На початку повномасштабного вторгнення розвиток туризму на Донеччині призупинився, а мешканці області роз’їхались по всій Україні. Але так буде не завжди, вважає краматорець Андрій Кравченко. Зараз він тимчасово живе в Києві, але планує повернутися в рідне місто та працювати над розвитком туристичного потенціалу регіону. Про те якою бачить Донеччину в майбутньому Андрій розповів журналісту “Pro100Media”.
Чим ви займалися до повномасштабного вторгнення та як змінилося ваше життя після його початку?
Багато років я пропрацював в західній компанії на керівній посаді. Керував відділом продажів у 5 областях України, на сході та півночі країни. Пізніше мене набридло працювати на когось, тому вирішив відкрити власну справу. Так, у 2019 з’явилась Торська сироварня поряд зі Слов’янським курортом та сосновим лісом. Це мінісироварня, де ми займалися виробництвом натурального сиру з цільного домашнього молока.
Дуже часто ми проводили екскурсії, до нас приїздили гості з багатьох міст України. Спочатку на сироварні проводили дегустацію, я розповідав як варити сир, як працює виробництво, ділився різними рецептами.
Дегустацію з розповідями та цікавими історіями ми проводили разом із місцевим виробником вина Аркадієм Фішманом, який створював напої з винограду, вирощеного на слов’янських виноградниках. Потім гості їхали у Святогірськ чи в Бахмут. Загалом в нас був справжній туристичний хаб. Паралельно я працював в іноземній компанії агросектору.
Зараз я теж варю сир, вважаю, що треба підтримувати свою майстерність. Просто виробництво не у великих масштабах. Немає часу розкручувати цю справу, пропонувати комусь купити сир. Просто у Слов’янську певна атмосфера була створена, застосовувались необхідні технології, підтримувалась температура. Зараз можливості для цього немає. Просто робити сир та продавати мені не цікаво, мені цікаві більш серйозні процеси.
Повномасштабне вторгнення застало мене у Києві, я їздив у відрядження. Так сталося, що всі їхали тоді зі сторони Харкова в Київ, а я навпаки – з Києва. Я ночував у брата, ми з ним тоді обнялися останній раз та більше вже не бачились. Він зник безвісти в районі Бахмута, знищивши бліндаж вагнерівців на повністю оточеній ворогом території. Віталій справжній Герой, дуже сильна людина з великим потенціалом, отримав дві вищі освіти, багато років працював керівником відділу на виробництві літаків («Антонов»), та в юності був охоронцем Олександра Усика.
Після повернення до Краматорська я почав думати як можу бути корисним в цій війні. Тоді почали формувати місцеву тероборону, я пішов туди. Маючи досвід роботи на керівній посаді був призначений командиром одного з підрозділів.
Після того, як дізнався новину про брата, розірвав договір з компанією, де працював, бо треба було їхати в Київ, щоб підтримувати батьків. Пізніше я перевіз сюди обладнання з сироварні. Але зараз розглядаю можливість повернення в Краматорськ.
Чим плануєте займатися тут?
У мене є пропозиції до грантодавців, хочеться розвивати у містах Донеччини, та пізніше у деокупованих містах Луганщини, туризм. У нас є Святогірська лавра, Словкурорт, Солені озера. Також хочу допомагати з реабілітацією українським військовим, які отримали травми. Слов’янський курорт – це взагалі таке місце, де вже понад 100 років лікують важкі захворювання, у тому числі й опорно-рухового апарату. Там є мінеральна вода, лікувальні грязі та взагалі у цього місця дуже великий потенціал.
Не знаю поки, чи дадуть цьому розвиватися, але якщо все запрацює, ми зможемо поставити на ноги багатьох поранених. Все це не з керівників міст починається, а з підприємців. Якщо вони зможуть забезпечити комфорт, то все буде працювати. Таких підприємців може бути багато. Тут навіть не в заробітку справа, а в привабливості Донеччини.
Ця думка мене дуже гріє насправді. Я часто буваю в Краматорську та бачу, що маленькі підприємства в місті працюють. Багатьом хлопцям-військовим подобаються наші міста, деякі захочуть залишитися. Житло в містах недороге, тому буде для кого працювати, вважаю. Та й багато хто повернеться після Перемоги.
На жаль туризм в Україні зараз в занепаді. Я не кажу про курортні міста, як Буковель чи Яремче. Але загалом – занепад. Тому нам є над чим працювати.
Наскільки швидко, на вашу думку, вдасться відновити туризм на Донеччині?
Якщо брати до уваги процес розмінування, щоб все працювало повноцінно, звичайно, треба деякий час. Але є місця, наприклад ті ж Білокузьминівські скали, куди можна вільно їхати. Те ж саме зі Словкурортом, але ремонту він все ж таки потребує. Бахмут ще відвоювати. Але ви собі не уявляєте яку історичну цінність мають гіпсові штольні в селі Іванград, за три кілометри від Бахмуту. Блакитні озера на Лиманщині – це ж справжні оазиси. Але для цього теж потрібен час.
Але починати можна з того, що є, та потихеньку набирати оберти. Зараз я спілкуюся з підприємцями, знаю, що є люди, яким подобається моя ідея та які теж будуть розвивати туризм. Думаю, саме такі підприємці й будуть відновлювати Донеччину та Луганщину. Це загалом реально. Київ, звичайно класне місто, але мене тягне додому.
А думали вже над приблизним туристичним маршрутом?
Є плани, але будемо чекати повної деокупації наших населених пунктів. Поки придивляюсь до Словкурорту. Місто, думаю, візьме його на свій баланс, там можна зробити справжній оазис, об’єднавши естетику місця, лікування та відновлення. Треба просто привести його до ладу. Все можна зробити не через десятиріччя, це дуже великий час, а набагато скоріше.
Яким ви бачите Краматорськ та Слов’янськ після Перемоги?
Саме ці два міста, а ще Бахмут, який, я впевнений, після Перемоги будуть відбудовувати, мають великі перспективи. База для цього закладена роками. Наприклад, в Слов’янську досі лишається архітектура 19-го – початку 20-го століття. В місті є що подивитись туристам.
Краматорськ відносно молоде місто, але завжди було розвиненим. До того ж компактне, працьовите та інтелектуальне. Якщо до міста повернеться молодь після війни, у Краматорська великий потенціал. Головне замотивувати їх, щоб молоді цікаво було та для їх реалізації були створені певні простори, спортивні локації. Буде гарно, якщо повернуться ВНЗ. А на території великих підприємств можна відкривати маленькі. Головне, щоб ракети на голову не падали.
Для розвитку Краматорська, на мою думку, треба повернути два напрямки: Бахмутське та Луганське, деокупувати Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Кремінну. Якщо росіян не виженуть з Луганщини буде все одно небезпека для нашого міста. Тому треба дочекатися.
“Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.”
