Краматорськ – місто з багатою історією журналістики, яке з моменту зародження преси до сьогодення виховало чимало талановитих авторів. Від перших газетних шпальт до сучасних онлайн-публікацій, місцеві журналісти завжди вражали своїм професіоналізмом та відданістю справі. Вони не лише висвітлювали важливі події та проблеми, але й формували суспільну думку, ставали голосом народу.
Сьогодні, в День журналіста, редакція “Pro100Media” розповідає про 10 представників краматорської журналістики, їхні досягнення та вплив на розвиток медіа в регіоні. Від редактора першої краматорської газети до сучасних лідерів думок – дізнайтеся про тих, хто робив та продовжує робити інформаційний простір Краматорська яскравим та багатогранним.
Порфирій Трейдуб
Порфирій Трейдуб був редактором газети «Краматорська домна» (пізніше – «Краматорська правда») — першого масштабного видання нашого міста.
Ще у 1922 році він почав писати нотатки про Старокраматорський машинобудівний завод у газеті «Кочегарка». Через рік з ініціативи Трейдуба на першій нараді робкорів було створено газету «Краматорська домна», а сам Трейгуб обраний редактором. Тоді ж взяв участь у першому губернському з’їзді робкорів Донбасу, був обраний членом президії. Поступово популярність видання зростала і «Домна» почала виходити тиражем 25 екземплярів двічі на місяць. Її друкували на шапірографі та розвішували на видних місцях у цехах заводу.
Порфирій Трейдуб також писав оповідання. У 1924 році в журналі «Забій» було надруковано його розповідь «Розряди начальника Колебаєва». У грудні 1926 року у зв’язку з важким захворюванням перейшов на господарську роботу, але не втрачав зв’язок з газетою та журналом «Забій». У цьому журналі він опублікував ряд оповідань: «Радісна земля», «Мати», «З очеретів», повість «Записки майстра Кропота» та інші. В них показував зміни, що відбуваються в житті робочого класу. Пізніше з сім’єю переїхав до Артемівська (нині – Бахмут), де писав під псевдонімом Трубач.
Протягом 1920-х займався друкарською діяльністю, а в середині 1930-х був директором Сталінградського номерного заводу. У біографії Порфирія Трейдуба багато білих плям. Але ім’я цієї людини краматорцям треба знати.
Олег Плуталов
Олег Плуталов народився у Рязані в сім’ї нащадків далеких родичів графа Толстого дворян Волконських – Тищенко-Плуталових. Його ім’я занесено до книги «100 найвідоміших імен Краматорська», у розділ «Журналісти».
У Рязані Олег почав навчатись у школі, тоді ж з’явилися його перші вірші, гуморески, дитячі сценарії. Пізніше родина Олега переїхала з Рязані до Краматорська. В нашому місті він закінчив сім класів і вступив до Краматорського машинобудівного технікуму, на спеціальність «Промислове та цивільне будівництво».
Тоді при газеті «Краматорська правда» працювало потужне літературне об’єднання. Саме на засіданнях ЛітО Олега, учня технікуму та талановитого молодого письменника, вперше помітили майбутній київський журналіст та поет Альберт Провозін та поет-фронтовик Микола Рибалко, які зіграли згодом у його житті та професійному становленні, як журналіста, важливу роль.
Після повернення з Карелії до Краматорська почалося творче життя Олега Плуталова, як журналіста, спочатку на посаді літературного працівника газети «Машинобудівник» при заводі СКМЗ, потім він став відповідальним секретарем місцевої «Будівельної газети», а пізніше працював у редакції газети «Краматорська правда», завідувачем відділу листів.
У світ вийшли чотири збірки оповідань Плуталова – “Катенька”, “Посмішка”, “Червоний вітер”, “Срібна підкова”.
Пізніше Олега Плуталова запросили до редакції газети «Соціалістичний Донбас», на посаду власного кореспондента по північному регіону Донецької області, де він пропрацював 26 років, аж до самої смерті.
Олексій Газубей
У 2020 році журналіст Олексій Газубей став головним редактором всеукраїнського видання «Фокус». До цього він очолював сайт журналу.
До переїзду в Київ, Олексій Газубей був одним із провідних журналістів Краматорська. Він відомий кореспондент “Технополісу” та “Східного проєкту”.
Починав на заводі токарем-розточником. У 1994 році розпочав свій журналістський шлях як кореспондент тижневика «Технополіс». Пізніше став політичним оглядачем, завідувачем відділу соціально-політичного життя. З 1996 був директором газети «Привіт». Член Спілки журналістів України.
До Києва переїхав у 2002 році. У столиці починав як парламентський кореспондент.У медіасередовищі краматорець став відомим як шеф-редактор першого українського таблоїда “Блік”, після чого Олексій Газубей став заступником головного редактора “КП в Україні” та газети “Сьогодні”, головним редактором “Газети Київської” та “Газети по-київськи”.
Віталій Виголов
Ще під час навчання у середній школі Віталій Виголов вирішив спробувати себе в журналістиці. Свої замітки та статті приносив в редакцію успішного на той момент видання “Краматорська правда”. Перша стаття була про місцеві злочинні угруповання, яка вийшла під псевдонімом.
Після закінчення школи планував вступати в Ростовський університет на журналіста. Каже, що не жалкує, що тоді вступити не вдалося, бо не знає як склалася б його доля.
Після повернення до Краматорська працював на НКМЗ та продовжував писати матеріали для “Крамправди”. Пізніше Віталія запросили працювати в “Краматорський металург”. Через два роки, коли Віталію виповнилося 19, він став головним редактором видання, пропрацювавши на цій посаді 7 років. Після цього звільнився з заводу та влаштувався кореспондентом “Технополісу”. З того часу, як каже сам краматорець, розпочалася його серйозна робота у журналістиці. Коли “Технополіс” став “Східним проєктом” працював редактором служби новин та займався кримінальною тематикою.
Коли в місті з’явилося нове видання, “Новини Краматорська”, Віталію запропонували працювати там. Після того, як пішов з видання, вирішив створити власну газету “ОбщеЖитие”. Газета не витримала конкуренції, тому Віталій зосередився на просуванні інтернет-сайту, який існує вже 12 років. Під час повномасштабного вторгнення Віталій переїхав за західну частину України, але продовжує активно публікувати актуальні новини про життя Краматорська та його жителів.
Каже, що за весь час роботи в журналістиці найбільш запам’ятав досвід, який набув у “Східному проєкті”, бо на той момент там працював міцний колектив однодумців.
Олександр Качура
Олександр захотів стати журналістом ще під час навчання у школі. Каже, що попри те, що читав багато літератури, припускався помилок під час написання. Олександр записався в гурток юного кореспондента, але коли його наставник почав робити хлопцю зауваження щодо помилок, він вирішив у майбутньому вступити у виш на філолога або журналіста.
У 2007 році він вступив на спеціальність українська філологія, під час навчання писав статті у місцеві газети. Але після закінчення не став працювати за спеціальністю, а почав займатися бізнесом. Вважав, що це може принести набагато більше грошей, ніж викладання у школі чи написання статей.
У 2014, коли почалася війна на Донбасі, Олександр почав робити репортажі в зоні бойових дій, куди він їздив як волонтер. Відео Олександра транслювали на українському телеканалі ICTV. В той час він вже працював в пресслужбі ДСНС, а пізніше писав для видань “Східний фарватер”, “Східний варіант” та «Kramatorsk Post».
Під час повномасштабного вторгнення вирішив направити роботу на західну аудиторію та розповідати про ситуацію в Україні та російську агресію. Це Олександр вважає своїм журналістським обов’язком.
Торік Олександр зняв документальний фільм “Пункт незламності — Бахмут”, прем’єра якого відбулась 14 березня в ефірі угорського телеканалу “ATV”. У фільмі він показав справжнє життя міста, яке в той час потерпало від російських обстрілів.
З перших днів повномасштабного вторгнення Олександр доєднався до волонтерської діяльності. Разом з іншими небайдужими мешканцями Донецької області він їздить місцями активних бойових дій, ризикуючи власним життям, щоб доставити українським військовим усе необхідне.
Продовжує краматорець вести й інформаційну діяльність у соціальних мережах, виступає на міжнародних телевізійних каналах. Світ побачили дві книги Олександра: “Шмаття війни. Крим” та “Шмаття війни. Донбас”, які він написав разом з угорською журналісткою Ільдіко Епер’єші. Першу книгу Олександр планує видати українською мовою, бо до цього вона виходила лише угорською та англійською.
Зараз Олександр активно співпрацює з угорськими опозиційними каналами, бо вважає що іноземна аудиторія дуже важлива для України, також працює з іншими європейськими та американськими каналами як локальний продюсер, пише матеріали про війну. Зізнається, що багаторічний досвід в журналістиці допомагає йому боротися з ворожими фейками на рівні підсвідомості.
Олександр й надалі планує працювати в Україні у сфері медіа, хоче відкрити власний youtube-канал, щоб робити прямі трансляції. Зараз він працює над великим міжнародним медіапроєктом, який, сподівається, оцінять багато людей.
Олексій Ладика
Олексій навчався на вчителя історії та мріяв працювати за спеціальністю, але не знайшов роботу. Розповідає, що в одній з краматорських шкіл йому навіть запропонували прийти через 20 років. Але на той момент у виданні “Східний проєкт” була вакансія журналіста й Олексій вирішив спробувати себе в цій професії. Спочатку розглядав цю роботу як тимчасову, бо хотів влаштуватися на роботу у школу. З часом журналістика настільки сподобалася Олексію, що він досі активно працює у цій сфері.
Оскільки краматорець не має освіти журналіста та філолога, він протягом багатьох років навчався правильно писати різноманітні тексти, створювати відеоконтент, проводити розслідування. Зараз Олексій також постійно вдосконалює власні навички та навчається нового.
Він працював у “Східному проєкті”, був позаштатним кореспондентом газети “Сьогодні”, Радіо Свобода”, “«КП в Україні», ТСН. Зараз працює у виданні «Kramatorsk Post».
Зізнається, що найбільше йому запам’яталася робота у «Східному проєкті”, оскільки саме там Олексій здобув необхідні для роботи навички. Також йому запам’яталася робота в ТСН, бо там Олексій почав слідкувати за журналістськими трендами, які використовував в роботі.
Роботу у «Kramatorsk Post» краматорець називає комфортною, бо зараз він має змогу втілювати власні ідеї та брати участь в цікавих проєктах і робити це в колі друзів.
Олексій розповідає, що робота до великої війни та зараз відрізняється, бо раніше в Краматорську було багато подій та інформаційних приводів. Зараз заходів стало менше, але з’явилася можливість писати великі репортажі та розповідати історії людей. Також багато Олексій пише про війну, військових, волонтерів та вплив повномасштабного вторгнення на життя Краматорська..
Олексій знімає відео вже багато років. Ще під час роботі у “Східному проєкті” він створив канал на youtube та наповнював його. Після навчання у Могилянській школі журналістики у 2012-2013 роках почав знімати відео активніше. Пізніше Олексій зацікавився Тік-Током, спочатку сприймав його як хобі, а потім розпочав професійно займатися власною сторінкою, бо вважає, що саме відеоконтент сьогодні є основним джерелом поширення інформації.
У майбутньому Олексій планує написати свій найкращий репортаж. Це має бути історія, яка зачепить багатьох людей та змінить їхнє життя на краще. Зараз головна мета чоловіка – розповідати про багатогранне життя в Краматорську та робити все, щоб кожен, хто виїхав з міста, тримав з ним зв’язок.
Богдан Новак
Працює журналістом з 2014 року. Починав в Донецьку у громадській організації, але у зв’язку з окупацією міста Богдан був вимушений виїхати. Деякий час жив та навчався у Вінниці, а у 2017 році переїхав в Краматорськ, бо хотів писати про життя Донецької області, тому що добре розуміє регіональний контекст.
За 10 років Богдан працював в “Українських дослідженнях”, медіацентрі “Власно”, “Східному проєкті”. Зараз працює позаштатним кореспондентом видання “Pro100Media” та активно займається волонтерством в Краматорську.
Загалом Богдан почав волонтерити у 2014 році. За цей час долучався до добрих справ з різними організаціями. Також був волонтером Національної скаутської організації України “ПЛАСТ”. Займався патріотичним вихованням молоді. Через різні обставини робив перерви у волонтерській діяльності. Однак постійно повертався.
З 2021 року почав працювати в БО “Благодійний Фонд Едуарда Мкртчана”, який нещодавно змінив назву на “Фонд братів Мкртчан”. Зараз є прессекретарем організації.
У 2022 році, після початку вторгнення, зосередився на допомозі цивільним мешканцям Краматорська та Донеччини, передавав та розвозив гуманітарну допомогу. Зараз допомагає цивільним та військовим.
У 2024 році, за активну громадську позицію та патріотизм Богдан отримав подяку від голови Краматорської міської військової адміністрації з нагоди Дня Соборності.
Розповідає, що зараз у зв’язку з війною в Краматорську зменшилась кількість заходів, які можна відвідувати як журналіст. Більшість з них почали проводити в онлайн-форматі, а місцеві мешканці неохоче дають коментарі. Багато історій теж доводиться шукати онлайн. Але Богдан намагається слідкувати за життям у місті, знімати сюжети та писати статті, коли є можливість.
Наталія Гурковська
Наталія стала на шлях журналістики після проходження Школи журналістики, яка працювала при краматорській газеті “Привіт”. Вона побачила оголошення в газеті та прийшла на заняття. Після успішного закінчення школи Наталії запропонували роботу.
Має 14 років досвіду роботи в журналістиці. Працювала редактором стрічки новин у виданнях “Апостроф”, “Фокус”, “Телеграф”, а також у друкованих ЗМІ “Краматорські новини” та “Слов’янські новини” журналістом та редактором, позаштатним кореспондентом у декількох місцевих виданнях. Зараз працює в інформаційному агентстві РБК-Україна редактором стрічки новин.
Олег Кручинін
Олег Кручинін працював у “Східному проєкті”, де висвітлював культурне життя міста та регіону, деякий час був головним редактором та директором видання. Під час роботи у газеті він також висвітлював різні релігійні свята, робив фоторепортажі з храмів Донеччини.
У 41 рік він став священником Української Православної Церкви. До цього три роки служив паламарем у кафедральному соборі Слов’янська та заочно навчався у Київській духовній семінарії. До руйнування російськими обстрілами Борисоглібського храму в Часів Ярі, був його настоятелем.
Завдяки Отцю Олегу у Часів Ярі в мирний час проводили міський фестиваль різдвяних колядок, народні гуляння на Масляну, концерти на Великдень.
Спільно з музеєм історії Часів Яру та Горлівським інститутом іноземних мов Отець Олег проводив історико-культурологічні “Борисоглібські читання”, влаштовував для дітей православний табір “Княжичі”, а також організував у храмі бібліотеку.
Зараз він продовжує робити фоторепортажі та пише статті, веде сторінку у фейсбуці, де публікує новини про Часів Яр.
Під час повномасштабного вторгнення Отець Олег із дружиною виїхали до Краматорська. Раз на тиждень, навіть під час активних обстрілів, він приїжджав в місто на літургію. Останню службу у Борисоглібському храмі провів 19 грудня 2022 року минулого року, на святителя Миколая. Ще два місяці служив у підвалі п’ятиповерхівки неподалік храму. Пізніше проводив служби в іншому місцевому храмі.
Сьогодні Отець Олег продовжує підтримувати мешканців Часів Яру, які втратили житло у рідному місті та зараз перебувають у Краматорську. Привозить гуманітарну допомогу: продукти, овочі, хліб, питну воду, бензин для генератора, газові балони, свічки, ліхтарики, ліки та інше.
Андрій Євченко
Андрій Євченко випускник філософського факультету Київського університету. Після здобуття Україною Незалежності, він став одним з засновників відомої в Краматорську газети “Технополіс”. Андрій Євченко став редактором видання та зібрав навколо себе молодих та амбітних журналістів.
Через деякий час Андрій Євченко вирішив залишити «Технополіс» і заснувати «Східний проєкт». За ним до нової газети перейшла майже вся його команда.
Під час роботи Андрія Євченка «Східний проєкт» швидко став лідером місцевого газетного ринку, газета організовувала різноманітні конкурси та концерти, була активним учасником майже всіх культурних заходів міста. Головним редактором “Східного проєкту” Андрій Євченко був з 1996 по 2013 рік.
Андрій Євченко зізнавався, що «Східний проєкт» значить для нього дуже багато. Адже робити незалежну газету та неупереджено висвітлювати життя міста в умовах повного домінування однієї політичної сили було важко.
Після подій 2014 року, Андрій Євченко на деякий час виїхав з Краматорська та став головним редактором тижневика “Кременчуцький Телеграф”.
Наразі Андрій Євченко продовжує займатися журналістикою. Він співзасновник та шеф-редактор краматорського видання «Kramatorsk Post».
