Росія багато років поспіль заявляє про претензії на суверенні території України і намагається обґрунтувати, що східна та південна частина нашої країни – це нібито “історично російські землі”. Однак безліч археологічних пам’яток, музейних експонатів і топоніміка цих регіонів доводять зворотне.
Про деякі історичні фейки, які Росія придумала про Україну ми розповімо сьогодні.
Україна – частина Росії, а українці та росіяни братні народи
Почнемо з історії Росії. У 1147 році князь Київський за титулом, а насправді князь Ростово-Суздальський – Юрій Долгорукий – вирішив заснувати нове місто серед диких Приокських боліт.
Місцевість ця була населена слов’янськими племенами в’ятичі, чиє життя, згідно з історичними зведеннями, було вельми убогим: аж до 13 століття вони не будували будинків і жили в землянках. Розкопки підмосковних городищ в’ятичів періоду заснування Москви показують, що навіть індивідуальна могила в ті часи була великою розкішшю. Коли Юрій Долгорукий заснував тут місто, в нього відразу ж потягнулися люди з місцевих поселень: в’ятичі, ерзя, мордва, мокші і татари, які раніше влаштувалися на схід на берегах Волги.
З 16 століття в титулах московських князів стала використовуватися назва “Руссія”. Це слово було калькою грецького слова “Росія”, яким у середньовічній Візантії позначали Русь з центром у Києві. Але тільки на початку 18 століття московський цар став іменуватися “імператором російським”, а Московське царство – Російською імперією.
У цей період населення князівства було покірним і швидко зростало. Ординська жорстокість і візантійська хитрість швидко привели до свого результату — Москва стала сильнішою за Київ і захопила всі навколишні князівства.
За останні 500 років Московія збільшила свою площу у 600 разів. А зараз знову претендує на нові землі, які з точки зору історії та міжнародного права не мають до неї ніякого відношення.
Зазначимо, що Київська Русь була в першу чергу європейським утворенням. Якщо Європу вважати великою християнською спільнотою, якщо дивитися на шлюби київських князів, ми бачимо, щонайменше 75% з них були зорієнтовані на Захід, а не на Схід. Навіть після монгольської навали ті частини Русі, які залишилися на Заході – Галицько-Волинське князівство – далі зберігали ці зв’язки.
Коли Козацька держава увійшла до складу Московського царства, майбутня імперія була великою, але відсталою і дуже потребувала освіченої еліти. У той час наші предки вирішили зміцнити цю імперію, тому що вважали її значною мірою своєю через те, що це була православна держава. І вони створили міф про існування так званого слов’янського народу. Вперше про існування «великого слов’янського народу» стверджувалося у «Синопсисі Київському», і цей підручник перевидавався доволі довго, аж до початку 19 століття.
Але навіть тоді ще не було ідеї “старшого і молодшого братів”. Ця ідея з’явилась у пізньому сталінізмі після Другої світової війни, а найбільше закріпилася після “відзначення” 300-ліття Переяславської унії у 1954 році. Власне, лише тоді виникає ця міфологема про російський народ як старшого брата й український як молодшого брата.
Кілька аргументів, чому Україна – не є частиною Росії:
коли була перша згадка цієї назви у XII столітті, ще не існувало ні Росії, ні навіть Московського князівства, ні Речі Посполитої, ні Австрійської імперії. Натомість була Київська Русь;
давньослов’янське слово “край” мало значення – шмат землі. Згодом воно набуло нового сенсу – “територія, що належить певному племені, роду”. А коли Київська Русь роздробилася на окремі князівства, то слово “Україна” отримало значення “князівство”;
існують паралельні форми Україна і Вкраїна. І оця Вкраїна ламає всі “казочки” російської теорії про окраїну. Україна іншими словами означає рідний край, своя земля, вдома. Антонім до нього – чужина;
мовний аргумент. Росіяни кажуть, що синонімом до Україна може бути по-їхньому “у края”, тобто “біля, на краєчку”. Але й цю теорію мовознавці розбивають вщерть, бо українською прийменник “у” означає “всередині”, а не біля.
Крим – споконвічно російська земля
В Центральному музеї Тавриди в Сімферополі серед сотень тисяч експонатів до 1783 року (дата першої анексії Криму) – лише один напис кирилицею на камені. Цей камінь був залишений князем Тмутаракані у пам’ять про те, як він виміряв кроками ширину замерзлої Керченської протоки.
При цьому зараз в Росії “тмутараканський камінь” наводиться як доказ “споконвічності” російського Криму. Також як доказ наводяться російські назви середньовічних міст Корчів (Керч) або Сурож (Судак).
Поширюється російськими істориками інформація і про те, що в Кримському ханстві був невеликий відсоток російського населення — за різними джерелами, 2-3%. Але загальновідомо, що в Криму не знайдено жодного надгробка з іменами тих самих росіян і ні будь-якого іншого з написом кирилицею до першої анексії.
До того ж, російська імператриця Катерина II підписала Маніфест про анексію Криму російською імперією лише 1783 року, а вже 1954 року Крим увійшов до складу України. Враховуючи, що протягом трьох років Крим перебував під нацистською окупацією, виходить, що півострів належав Росії лише 168 років. Для порівняння, під владою Османської імперії півострів перебував набагато довше – близько трьох століть. З XIII по XV століття території Росії перебували під контролем Золотої Орди.
Відомий історик з Криму Сергій Громенко дав дуже прості факти, що Крим був російським тільки 5% писемної історії. Йдеться про першу анексію Криму часів Катерини, Російську імперію і потім з 1954 року він вже не був російським. Те саме можна сказати й про Донбас.
Ці факти не заважають росії стверджувати, що Крим – її територія. Ба більше, входження Криму до складу України вони описують як щедрий та недалекоглядний подарунок Хрущова, який одноосібно вирішив віддати шматочок землі 1954 року. Якщо ознайомитися з історією, можна дізнатися цікавий факт: після смерті Сталіна в 1953 році в СРСР не було автократії, тож усі рішення ухвалювали колективно.
Рішення про передачу Криму – це економічні інтереси. Після Другої світової війни півострів треба було відбудувати. Такі міста, як Керч і Севастополь, були зруйновані. До того ж 1944 року Сталін депортував з території півострова кримських татар, вірмен, греків тощо, що погіршило й без того складну ситуацію в Криму. Війна та депортація скоротили населення півострова майже втричі, унеможлививши відновлення сільського господарства. Радянська влада просто перекинула відповідальність Україні. Та коли Україна зробила з Криму курорт, Росія вирішила його окупувати.
Харків – від початку російське місто
Росіяни називають Харків від початку російським містом через те, що харків’яни розмовляли переважно російською. Та якщо поглянути на результати першого перепису населення Російської імперії (1897 р.),можна побачити, що 80,62% жителів Харківської губернії розмовляли українською мовою.
Місто було україномовним у той час, коли російські правителі видавали усілякі закони, що забороняли все українське: викладати мову в народних школах, читати проповіді українською, хрестити дітей українськими іменами. Навіть із приходом СРСР місто намагалося відстояти своє право послуговуватися рідною мовою. Проте сталінський режим зробив усе можливе, щоб викорінити інакомислення. Так, Український правопис 1928 року, який ще називають Харківським правописом або Скрипниківкою, було змінено вже 1933 року.
Радянська влада назвала цей правопис націоналістичним і вирішила наблизити українську мову до російської. Прихильники Сталіна безжально видаляли навіть цілі літери. Наприклад, вони позбулися літери «Ґ», заявивши, що це «буржуазно-націоналістичний саботаж».
Через це харків’янам, херсонцям та мешканцям інших міст українського Сходу та Півдня зручніше спілкуватися російською у повсякденному житті.
Окрім зміни правопису, 1933 рік був відмічений ще сумнішими подіями – початком Розстріляного Відродження. Українських поетів і письменників масово заарештовували, а потім страчували чи репресували. Репресії почалися з арешту Михайла Ялового у харківському будинку «Слово» та самогубства Миколи Хвильового.
За жорстокою іронією долі 7 березня 2022 року, коли російські війська атакували так зване «своє, російське місто», одна з їхніх ракет поцілила в будинок «Слово».
Південь України – до 18 століття голий степ
Один з найпоширеніших міфів Росії про Південь України: тут до 18 століття, приходу імперії на чолі з Єкатериною нічого не було, був голий степ, заселений дикими кочівниками. І тільки разом з Росією сюди прийшла цивілізація і землі заселили росіяни. Тому це “ісконно російська земля” – “новоросія”.
Цікаво, що головна водна артерія Херсонської області – річка Дніпро. Це ім’я було дано їй ще вест-готами – Danapr. Задовго до цього стародавні греки називали Дніпро рікою Борисфен.
Візьмемо за точку відліку місто Берислав, названий так після анексії 1783 року Катериною II. Історична назва цього міста Кізі-Кермен. Першим захопив цю фортецю й вигнав з неї турків український козачий отаман Іван Сірко.
Нижче за течією Дніпра від Берислава поряд з Каховською ГЕС знаходиться митна вежа литовського князя Вітовта. У 14 столітті тут була переправа, і проходив кордон між Кримським ханством і Великим князівством Литовським.
За селом Бургундка знаходиться село Тягинка, в якому розташована тягинська фортеця. Назву цій фортеці дали козаки після того, як відбили її у турків. А турки за 150 років до цього відбили її у генуезців – побудували її і заснували там торгову факторію.
На Лівому березі місто Каховка – назване так на честь одного з полководців імператриці Катерини II, князя Каховського. Історична його назва тюркська — Таван-Кермен.
Ще одне відоме місце Дніпровського Лівобережжя, місто Олешки. Місто побудоване на місці Олешківської січі, яка була заснована в 1711 році після знищення російськими військами Чортомлицької Січі у 1709 році, і розгрому Кам’янської Січі у 1711-му.
Тож виходить, що у 18 столітті на землях Херсонщини відбувалась колонізація, шляхом військового, економічного і політичного поневолення. І аж ніяк не створення міст в голому і безлюдному степу. І тому є безліч археологічних та фактологічних підтверджень. І найперше з них – логічне мислення. Землі на березі річки – це вигідне розташування, тож тут просто не могло не бути людей і досить великих поселень, а близькість до моря говорить про стовідсоткове використання цих земель для торгівлі та налагодження економічних зв’язків.
Щодо «дикого поля», то така назва дійсно вживалася для земель сучасної Південної України у добу Польсько-Литовської держави (1569-1795 рр.)., але це не є свідчення цивілізаційної «дикості», адже і поляки, і литовці самі будували тут розвинену культуру.
Одеську область заснували Потьомкін та Катерина II
За часів Російської імперії та радянської влади вважалося, що всі міста у Північному Причорномор’ї заснували Потьомкін та Катерина II. Однак археологічні пам’ятки Бессарабії говорять про те, що Одеса була заснована не за часів Російської імперії, а набагато раніше. В ті часи, коли ніякої Росії ще не існувало.
Скіфи з півдня нинішньої України багато століть служили за чисте золото в арміях античних міст-держав, в тому числі в тих, які були засновані Олександром Македонським.
Римський імператор Траян безуспішно намагався захопити цю землю. Після своїх невдач він окреслив тут кордон Риму, побудувавши знамениті траянські вали, і далі не пішов.
Колекція Одеського археологічного музею включає 170 тисяч артефактів історії всього Північного Причорномор’я. І від кам’яного віку до 1783 року серед них немає абсолютно ніякої згадки про Росію і росіян.
Місто Хаджибей за велінням Катерини II перейменували в Одесу. А в Турецькій імперії він був мусульманським, християнським і єврейським, з самоврядуванням.
Львів – історичний центр націоналізму
Російська пропаганда вже давно поширює казки про Львів як місто ультраправих націоналістів. Міфи виникали швидко, один за одним. Наприклад, одна з головних історій розповідала, що поїздка до Львова може бути небезпечною для російськомовних туристів через націоналістів там. Через тривале поширення вигадок росіяни насамперед асоціюють місто із послідовниками Степана Бандери.
Щоб переконатися, що російська пропаганда ґрунтується виключно на брехні, достатньо згадати заяву Рамзана Кадирова про те, що чеченські бойовики незабаром покарають головного ворога росії – Степана Бандеру.
Російським ЗМІ вигідно описувати Львів як націоналістичне місто. Крім того, вживаючи термін «націоналізм», вони спираються на визначення націоналізму як ідеології та політики, що ставить власну, панівну націю вище за всі інші й намагається пригнічувати інші національності.
Про Львів варто запам’ятати, що це туристичне місто, де все робиться для туристів. Він радо приймає іноземців з різних куточків світу. Уже сам цей факт суперечить картині Львова, яку створила Росія.
Україна вигадана Леніним
Якщо говорити, хто створював за думкою росіян створив Україну, то там не тільки Ленін. Список довший: австрійський німецький штаб, галичани, Гітлер, вашингтонський штаб тощо.
Те, що каже Путін про “Україну імені Леніна” майже те ж саме, що казала Роза Люксембург у 1918 році. Вона звинувачувала Леніна, що він розбещує український націоналізм, дає українцям право створити радянську соціалістичну республіку. Тоді українці, робітники і селяни голосували не за російські партії, а за Грушевського, за Петлюру, за Винниченка, за українську соціалістичну республіку. Було зрозуміло, що кожний уряд, який хоче отримати владу у центрі, в Москві, мусить щось робити з Україною.
Були дві групи більшовиків: катеринославські більшовики зі сходу України, регіону більш русифікованого; і київські більшовики, з яких вийшов Скрипник, і які вимагали незалежності України.
І Ленін, і українські більшовики думали про Росію як країну переважно соціалізму. Росія почне, але спалах соціалізму має бути у Європі. Більшовики українські ставили питання до російських: чи маємо ми озиратися на Москву? Бо соціалізм є там, де є пролетаріат, де є індустрія. В Росії цього майже не було, але це було у Німеччині. Але щоб ця іскра могла піти до Європи, вона має пройти територією України та Польщі. І тому ці землі були важливі, ключові.
До того ж, від утворення Київської Русі до появи Леніна на світ пройшло майже 1000 років. За радянської влади українські землі існували у вигляді УРСР. І після розпаду СРСР українці знову відновили свою незалежну державу.
Додамо, що майже вся історія сусідства українців і росіян зводиться до того, що перші змушені виборювати своє право на свободу, рідну мову, незалежну державу. Натомість українці отримували репресії та арешти, а тепер і бомби на голови. Правда – перша жертва війни, тому ми робимо все можливе, щоб запобігти цьому та донести її до всіх.
