ПЕРЕМОГИ сльозинки солоні!
Стануть шрифтом на аркушах щік.
Блисне зірка у нашій долоні.
Щирі вірші поллються з душі.
17.09.2022
Квітковий стяг
Блакитно-жовті України кольори:
Ось недоспілі ґудзики калини,
Ворожить синь уже години півтори,
І яскравіше колір щохвилини…
Шепоче колос таємниці сивій днині,
Що буде МИР, але нема його, нема!
Та вже волошки очі виплакали сині,
А радість все не йде – густішає пітьма.
Ось осінь оберіг нашила на ряднині,
Щоб встигнути, бо вже іде зима…
Але все тягнеться війна у нас донині,
Та голосом хрустким ми кличемо дарма…
Вмирає віра пуп’янком пожухлим,
Сапфіром в темряві блиснула лиш сьоза.
Ромашка від ридань із носом пухлим,
У небі ж блиснула надії бірюза.
І всіх поснулих звіробій скликає в бій,
Він гордо шаблею боронить всю красу:
“Гори, палай, полум’яни, а не жеврій!
Я ж все одно клич перемоги донесу!”
Багато нас, ми різні всі, мов квіти ті:
Хтось темряву, хтось сонце йме в душі.
Буркун буркоче: “Досить жить у дрімоті!
Час відродитись, як пташині спориші!”
А ніч густа золотом-сріблом диха,
І обійма своєю синню кольори.
Любисток прагне захистить від лиха,
А живокіст все вище пнеться догори.
В вінок сплетемось травами рясними:
Єдиним оберегом землю огорнем.
І прийде звістка, що перемогли ми!!!
Заграє сонце радісним вогнем!!!
10.10.2022.
Перший сніг
Сніг укрив простирадлом чистесеньким
Землю нашу, сховавши всю кров,
Шмаття плоті, весь бруд від агресії –
Всю країну накрив, мов Покров…
Так казково прикрасив околиці,
Так чудово! – Радіють усі!
Нашим хлопцям в полях він лиш колеться –
Зимно спати на голій землі…
Люди, Господи Боже, отямтеся!!!
Краєвидам радіти не час!
Світла в домі немає – тримайтеся,
Поки вогник надії не згас!
Хлопці наші життями оплачують
Вам спокійне життя і комфорт!
Матері і жінки їх оплакують –
Ну а хтось виставляє курорт!
Ні, не радує сніг цього року нас,
Не потрібні свята і Різдво!
Хай почує Господь лиш розпуки глас:
Знищить нечисть усю Божество!
Буде свято – ДОДОМУ повернення!
Буде свято – МИР нашій землі!
ПЕРЕМОГА освітить затемнення!
І закінчаться наші жалі!
22.11.22.
Душа, обпечена війною…
Схід, Захід, Північ, Південь – скрізь війна!
Нема ніде навіть шматочка раю!
Країна наша – зранена сповна!
Всі інші тихо-гучно вболівають…
Ятрить, рве в шмаття душу ця війна.
Душа оголена на сніг ступає –
Тривога її тут же обійма:
Її тенета увінчалися врожаєм!
Нутро навиворіт і в мертвих, і в живих!
І сльози на очах не висихають…
В очікуванні, наче світ затих –
А сильний біль той вже не має краю…
От вийшла на дорогу наша лють –
І не сховатися тобі, вороже!
Наздоженуть тебе, немає сумніву, знайдуть
Людська ненависть, може, кара Божа!
Ти по квадрату бігаєш – біжи!
Шукаєш п’ятий кут? Його немає…
Бо розпач наш не має вже межі…
Доведена душа уже до краю…
Розхристана, сплюндрована, страшна,
Вже ледве дихає та ледве шкандибає –
Зима, весна і літо, осінь, знов зима…
Не видно світла там за небокраєм!
01.01.2023
Часомір
Час квапимо і підганяємо години:
Зустріти ПЕРЕМОГУ найскоріше!!!
Та дні і місяці летять невпинно,
І не залежить їх політ від наших рішень.
Життя годинник цока щохвилини –
Та рік за роком миттю в вир несеться.
Скидають їх у прірву Нефіліми.
Лише НАДІЯ, як тверда фортеця.
Мігрень вагадлом такає у скроні,
Здається, луснуть від подій всі механізми!
Слова із вуст вже тільки непристойні…
І карні заходи для ката, наче грізні?!
Коли ж складе на грудях він долоні?!
Ми не пом’янемо його на тризні,
Бо, слава Богу, ми їз ним сторонні…
Коли ж поборе ВІРА вади різні?
Коли ЛЮБОВ врятує врешті світ?
Коли потрібно буде людям море крижми?
Коли соборність наша волю освятить?
Пітьму і нечисть переможемо коли ж ми?
20.01.2023
Плачевна ода загиблим
Багаття бризкає нам в очі сильним болем –
Горить-палає цілу ніч чиясь душа…
Хронічний жах стає для світу неозорим,
На поміч їм, на жаль, ніхто не поспішав.
Країна молиться – Танатос мне лабети.
Він чорні крила над містами розпростер.
Ридає, кличе доньку хтось: “Ну мила, де ти?”
Не чути відгуку – сміється людожер!
Хвилина тиші – наче змовкла вся планета
І нитку Аріадни нишком простягне.
Реальність – ломота болюча, лють відверта…
Тартар затяг в свою безодню все земне.
Кипляче море в клекоті не знало краю,
Від смерті бігли ж… Ні! Тіла – міцніший сплав,
І пам’ятник собі на повний зріст всі мають –
Пекучий холод всіх у мить замурував.
02.02.2023
Погляд у темряву…
Очі у ночі вдивляються темні – народ бережуть.
Сміх! І титани за спину ховаються – в тому-то й суть.
Начебто всі нам підмогу готові кремезну надать.
Тільки країна вся в трупах і урвищах… Ну, дідька мать,
Муха набридлива, твань ти, московіє, йди навпростець…
Лізе без ліку те плем’я трикляте, мов стадо овець,
Хляпавка скоро приб’є ту мушню, та і хай їм всім грець –
Очі втомилися, тільки пильнує наш рідний ловець!
Вівці не схочуть іти на заклання – полізуть в кущі,
Цап, що веде їх на смерть, сам, як завжди, втече, і свищі…
Гній скоро вскриється, самі собою ті зникнуть прищі.
Бійтесь, ховайтеся, тіпайтесь лячно, драглями дрижіть…
Прийде розплата за ваші гріхи – сумніватись не слід!
Клон ваш невдалий в труну сам полізе?! Он зовсім щось зблід!
Світло й гармонію зжерти все хоче тупий траглодит…
Розвиток розуму нице створіння пройшов у обхід.
20.03.2023
Скрізь перемоги кольори
Сапфірне небо темне, місяць золотий…
Імбирне печиво із барвінковим чаєм…
І м’ятний присмак з теплотою говорив,
Що заспокоємося скоро всі, звичайно,
Бо переможна вже весна прийшла,
В обійми ніжні Україну огортає.
Он пнеться, бач, з-під снігу квіточка мала?
І тягнеться до сонця, аж до небокраю.
Ось виліз лютик, “водяний жовтець”,
До себе пролісок гостинно закликає.
Квітковий прапор виганяє ката геть.
Настане час – втече прожогом люта зграя.
У келих з кобальту налиємо бурштин
З терпкими пахощами меду й винограду,
В День перемоги будеш радий не один…
І заборон собі ніяких не вигадуй!!!
Ми щиро віримо: врятує нас Ісус,
Чи ЗСУ, чи люта Калі ірода здолає…
Це карма: вмер, сконав, чи в болотах загруз…
Де кого з них настигне доля злая!
14.04.2023
Вишиванка
Вишивáнка душі української вірою шита,
Вишивали нитки кровоносних судин волошкових,
І душа ця гаптована дорого золотом-сріблом,
Той орнамент – то це ж ДНК, наш аналіз по крові.
Колисала матуся рідненька орелю строкату,
І убрус її ніжно спадав, мов пелюстка, в колиску.
Оберегом закрила дитину, прикрасила хату,
Зав’язала намітку, бо жінка уже, не дівчисько.
Візерунки мережила ненька, вплітаючи долю,
І ночами молилася Богу, вклоняючись низько,
Щоб дитя її скривдити, Господи, ти не дозволив,
Бо в житті є багато загроз, так бува – довга низка.
Конопля́ні, лляні, домоткані з бавовни полотна,
Підбира́ння, низи́нка чи хрестик, мережка чи гладь,
Тим орнаментом-взором розшита сорочка турботно,
Що її українець, як землю свою, не віддасть!
11.05.2023
Квіт нації
Квіт нації, ГЕРОЇ УКРАЇНИ!
Ви не ховались, не шукали укриття.
Борня косою вам життя скосила.
Серцями, душами встелили майбуття!
Крилаті янголи у землю полягли.
Чоловіки, батьки, брати, сини…
По-іншому в житті ви не могли:
Про вільну Україну ваші сни!
Своїми душами ви захистили світ,
Своїми крилами накрили Україну!
Горять свічки, і кожен лиш мовчить…
Ви боронили рідну землю до загину.
Броня Землі ви, янголи небесні,
Захисники Європи від війни!
На жаль, ніхто із вас вже не воскресне,
Прийми їх, Господи, гріхи прости!
10.06.2023
“Ще й до жнив не дожив”…
“Ще й до жнив не дожив, зелен-жита не жав,
Ані не долюбив. І не жив. І не жаль”…
Їм не жаль ні землі, ні живих, ані душ…
Головне – щоб святково всі вдарили туш!
Наш Василь принциповим був, жив навпростець,
Не хотів всім подобатись, бити сердець.
Битий був і мордований катом з катів,
Рабським стадом же бути він геть не хотів!
Всі тортури терпів, не жалівся, не нив.
Гордим був і незламним потомок Богів.
Справедливий Алпан різав кривду вогнем,
Та зрізало живе все серпом день за днем.
Зжерла серце його ненаситна Амат –
Багровіє блаженно болотяний кат.
Геть без шкіри розхристана його душа –
Він без роздуму всім в допомогу рушав.
Той оголений нерв з болем сіпнувся, вмер…
Актуальна тодішня вся правда тепер!
Прометей наш чи Данко?! Освітлюєш путь!
Читачу, подвиг Стуса, прошу: не забудь!
25.08.2023
Ода Вчителю
Сіяч – учитель чи лиш жнець?
Чи лише майстер, чи творець?
Із глини ліпить, сіє зерна,
Шукає зірку він скрізь терна…
Невдячна вдячність, гнів, любов,
Але буяє в жилах кров!
Душа натхненно розквітає-
На крилах в небесах ширяє!
Жаги до знань лиш вірус сіє,
І в кожному живе надія:
Цей вірус всю охопить молодь,
І люди всі жахи поборють.
Із зерен виростуть поети,
Військові, лікарі, атлети,
Історики і програмісти,
І волонтери, і артисти,
Мистецтвознавці, президенти,
І музиканти, й диригенти,
Айтішники і дронів збирачі,
Пожежні та викладачі…
То для учителя є вдячність,
Що ті зірки горять, не згаснуть!
Учительській душі єлей –
Досягнення його дітей!
Учителі – батьки і друзі,
І парасолька, і кожух у стузі,
І впевненість, в житті підтримка,
Перлини вашої піщинка.
Для знань польоту меж немає –
Та тільки спраглий їх хапає!
Апостоли і ті навчались –
Невіглаством геть не пишались.
Раніше вчитель – небожитель,
Тепер земний, як наш правитель.
Для когось досі, наче Велес,
Афіна, Тота чи Гермес…
Чи Прометей дає науку –
Вогонь передає всім в руку,
І ним запалює серця,
Щоб знáнню не було кінця.
