1 грудня у гуртожитку Донецького державного медичного університету, який знаходиться у місті Кропивницький, було вчинено жорстоке вбивство 21-річної краматорки, студентки цього вишу, Єлизавети Шевели. Вбивство скоїв її співмешканець, студент цього ж університету Олександр Гудименко з Торецька, який завдав дівчині множинні ножові поранення кухонним ножем.
Підозрюваний перебуває під вартою, справу розслідують за статтею «Умисне вбивство», але, за словами матері загиблої дівчини Валерії Шевели, після скоєного тяжкого злочину слідчі досі не опитали всіх свідків, а сам Олександр свідчень не дає. Жінка зауважила, що батько вбивці – колишній працівник правоохоронних органів та може зробити усе, щоб син отримав найменший термін. Про обставини вбивства Валерія розповіла журналісту «Pro100Media».
«Ліза з Олександром мешкали разом вже рік. Вони раніше, на першому курсі, зустрічалися. В цьому році вони вчилися на шостому. Вже тоді хлопець був агресивним, тому вони з Лізою розлучилися через пів року відносин.
Потім почалося повномасштабне вторгнення. Ми евакуювалися в місто Дніпро. Через деякий час Ліза зв’язалася зі знайомим, який деякий час жив в столиці, і вирішила переїхати в Київ. Я була проти, але змирилася з тим, що донька хоче бути самостійною. До того ж цього друга я добре знаю, тому відпустила Лізу.
В Києві дочка знайшла роботу, через деякий час ми з чоловіком теж вирішили переїхати в Київ, бо, звичайно, переживали за Лізу. Там ми прожили 9 місяців. Ліза працювала, вчилася онлайн, все в неї було добре.
Донька завжди цікавилась психологією. Я теж психолог, тому Лізі було цікаво розбирати мої кейси. Їй подобалось розбиратися в проблемах людей з психологічними проблемами. Сама вона була дуже доброю дівчинкою, відкритою до спілкування, любила тварин та хотіла допомагати людям. Мабуть, це бажання допомагати й стало її помилкою.
Через деякий час Олександр Гудименко написав Лізі. Вони вчилися разом, тому стикалися один з одним під час навчальних процесів. Хлопець розповідав донці, що не може її забути, що хоче відновити відносини. Лізі він теж був цікавий, вона була закохана в Олександра.
Хлопець приїхав до Лізи в столицю, вони трохи побули разом й він переконав її перейти на офлайн-навчання та переїхати в Кропивницький. Бо шостий курс, вони майбутні медики й треба більше часу витрачати на навчання. Вона погодилася, кинула все, чого досягла в Києві, бо на той час вона вже почала підійматися по кар’єрних сходах.
Вони переїхали, орендували кімнату в гуртожитку для інтернів. 25 грудня вони мали б святкувати річницю відносин. Перший час в них все добре було, всі знайомі дуже раділи за них. Але через деякий час Олександр почав ображати Лізу. Почалося все з матюків у її бік, вони часто лаялись. Я казала донці, що так не має бути. Потім він почав періодично штовхати її, кричав, що вона його не поважає. Все, що вона робила чи не робила могло трактуватися хлопцем як неповага до нього. Я їй постійно казала, що треба завершувати ці відносини. Запевняла, що Олександр не зміниться. Вона й сама розуміла, що це за людина, але Лізі було його шкода, бо в нього було тяжке дитинство. Донька вважала, що зможе допомогти коханому, змінити його своїм відношенням.
Але ситуація погіршувалась. Останнім часом Олександр дуже агресивно себе поводив. Вони з Лізою лаялись так, що сусіди чули. Він казав, що все, що Ліза робить – це неправда й показне. Хоча вона робила все, що може зробити дівчина для свого хлопця, готувала, піклувалася.
Останнім часом Ліза часто хворіла. Мабуть, обставини відображалася на здоров’ї. В останній день життя вона написала мені, що знову захворіла, в неї болить горло, підскочила температура тіла. В той день вона не пішла на навчання, вирішила залишитися в гуртожитку, а Олександр пішов. Після цього, як вони домовлялися, він мав зайти за продуктами в магазин. Коли хлопець повернувся, він почав кричати на Лізу, що це неповага до нього: лежати цілий день й навіть їсти не приготувати. Я тоді в черговий раз їй сказала, що так не має бути у здорових відносинах, що треба уходити від цього агресора. Ліза погодилась, сказала, що буде шукати окрему кімнату.
Після сварки Олександр пішов гуляти з другом. Вони пішли пити алкоголь, бо в Олександра з цим були проблеми. Він постійно уходив пити після того, як вони сварилися. Інколи Ліза казала, що неї таке відчуття, начебто він спеціально провокував сварку, щоб піти випивати. Ліза взагалі не вживає алкоголь, бо в неї непереносність. Звичайно, до алкогольної залежності свого молодого чоловіка вона теж негативно ставилася.
Ліза зателефонувала подрузі, вони домовились зустрітися. Дочка поділилася своєю ситуацією, подруга запропонувала допомогу з орендою кімнати в іншому гуртожитку. Ліза повернулася додому, там вже був Олександр з товаришем, які продовжували пити. Ліза зателефонувала мені, розповіла про це. Потім зателефонувала його матері, спитала чи нормальна така поведінка її сина. Жінка погодилася, що це погано, погодилася поговорити з сином в черговий раз, бо це не вперше їй Ліза телефонувала.
Через деякий час Ліза перетелефонувала матері Олександра. Жінка запевнила, що з хлопцем поговорив тато. Начебто, він сина виховував у строгості, тому до його слів, Олександр мав прислухатися. Коли Ліза повернулася в кімнату, там нікого не було. Донька вирішила полежати та відпочити. Згодом Олександр повернувся сильно п’яний. Коли Ліза збиралася в душ, він вихопив кошик з мийними засобами й з такою силою викинув у коридор, що розбилися пластикові флакони. Я порадила донці, яка мені все це розповіла, не контактувати з хлопцем.
Через деякий час вона мені знову зателефонувала, сказала, що остаточно наважилася піти від агресора. Попросила надіслати гроші на оренду кімнати. Під час розмови я почула якийсь звук, все перервалося. Я відразу відчула: щось трапилось. Через пів години перетелефонувала, ніхто не взяв трубку, почала писати – немає реакції. Ми з чоловіком потім по черзі стали телефонувати. Олександру теж дзвонили.
І ось з його номера через півтори години відповіла жінка. Спитала хто я. Вона сказала, що для мене є жахлива новина, що мою доньку вбили. Сказала, що треба приїхати в Кропивницький. Вже там я дізналася подробиці вбивства. Цей злочинець завдав моїй дівчинці множинні ножові поранення кухонним ножем. Ніж повністю залишився в тілі, руків’я було зламано. В Лізи була порізана шия. Тобто, як я розумію, він її не миттєво вбив. Олександр намагався втекти з місця злочину, вибивши вікно. Отримав порізи, але був затриманий співробітниками поліції на місці.
Я одразу, 2 грудня, написала заяву про вбивство в поліції й мене визнали постраждалою.Триває слідство, але не знаю у якому форматі. Я дала свідчення, майже похвилинно згадуючи той день, бо добре все пам’ятаю через те, що постійно була з донькою на зв’язку. Є свідки, їх багато, але більшу частину ще не допитали. Припускаю, що батько Олександра може намагатися його “відмазати”, бо він єдиний син у їхній родині, як і Ліза у нас.
Подругу ніхто не питав, в інституті також. Поліцейські лише допитали свідків, які безпосередньо були на місці вбивства, бо тоді все сусіди намагалися допомогти. Але вбивця закрив двері на ключ та підпер її ліжком, тому ніхто не міг увійти в кімнату, вони кричали, стукали, але марно. Це вони й викликали поліцію. Тобто хлопець розумів, що він робить.
З нами працює гарний адвокат, ми з ним постійно на зв’язку, збираємося разом їхати в Кропивницький. На сьогодні нам лише потрібна допомога з розголосом. Я б хотіла, щоб правосуддя перемогло й вбивця був покараний. Нас багато людей підтримують, я навіть не очікувала такої співучасті”, – ділиться Валерія Шевела.
