Професія медичної сестри складна, відповідальна, часто малопомітна, але вкрай важлива і незамінна. Медичні сестри – це незамінні помічники лікарів, адже саме вони впродовж всього періоду лікування безпосередньо працюють з пацієнтом.
Вітання з професійним святом від Головної медичної сестри КНП «ДТМО» Краматорської міської ради, Антоніни Лихідько:
«Шановні медсестри Краматорська, ви в нас найкращі! Вітаю вас з Всесвітнім днем медичної сестри. Бажаю спокою в такій нелегкій праці, терпіння до вимогливих пацієнтів, уважного й відповідального ставлення до своєї справи. Легкості в руках, ясності в голові, вдячних пацієнтів. Мирного неба всім нам!»
Журналіст Pro100media мала нагоду напередодні Дня медичної сестри поспілкуватись з краматорськими представницями однієї з найгуманніших професій на Землі. Які корективи війна внесла в життя наших героїнь? Як склалася доля кожної із них?
Аліна Буравльова працювала медичною сестрою центру первинної медико-санітарної допомоги №1 Краматорської міської ради.
- Аліно, з якими труднощами Ви стикнулися під час евакуації?
Виїжджали на місяць, не думали, що війна буде так довго, але помилялися. Знайти житло було тим ще квестом, тому що родинам з тваринками не дуже охоче здають житлову площу в оренду.
- Як відбувалася адаптація на новому місті? Як ставилися місцеві жителі до переселенців?
Живемо у невеликому українському містечку. Місцеві жителі є різні, кожний зі своєю позицією, але більшість хороші та розуміючі люди.
- Як переїзд вплинув на Вас та Вашу родину?
Нам довелося адаптуватися на новому місці, на новій роботі. Тут все нове, не таке, як вдома. Ну що робити, такі зараз обставини…
- Чи складно було відновити професійну діяльність на новому місці?
Так, з роботою було складно, але, як то кажуть, хто шукає – той знайде. Моя мама теж приїхала зі мною, вона сімейний лікар. Їй також довелося шукати нову роботу, пристосовуватися до нових умов, було тяжко, але вона молодець – впоралася з усіма труднощами.
- Що Вам допомагає долати стрес та зберігати емоційне здоров’я в умовах війни?
Вже пройшов рік, а я все одно дуже хочу додому. Тут гарно, звісно, але дім – це дім. В мене вдома залишилося багато кімнатних квітів. Я не мала можливості їх взяти з собою, дуже їх шкода. І ось тепер тут намагаюсь створити свій квітковий антистрес.
- Чи мрієте Ви про повернення до Краматорська?
Авжеж, ми мріємо повернутись у рідний Краматорськ щонайближчим часом, вдома краще, ніж всюди. Віримо у Перемогу та мир у нашій любій Україні!
Лілія Гулева – медична сестра краматорського навчально-реабілітаційного центра «ГАЙОК».
- Яким було Ваше життя до початку війни, Лілія?
До початку війни в Україні жила злагодженим і розміреним життям.
- Ви зараз проживаєте за межами України. Де саме?
Так, зараз знаходжусь за межами країни, в Чехії.
- Як переїзд вплинув на Вас та Вашу родину?
Була вимушена евакуація до Німеччини. За три тижні знаходження в країні статус біженців так і не отримали. Тому коли з‘явилась можливість переїхати до Чехії, адже в цій країні проблем з отриманням візи, статусу та місця проживання не виникало.
- З якими складнощами Ви зустрілися у новій країні?
Єдиною проблемою стало не володіння чеською мовою.
- Як відбувалася Ваша адаптація в новому середовищі?
Спочатку було важко, хоча поруч проживає багато українців, незнання мови перешкоджало навіть у побуті.
- Чи відновили Ви свою професійну діяльність на новому місці?
На жаль, за фахом в Чехії я не працюю, потрібно підтвердження кваліфікації, проходження курсової підготовки після яких треба скласти екзамен, мати водійське посвідчення, а також добре володіти чеською мовою.
- Чи відрізняється функціонування системи охорони здоров’я у Чехії?
Рівень медичного обслуговування в країні значно вище, але тут не вистачає кадрів. Через це потрібно чекати місяцями, щоб потрапити до лікаря.
- Що Вам допомагає долати стрес та зберігати емоційне здоров’я в умовах війни?
Стрес допомагає подолати робота, хоч і не за спеціальністю. Та спокій за життя дітей, що на даний час вони знаходяться у безпечному місці.
- Чи мрієте Ви про повернення до Краматорська?
Звичайно, мрію повернутися до рідного міста. Думаю що серце кожної людини лишається на його малій батьківщині.
Юлія Марисенко – медична сестра рентгенологічного відділення та комп’ютерної томографії міської лікарні №3 Краматорської міської ради. Наприкінці квітня Юлія була нагороджена Відзнакою Міністерства Оборони України медаллю «За сприяння Збройним Силам України». З чим ми її й вітаємо!
- Яким було Ваше життя до початку війни, Юліє?
Окрім міської лікарні, до початку повномасштабного вторгнення, працювала ще у приватному підприємстві «ЛДЦ». Діти вчилися в школі, жили та були щасливі! Відвідували гуртки, художню школу, спортивні секції, гуляли в парках, ходили в кафешки, подорожували … Життя било ключем…
- З якими труднощами Ви стикнулися після початку повномасштабного вторгнення?
Коли почалася війна, перша труднощі, з якою я зіткнулася – це втрата роботи. Центр, в якому я працювала – закрився. Паніка, страх за життя своїх рідних і близьких, нерозуміння, як жити далі.
- Чи мали Ви думки щодо евакуації?
Звичайно, як і у всіх людей, у мене була думка про евакуацію і неодноразово. Дуже боялася за дітей.
- Яким чином війна вплинула на Вашу професійну діяльність?
Маючи медичну освіту я розуміла, що мій досвід та руки будуть необхідні на благо ЗСУ та в ім’я нашої перемоги, тому було прийнято рішення залишитися у Краматорську та допомагати пораненим.
- Що Вам допомагає долати стрес та зберігати емоційне здоров’я в умовах війни?
Моя робота допомагає мені вижити…
- Про що зараз мрієте?
“Господи! У наших серцях лише одна мрія: Хай війна припиниться назавжди!”
Маємо надію, що мрія Юлії здійсниться якомога швидше.
