Український фестиваль Вишиванки вперше відбувся в Німеччині в місті Трабен-Трарбах. Організаторками свята виступили учасниці ГО «Асоціація жінок України «Дія». Захід вийшов неймовірно потужний та об’єднуючий під гаслом – З Україною в серці!
Журналістка “Pro100Media” поспілкувалась з краматорською командою асоціації Аллою Кущ, Ганною Алад’євою та Наталією Кулініч та вияснила як виникла ідея проведення фестивалю та як він відбувся.
Розкажіть, будь ласка, про «Асоціацію жінок України «Дія», як ви стали частиною їхньої команди?
«Асоціація жінок України «Дія» це громадська організація, ініційована в Одесі. Дівчата об’єдналися і почали працювати у 2014 році, а офіційно зареєструвалися – у 2016 році. Ми з ними довгий час спілкувались – їздили на конференції, форуми які вони організовували. Потім стали членкинями «Асоціації жінок України «Дія». Створили спільноту й у нас на Донеччині. І зараз, в Німеччині ми об’єднали українок і зробили осередок «Асоціації жінок України «Дія» в Німеччині.
Наш актив – сім жінок з України. З Краматорська – Алла Кущ, Ганна Алад’єва та Наталія Кулініч. Дівчата з Одеси: Ніна Добровенко, Яна Ткачук, Юлія Добровенко та Олена Сидорчук.
Як виникла ідея проведення такої масштабної акції до дня Вишиванки?
Бажання подякувати німцям за увагу, яку вони нам приділяють з’явилося у нас ще з різдвяних свят. З того часу ми ініціювали та реалізовуємо різноманітні заходи, якими активно допомагаємо нашій країні. Відправляємо гуманітарну допомогу переселенцям, військовим госпіталям – ходунки, коляски, ліки.
На підтримку України ми з дівчатами провели святкування з нагоди Різдва, захід «365 днів повномасштабного вторгнення», Великдень. Для того, аби більше познайомити німців з українською культурою, кухнею та допомогти нашим військовим, наступним був наш великий проєкт – фестиваль до дня вишиванки. Свято, яке сприятиме об’єднанню німецької громади з українською, разом вшанувати українську історію, традиції, спадщину та закласти зернятко спільних інтересів та справ на майбутнє.
Як відреагувала місцева влада на ваші ініціативи?
Коли ми зустрілися з міським головою та з головою району, то думали, що це буде просто концерт, а коли почали процес підготовки, вийшли на рівень фестивалю. Представники місцевої влади нам озвучили, що на підготовку потрібно багато часу, але коли помітили з якою відповідальністю ми ставимося до справи, можна сказати, що вони нам довірилися, підтримали. Фестиваль відбувся завдяки підтримці міського та районного голови, ферайну (громадської організації).
Як відбувався процес підготовки до свята?
Десь півтора місяці ми готувалися до фестивалю. Була зроблена реклама заходу. Реклама була всюди – у міському та туристичному транспорті, газетах. Розподілили зони відповідальності серед нашого активу. Але ж ми розуміли що це – дуже великий проєкт і ми, сім дівчат, не впораємося самі. Почали активно долучати інших наших українців до цієї справи. Для проведення концертної програми запросили українських артистів на чолі з заслуженою артисткою України Анжелікою Рудницькою.
Для оформлення двох великих фотозон замовляли банери в Україні. Хотілося передати атмосферу українського колориту. Навіть привезли глечики, рушники та сіно.
З України нам доставили українське сало, куди ж без нього (сміється), трішки горілки та сухофрукти для узвару. Використання пластикового посуду заборонено в нашому регіоні, тому крафтовий посуд замовляли з підприємства, яке раніше знаходилось у Бахмуті. Зараз вони працюють у Дніпрі.
Для підготовки гастрономічної програми міський голова нам надав професійну кухню. Два дні ми готували українські страви. Було зварено 70 літрів борщу, зліплено 2000 вареників, 400 пирогів з різноманітними начинками… Кожен займався своїм напрямком, і все це перетворилося на таке масштабне свято.
Чи складно було зібрати та організувати українців у незнайомому місті?
У нас вже утворилося своє українське невелике ком’юніті, тому що ми до цього заходу вже робили активності. У Telegram ми зробили чат нашого регіону, спілкувалися та долучали людей до організації нашого свята. Познайомилися з іншими активістами з великих міст. Спілкуємось та дізнаємося про їх активності, ми до них їздимо на заходи, вони цікавляться і приїжджають до нас. Так ми познайомилися з Яриною Сонячною. Вона приїхала зі своєю творчою музичною командою та виступили на нашому фестивалі.
Наталія з Закарпаття: «Я з України та живу вже понад 20 років у Німеччині, але такого фестивалю я ще не бачила. І це в такому маленькому містечку як Трабен-Трарбах. Нам з чоловіком дуже сподобалося, давно не були на такому концерті. Дуже дякую організаторам і учасникам фестивалю за таку чудову роботу! Українська кухня була представлена різними смачними стравами. Всім, хто готував їжу – великий уклін! Вам всім велике дякую!».
Чи були серед учасників фестивалю наші земляки? Краматорці?
Так, окрім нас, організаторів фестивалю, були ще наші краматорці. Мар’яна Стримбану – учасниця народного фольклорного гурту “Курінець”. Вона була у ролі ведучої фестивалю і співачки. Ірина Зубкова з родиною допомагала нам у підготовці фудкорту. Ганна з маленькою донечкою, вони теж з Краматорська, пекла пироги до свята. Тобто, окрім тих, хто активно долучився до підготовки фестивалю були та просто учасники з Краматорська, які прийшли підтримати нас у цей день.
Наскільки відомо, німці відрізняються від українців більшою стриманістю, як вони сприймали наші пісні та танці?
Дійсно, німці більш закриті такі. Ми, українці, більш відкриті та емоційні. На фестивалі ми бачили, що люди всміхались, їм було цікаво, інколи помічали, що і підтанцьовували. До танцювального флешмобу долучилися багато українських дітей, які підтримували Анжеліку Рудницьку під час виступу. Чудові майстер-класи з виготовлення оберегів, ляльок-мотанок, прикрас сподобались, як малечі, так і дорослим. Фестиваль розпочався о 13.00, а закінчився о 21.00. Ніхто не хотів розходитися. Адміністрація міста залишилась дуже задоволеною нашим заходом. Вони сказали нам потім: «Ми думали, що все буде чудово, але щоб настільки чудово все пройде не очікували!». На фестивалі ми вручили міському та голові регіону вишиванки, які вони залюбки одягли одразу.
Ви підготували до свята багато смаколиків. Яка страва німцям особливо була до душі?
Звичайно, це – наш борщ. Ми написали німецькою мовою рецепти страв, люди підходили фотографували кому було цікаво.
У нас був Буковинський капусняк, вареники з різноманітними начинками: з картоплею, сиром, м’ясом, капустою. На пару вареники також були, млинці, налисники з різноманітною начинкою. Смажені пиріжки з картоплею, капустою та духові пиріжки з солодкими начинками.
Було наше українське сало на бутербродах. І була у нас вишенька на торті – це шикарні два великих торти жовто-блакитного кольору у вигляді мапи України, з гербом, що дуже сподобалося усім.
Великі черги були за борщем з пампушками, варениками та млинцями. З напоїв німцям сподобався чай з Карпатських трав та узвар з українських сухофруктів.
Скільки ви зібрали коштів на підтримку медиків?
Зібрати кошти на допомогу нашим військовим медикам, які працюють саме на Донеччині у стабілізаційних пунктах – це була основна мета проведення нашого фестивалю. Усі гроші збирали у банки, як у нас. Потім з банок скарбничий ферайну (громадської організації) привселюдно переклав гроші у бокс і замкнув на замок. Ці гроші перерахують, потім оголосять загальну суму збору, придбають необхідні медикаменти та перешлють нашим медикам.
Кому хочете подякувати в організації та проведенні свята?
По-перше, подякувати усім українцям, які долучилися до підготовки фестивалю. За те, що ми об’єдналися і стали єдиною командою. По-друге, це подяка місцевій та районній адміністрації за те, що в нас повірили та підтримали: Patrice Langer – мер Трабен-Трарбаха, Marcus Heintel – мер округу.
Окрема подяка для Анжеліки Рудницької. Це співачка, заслужена артистка України, волонтерка з 2014 року. Багато краматорців знайомі з нею. Вона дуже часто приїздила з концертами в наше місто, на Донеччину. Співачка приїхала разом з делегацією жінок «Асоціації жінок України «Дія» на чолі з головою організації Наталією Делієвою. Анжеліка привезла з собою диплом національного конкурсу «Благодійна Україна» та статуетку янгола, які вручила міському голові за їхню допомогу та підтримку українців міським населенням.
Що вас надихає на таку значущу в наш час волонтерську діяльність?
Алла Кущ: «Ми завжди мали та маємо активну позицію щодо підтримки нашого міста та країни. І навіть, не зважаючи на те, що ми зараз знаходимось за тисячі кілометрів від нашого рідної України, ми є українці та цим пишаємось! Тому поки б’ється наше серце ми будемо з Україною, будемо розповідати про Україну, наші всі думки будуть з Україною та ми будемо допомагати нашій Неньці! Тому що це, я вважаю, обов’язок кожного українця підтримувати країну в таку тяжку хвилину».
Наталія Кулініч: «По-перше, це страшенна туга за Батьківщиною. По-друге, глибоке почуття патріотизму. Робили все не для галочки, а з душею. Для того, щоб об’єднати людей, щоб вони не відчували себе самотніми, покинутими, щоб відчули свою необхідність».
Ганна Алад’єва: «Коли виступала Анжеліка Рудницька до мене підійшла жінка і попросила Анжеліку присвятити якусь пісню одному із підрозділів Збройних сил України, в якому воює її чоловік. Ми записали відео та відправили хлопцям на передову. Вони були дуже вражені, казали що це було так не очікувано, та дуже приємно! Це їх підтримує та надихає!».
Які маєте плани на майбутнє? З якими українськими традиціями хотіли б ще познайомити жителів Німеччини?
Звичайно, ми плануємо і надалі збирати допомогу для лікування наших військових. Нас вже запросили на ювілей, виповнюється 450 років гімназії, в якій навчається багато українських дітей. Попросили розповісти про Україну, щоб молоде покоління німців більше дізналося про нашу країну, українців. Такими заходами сприяти кращому розумінню наших дітей, та їхньої інтеграції в німецькому суспільстві. Також, попереду День українсько-німецької дружби, будемо розмовляти з мерією, щоб організувати цікавий захід. І, звичайно, день Незалежності України попереду, теж є у планах зробити якісь активності.
Вже зараз у нашому чаті пишуть, що готові до нових звершень, питають, що треба робити. Пишуть музичні працівники дитячих садочків, хто що проводив у себе на Чернігівщині, Полтавщині. Люди зрозуміли, яка це сила, коли є кістяк, який об’єднує. Будемо триматися разом! Підтримувати одне одного та разом йти до Перемоги!
