Через військові дії в Україні багатьом довелося залишити свій будинок, хтось поїхав на західну частину України, а хтось за кордон. Щодня наші земляки дивуються правилам нового життя. Що позитивного та негативного відзначають жителі Краматорська у країнах Євросоюзу?
Марина – бухгалтер (Італія)
Я переїхала до Болгарії у квітні. З ручною поклажею: доки, фотографії, ноутбук та одна зміна одягу. Поміняла три готелі, поки не заїхала у добрі умови.
Болгарія прийняла дуже добре. Протягом тижня видали дозвільні документи на проживання. Через місяць я переїхала до Італії. Оскільки програма допомоги українцям у Болгарії закінчувалася 31 травня.
Італійці прийняли нас дуже добре. Заселили до готелю на узбережжі. У готелі живуть тількі українці, переважно з Харкова та Донецької області. В Італії з документами все набагато складніше та довше. Я ще їх не отримала. Але на проживання відсутність дозвільних документів не впливає. На підставі українського паспорта можна звернутися до лікарів та отримати необхідну допомогу.
За три місяці проживання в Європі я ні на день не припинила своєї роботи. Віддалено, без доступу до деяких програм і необхідних документів мною велася робота, сподіваючись повернутися до рідного міста. Все гаразд у Європі. Напевно…
Тільки вдома звичніше і спокійніше. Все пізнається в порівнянні. І починаєш цінувати те, що маєш, коли губиш.
Анастасія – студентка ( Німеччина )
Через ситуацію, що склалася, мені довелося покинути своє місто і свою країну. Я навчаюсь у Харкові, у місті яке постійно обстрілюють. Щодня там дедалі більше загиблих та поранених. Мій університет сильно постраждав від військових дій і як складатиметься подальше навчання та ситуація у місті невідомо.
У Німеччині я маю можливість вступити до університету за своєю спеціальністю або ж на нову спеціальність.
Зараз я ходжу на курси, ми вивчаємо мову та культуру цієї країни. Мені дуже хотілося б повернутися додому, але…
Марина – спеціаліст зі зв’язків з громадськістю ( Швейцарія )
Якби мені рік тому хтось сказал, що богато з нас буде жити в Європі, а саме я буду жити у Цюріху я б посміялася…
Хотілося, звісно, подивитися інші міста та країни, ми навіть щось планували. Але, як кажуть, бійтеся своїх бажань.
Я не можу сказати однозначно, чи добре у Швейцарії жити чи ні. Добре, для тих, хто тут народився чи знає місцеві мови, має роботу та житло. Біженці – це інше, і ти не можеш собі дозволити жити так, як в Україні.
Приємна свобода, якщо не порушувати закону. Свобода у всьому, починаючи від мов, (а тут лише державних чотири) і закінчуючи віросповіданням.
Чисто, гарно, спокійно. Але тільки завдяки окремим людям Цюріх став для мене тимчасовим затишним будинком. Іншим пощастило менше.
Оксана – смм менеджер (Польща )
До війни я хотіла побувати в Польщі, особливо в одному місті Сопот- місто та морський курорт на півночі Польщі, там щороку на березі балтійського моря проходить пісенний фестиваль і мені дуже хотілося його побачити. Але на жаль поки моя мрія не збулася. Хоча ще все можливе… Зараз я перебуваю в Польщі в місті Нове-Място-Любавске.
Та можу сказати, що Польща мене розчарувала…
Я завжди думала, що Україна відстає від країн Євросоюзу, але як з’ясувалося це не, так. Так тут хороші дороги та чисті вулиці, але зараз і у Краматорську чисто та красиво.
Дуже дивує відсутність нормального смачного хліба, для мене він тут весь як пластмасовий. Не зрівняється з розмаїттям хлібобулочних виробів в Україні. Також вражає, наскільки у них не розвинена індустрія краси. Якщо у нас на кожному кроці манікюрні та косметологічні салони. То тут треба ще добре пошукати.
В принципі, я почуваюся тут комфортно навіть без знання мови. Але якщо відповісти на запитання, чи хочу я залишитися тут, чи виїхати в Україну. Я звичайно відповім що звісно я хочу додому! Але поки що йде війна я не можу цього зробити заради своїх дітей.
Тетяна – заступник начальника Відділу по замовленням (Словаччина)
Як і більшість краматорчан, я втекла від війни в невідомому напрямку.
Спочатку я з дитиною приїхала до Молдови, а через місяць переїхала до Словаччини.Тут не все так просто, як здається на перший погляд.
З чим стикаєшся одразу так це мовний бар’єр. Для більшості українців, які поїхали до Європи, напевно, найскладніше це не знання мови. Що ще більше підштовхує поїхати додому.
Є люди, які підтримують і допомагають українцям, але є й ті, які не дуже раді нас тут бачити. Але мені дуже пощастило у нас дуже хороший готель з 3-разовим харчуванням, комфортні номери та дуже гарний вид з вікна.
Але при цьому дуже хочеться в Україну. Де твій дім, твоя родина та частина тебе. І я вірю, що скоро буде мир, і ми всі повернемося додому.
Редакція та особисте я, бажаю всім швидше повернутися додому в мирний НАШ улюблений Краматорськ! Все буде Україна!
