Війна застала Тетяну ще у 2014 році. Жінка була вимушена покинути рідний Донецьк.
Тоді вона переїхала до Краматорська, де почала нове життя. Але у 2022 році війна знову увірвалася в її життя.
Після подій 8 квітня минулого року, які сталися на залізничному вокзалі у Краматорську, Тетяна разом з родиною виїхала з міста, оскільки залишатися там було дуже небезпечно. Але, через пів року попри обстріли Донеччини вона повернулася додому.
-Тетяна, розкажіть трохи про себе.
-На цей час я співпрацюю та асистую Благодійні фонди та Громадські організації. Здебільшого це організація заходів та консультації у гуманітарній сфері, також займаюся волонтерством. Якщо говорити про 2014 рок, то співпрацювала з українським журналом, займалася версткою, була невелика друкарня, робила макети, візуалізацію – для салонів краси, розробляла меню для кафе, каталоги, візитки, картки для мед. центрів, для туристичної сфери, рекламні постери, банери та ін. Творча робота була.
Будувала будинок. Але на жаль, це все залишилося в далекому 2014 році.
-Від початку повномасштабного вторгнення ви виїхали з Краматорська?
-Виїхала, бо сестра і мама дуже боялися того, що відбувалося, особливо після трагедії на залізничному вокзалі нашому.
Спочатку вивезла маму, а потім зібралися із сестрою, чоловіком, котами та виїхали.
-Що спонукало Вас повернути назад до Краматорська?
-Виїжджала до Дніпропетровської області, на жаль, не адаптувалася в нових умовах і через багато місяців відсутності, понад пів року, повернулася назад до Краматорська.
–Чи вдалося Вам адаптуватися до умов війни?
-Чи адаптувалась складно дати відповідь на це питання. Просто завжди була зайнята. Спочатку як волонтерка співпрацювала з французькою організацією, місяців 7 з квітня надавали допомогу у Краматорську та районі продуктами, побутовими, гігієнічними засобами.
-Чим Ви займаєтеся під час війни?
-Було створено шелтер при церкві, там і зараз живуть люди. Хочу подякувати Міжнародній солідарності та Карітас за допомогу. Продовжую співпрацю з Українським Жіночим Фондом у проєкті “Голос жінок і лідерство” завдяки їхній підтримці багато важких моментів змогла пережити, психологічна підтримка ГО “Дівчата”, дуже важлива допомога для мене.
-У 2014 Вам теж доводилося покидати свій дім?
-У 2014 році через війну довелося покинути рідний Донецьк, будинок, бізнес, улюблену справу. А якщо говорити про події після 24 лютого, то час повернувся назад. Це вже не вперше такі переживання, згадалися моменти з Донецька, переїзд із ноутбуком та парою джинс.
-Як війна вплинула на ваше життя?
-Активізувалися ресурси на допомогу людям. Волонтерство нікуди не зникає і, швидше за все, це така громадянська позиція чи відповідальність. Багато проєктів, в яких працювала, закрилися, їх складно тут реалізувати в таких умовах, практично залишилася без роботи навесні минулого року, але не без діла. Багато чого вдалося навіть створити та об’єднати багато організацій.
-Внаслідок ракетного обстрілу постраждав Ваш дім.
-Тоді мене тут не було, дізналася від сусідів. Добре, що перед від’їздом вікна були зачинені, тому майже всі вціліли, двері тільки вигнуло вхідні – їх не шкода (залишилося від попередніх власників – тонкі, не практичні), довелося замінити. Був страх, що люди постраждали. Більше за це переживала, аніж за квартиру.
Вдруге вже, перебуваючи тут, стався обстріл поблизу будинку. Пошкодження зараз усувають, але будинок струсонув сильно, досі проблема з каналізацією, зрушили деякі плити перекриття у підвалі, сподіваюся згодом приведуть до ладу.Як ви це сприйняли?
Був шок, але курси з безпеки та першої домедичної допомоги згадалися. Я не одразу вийшла надвір. Деякий час із сім’єю та сусідами у підвалі залишалися. Коли стало тихо – дістала аптечку, вийшла у двір і просто питала, чи потрібна допомога комусь. У сусідки був сильний шок – не могла навіть двері відчинити вхідні. Запросили до себе, напоїли чаєм, щоби якось зігріти та заспокоїти.
-Як долаєте труднощі?
Подолати труднощі допомагає набутий досвід та сім’я. Велика підтримка чоловіка, який також волонтер, подруги та друзі підтримують, навіть й коти.
–Що надихає вас?
Моє натхнення – це віра, в людей, які нас захищають (в ЗСУ – ред.) в Україну, волонтерів, медиків, ДСНС і всіх, хто зараз допомагає наблизити перемогу. І величезна подяка всім людям з інших країн, які так нас підтримують!
