У Краматорську 12 червня поховали Захисника України Сергія Митька.
Сергій Митько виконував обов’язки стрільця-помічника, гранатометника механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти В/Ч А7272. Він загинув під час виконання бойового завдання.
До повномасштабного вторгнення Сергій працював за кордоном, робив ремонти у квартирах, був будівником.
На фронт пішов добровольцем на початку повномасштабного вторгнення зі словами «Я нікому не дозволю бомбити моїх дітей». Розпочав службу у 106 окремій бригаді. Виконував бойові завдання під Донецьком, на кордоні з Харківською областю. Брав участь у визволенні Лимана та Голубих озер, за що був нагороджений медаллю «НЕЗЛАМНИМ ГЕРОЯМ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ». Потім була Луганщина, і там на полі бою за Кремінну-Сватове отримав поранення. Проте, відновившись, повернувся в стрій і боронив країну на рідній Донеччині.
Сергій загинув 8 червня цього року на Донеччині. У Героя залишились батьки, дружина, дві доньки, маленька онука.
“Він дуже любив доньок. Як тільки відпустка, відразу їхав до них поспілкуватися. Хотів дуже мати побачити. Останній раз Сергій був у відпустці на початку травня, тоді встиг всіх побачити.
Ще він дуже любив правду. Нікого не боявся, був готовий їхати в найнебезпечніші місця, якщо було треба. Він був веселим, душею компанії.
Сергій завжди казав, що воює за своїх дітей. Хотів, щоб вони жили добре. За час війни ми дуже зблизилися, стали частіше бачитися, бо коли їх відпускали, Сергій відразу їхав до мене в Краматорськ”, – згадує сестра Сергія Оксана.
“Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.”
