«Це не просто фанери, бо кожен з зображених на них віддав життя за свободу України»: мисткиня з Краматорська Анастасія Раус про створення портретів українських воїнів та долю своїх малюнків

Мисткиня з Краматорська Анастасія Раус створила портрети військових, які загинули, захищаючи свободу України, на дерев’яних фанерах, які закривають вікна Палацу культури і техніки НКМЗ у центрі нашого міста.

Анастасія зобразила воїнів із позивними Малі, Леміш, Восток, Мішаня, ДаВінчі, Чека та Грєнка. Дівчина зазначила, що портрети мають нагадувати краматорцям та гостям міста про те, що українські військові виборюють свободу ціною власного життя.

Про те як виникла ідея створити портрети, як тривала робота та якою бачить долю своїх малюнків, мисткиня розповіла журналісту «Pro100Media».

Анастасія Раус

Коли у вас виникла ідея зробити  малюнки з зображенням полеглих Захисників України?

Це було в травні цього року, коли я дізналася про загибель військового Назарія Гринцевича (псевдо – Грєнка). Я не знало особисто цього хлопця, але мене дуже вразила його смерть. З часом виникла ідея зробити портрети полеглих воїнів в моєму рідному Краматорську. Спочатку я хотіла намалювати Захисників на своєму будинку, але подумала, що буде символічно зробити це саме на дерев’яних фанерах. Бо ці фанери під час війни захищають вікна.

Портрет Андрія Плитуса (Лєміш) та Михайла Жаркова (Мішаня)

На мій погляд, Палац культури і техніки НКМЗ – це ідеальне місце для цього, бо споруда знаходиться в центрі та й сама будівля дуже красива, це пам’ятник архітектури та культури. Думаю, це краще ніж я просто намалювала б на будинку. Та й взагалі Краматорськ – це зараз центр Донеччини та прифронтове місто, яке попри все продовжує жити.

Взагалі у мене великий список, кого б я хотіла намалювати. В Краматорську навіть попри заборону о 5-й ранку я продовжувала малювати. Але прибігли з адміністрації ПКіТ кричали, сварили мене. Але я навіть не знала у кого дозвіл треба питати, щоб намалювати. Там паче – це ж не сама будівля, а фанери, які після війни все одно знімуть.

Портрет Дмитра Коцювайла (ДаВінчі)

Це був ваш перший досвід малювання на фанері?

Так. І третій раз в життя я малювала портрети, тим паче великого розміру.

В публікації в інстаграмі ви поставили питання: “Що буде з портретами після війни?”А якою особисто ви бачите долю цих малюнків?

Це символічне питання. Тут головне ставлення до українських воїнів, чи будемо ми їх шанувати. Хочу, щоб люди замислились, як це буде. Може вже прийшов  час для цього? І може треба зараз створювати меморіали, запровадити традиції їх шанування.

Щодо самих портретів я хочу, щоб це вирішили люди. Бо це вже не просто фанери, які можна викинути після використання. Кожен з людей, зображених на них віддав життя за свободу України.

Потрет Ірини Цибух (Чека) та Євгена Браха (Малі)

Чи плануєте ви реалізовувати ще подібні проєкти?

Я мрію, що мені дозволять ще й на інших фанерах в Краматорську помалювати. Хочеться зробити багато портретів наших Захисників.  В нашому культурному місті це, на мій погляд, буде круто виглядати. Але наступного разу я буду зв’язуватися з адміністрацією міста, щоб було менше складнощів при виконанні робіт.  Бо мене виганяли двічі. Один чоловік був дуже хамовитий, кричав на мене, погрожував.

Загалом на тему війни в мене багато робіт, будуть ще.

Портрет Назарія Гринцевича ( Грєнка)

Як давно малюєте та в якій техніці вам подобається малювати?

Я завершила другий рік в художній академії у Франції, перейшла на третій. Малюю загалом близько 4 років в різних техніках: в мене є інсталяції,  гравюри, шовкографія, графіка, малюнки олівцем, акрилом, маслом, гуашшю. Я й фото роблю.  Зараз я мешкаю в Києві, навчаюся в університеті.

Роботи Анастасії