Втричі від лютого 2022 року скоротилось населення селища Дробишеве на Донеччині, нині там лишаються близько 700 людей. Вони готуються до зими вдома, за 20 кілометрів від фронту. Внаслідок російських обстрілів у селищі є зруйновані будинки, ще близько двох десятків — побиті. Як місцеві ремонтують хати та хто їм допомагає — у репортажі Суспільне Донбас.
На одній із вулиць Дробишевого — зруйновані будинки. В травні цього року армія РФ вдарила по селищу російською авіабомбою. Три хати стали руїнами, ще 18 — пошкоджені, розповідає місцева жителька Валентина. Вона — вулична в цьому кварталі.
“Люди дуже бідкаються, дуже постраждали, а ще зима заходить. Потребують ремонту, шиферу, вікно, в кого що, у кого — паркан”, — говорить Валентина.
Будинок Валентини й Миколи, що на цій вулиці — пошкоджений.
“Ні даху, ні вікон, ні дверей, ні гаража, ні паркана. Дві машини… Стіна відійшла від стелі. Глину у сусідів брали, і глиною забивали”, — згадує жителька Дробишевого Валентина.
“Я утеплив всі вікна — OSB туди, а потім пінопласт, піною запінив. Дуже якісно зробив, тому що зима йде”, — розповідає Микола.
Покрівлю їхнього дому безоплатно ремонтують волонтери. Усі — іноземці, розказує Арія — він з Великої Британії.
“Дві організації — “Схід SOS” та “База UA” — об’єдналися для співпраці. Дахи, які ми зробили. Зараз ми робимо дах пану Миколі. І це все безкоштовно. Усі ми — волонтери. Я з Великої Британії, також в нас є американець, британець, австралієць та канадієць — звідусіль”, — розповів Арія.
У Дробишевому, говорить він, вони безкоштовно відремонтували три будинки.
“Я приїхав в Україну п’ять років тому і коли почалась війна я почав волонтерити. На даний момент я тут, щоб допомагати усім, чим можу, тому що я люблю країну”, — говорить Арія.
Від міжнародних доброчинників жителі Дробишевого раз на місяць отримують харчі.
Місцева жителька Ганна, говорить: ці продукти допомагають. Жінка зимуватиме сама: хата її сина повністю зруйнована, він з родиною — за кордоном.
Жінка каже: пережила окупацію, не боїться нічого.
“В підвалі з сусідкою сиділи, тряслися, Богу молилися. Не дай Бог, гріміло, свистіло, землетрус був справжній. Як Україна виходила, ці (окупанти — ред.) прийшли — хліба не було, на пампушках жили. Тісто замісила, на сковорідку, туди-сюди, спекла. І слава Богу, що у всіх варення було. Стрес, і першим воно на солодке потягнуло всіх”, — згадує жителька Дробишевого Ганна.
Ні Ганна, ні Микола з Валентиною виїздити з селища, кажуть, не збираються.
“Город, овочі — все є. Гуманітарку дають, слава Богу. Я тут народилася, тут виросла, все життя пройшла. Що Бог дасть: вб’ють — так вб’ють”, — каже Ганна.
“Ні, виїжджати не збираємся, ні греця! Що ж ми, все кинемо? Куди їхати? Син має інвалідність, друга група. В нього пенсії 2 тисячі. У мене 4 тисячі, і в неї 4 тисячі. За що?”, — говорить житель Дробишевого Микола.
За словами старости Валентини Тищенко, за час повномасштабної війни в Дробишевому загинули близько двох десятків людей, розбиті дві школи, два дитсадки, будинок культури, церква.
Населення скоротилося втричі — люди повиїздили, дітей немає — повивозили. Нині, за даними старости, у Дробишевому 700 людей.
