Ася Люта – дівчина, в якій поєдналися технічний розум та творча душа. Викладачка Донбаської державної машинобудівної академії, вона є не лише професіоналом своєї справи, але й талановитою поеткою та співачкою. Живучи зараз у Німеччині та працюючи програмісткою, Ася продовжує втілювати свої мрії та творити, знаходячи час для музики, віршів і рефлексій про Всесвіт. Її творчість, наповнена космічними мотивами, стала для неї способом осмислити життя, емоції та місце людини у світі. С журналістом «Pro100Media» дівчина поділилася своїми думками про натхнення, роль творчості та значення космосу в її житті.
“Я захоплювалась космічною тематикою з дитинства. Коли дивилась на місяць вночі, завжди відчувала щось чарівне, надзвичайне. Можливо, це взагалі була моя перша закоханість – місяць. В його присутності до мене приходило емоційне піднесення, романтичне хвилювання і перше натхнення. Під місячне сяйво, розглядаючи зірки в небі, я писала свої перші вірші. Це був мій Світ, де була ніч, тиша, небо, я і мій балкон, де ми з місяцем зустрічалися. Тому в моїй творчості й досі космічна тематика займає важливе місце.
Взагалі життя – складна річ. Багато проблем, справ, робота. І ми рідко замислюємося над тим, що там, над нами. Бо живемо тут, на Землі, «приземлено», так звикли. Але ж якщо подивитися вгору, то приходить розуміння, які всі ці земні проблеми маленькі у порівнянні зі світом, в якому ми створені… І цей світ прекрасний. Так, він не ідеальний, і завдяки як раз його неідеальності за теорією Великого Вибуху Всесвіт і з’явився, а разом із ним і ми – людство.
Я творча людина, тому всі свої емоції звикла висловлювати прозою, віршами, піснями. Інколи мені навіть було легше написати вірш, ніж щось комусь говорити, чи доводити.
Ось так, наприклад, я описала колись свої емоції, фантазії та роздуми, дивлячись в зіркове небо:
“Как важно иногда замечать то, что всегда рядом. Так просто выйти ночью, забраться на гору поближе к звездам и загорать под лунными лучами. Впитывать их кожей. Этот вторпродукт ультрафиолета, который долетает от Солнца до Луны, а потом уже к нам. Такой долгий путь. Но такой волшебный результат. Значит, они летели не зря…
Наблюдать ночные стаи облаков, прилетающих с юга. Они, как льдинки океана, быстро тают. Но вновь вырастают. Между ними виднеется дорожка. Словно ее проложил корабль. Небесный пароход-невидимка. И главное – этот момент уникален. Эта дорожка между льдинками облаков не повторится никогда. Нужно запомнить ее именно такой. Записать в свой жесткий диск мозга, пропуская в сердце для обработки данных. Заархивировать, но вспоминать почаще. Этот момент вселенского счастья. Когда просто прогоняешь все мысли прочь и проблемы. И открываешь себя этому бескрайнему небесному морю. Сливаешься с ним. Становишься частью. Ощущая в себе счастье…
Наблюдать, как месяц ныряет в льдинки. Он словно акула, прячет свой плавник. При этом случается облачное затмение и затемнение. Тени сливаются с пространством и растворяются.
А теперь плавник снова выглядывает из облаков и озаряет все лунным солнцем. Тени снова появляются, как облачным днем. Как интересно месяц играет с облаками. Сразу видно – еще молод. Но с каждым днем растет. Я заметила.
И кстати можно загорать и не бояться сгореть. Лунный загар волшебный. Он проникает в тело и душу. Завораживает и греет. Солнечные лучи горячие и греют тело. Лунные лучи холодные, но греют душу. Это, пожалуй, единственный случай, когда холод способен согреть. Загорая под лучами месяца, наслаждаясь запахом трав и лета, хочется забраться как можно выше. Интересно слушать сонных птиц, которые пытаются уснуть на своих ветках. Они обозначают свое местоположение ночным пением. Это их gps-навигация. Представляю, как у них забавно слипаются глаза.
Проникать мыслями в космос… Который ночью становится ближе. Стоит только протянуть руку, и можно потрогать звезды, ощутить лед луны, обнимая его всей душой. В таких сумерках ощущения точно как во сне. Неповторимо. Волшебно. И так просто все это видеть и ощущать. Стоит только раскрыть душу и поднять глаза”.
3 липня 2017 (текст мовою оригіналу)
Я часто проводила паралелі між світом зірок, планет і людьми та їхніми відносинами. Наприклад, так:
“Нас породил космос. И мы подобны ему. Мы словно планеты и звезды. Все зависит от характеров и темпераментов…
Женщина-планета тянется на свет мужчины-звезды. Когда он светит, она расцветает, и ей так хорошо. Но когда его свет не попадает на её планету, её жизнь замирает, становится грустно и тоскливо. Плюс ко всему она замечает, что она не единственная планета в его звездной системе, и видит другие планеты-конкурентки, вращающиеся по своим орбитам… Кто-то находится ближе к звезде, кто-то дальше… Кому-то достается больше внимания, тепла и света, кому-то меньше… Все, как у людей… Звезда непостоянна: то пригреет, то спрячется. Да, и не вечны звезды. Они гаснут, взрываются рано или поздно, перегорают. Хоть как планета будет крутиться вокруг этой звезды… Пусть даже со скоростью света… Но сначала звезде нужна материя для развития (опыта). Вот она и притягивает. Но материя при этом погибает, когда перестает быть в фокусе лучей звезды… И звезда погибает рано или поздно. Либо потому что слишком много держит в себе и не хочет открыться, поделиться с кем-то. И погибает от разрывающего изнутри давления тех мыслей, которые держала в себе… Либо когда она переполнилась уже чужой материей. Либо когда из нее высасывает энергию для своих целей другая звезда-паразит. Более сильная характером, циничная.
Счастье у всех разное. Кто-то счастлив в одиночестве, как звезда. Кому-то нужен спутник, планета. Но истинное счастье не в одиночестве, а в единстве. Иначе, какой смысл? Чтобы не быть одинокой, звезда никогда не сможет стать спутником или планетой, чтобы лететь вместе, в одну сторону… Она слишком ослеплена своей яркостью, чтобы понимать это, чтобы замечать тех, кто ее любит. Чтобы заметить верную ей планету, для которой она является центром и источником тепла, света, радости и счастья… Ей не нужна пара. Ей хорошо одной. Она и есть центр своей Вселенной. Эгоцентризм.
Только сгорев и переродившись после неминуемого взрыва, уничтожив при этом все планеты из своей системы, у звезды есть шанс собрать себя по крупицам, переосмыслить все и понять, что чтобы не быть одинокой, нужно открыть себя и превратиться в планету или спутник, чтобы обрести счастье с кем-то… Чтобы следовать вместе! Чтобы идти по одному пути-орбите, а не быть недоступной далекой одинокой звездой…
У всех есть выбор, кем быть, звездой или планетой. Одиноким или счастливым. Все мы состоим из звездной пыли… И унаследовали их принципы.
Ты стал моим центром Вселенной.
Источником света, тепла.
Как Солнце, казалось, нетленный!
Как яркая в небе звезда!
К тебе я тянулась душою.
Так сильно манили лучи!
Я таяла, грезив тобою.
Так грели фотоны твои…
Проснувшись от яркого света,
Планета моя зацвела…
И буйствами красок и цвета
Наполнился мир мой сполна…
Летая, лучами согрета,
Вокруг твоей яркой звезды,
Узрела другие планеты,
Что также от света цвели…
Но Солнце так непостоянно:
То греет, то спрячется вновь…
Вращаясь за ним неустанно,
Его не задержишь любовь…
Да. Звезды не вечно сияют.
Таков у них технопроцесс.
Взрываются и погибают.
А с ними – планеты в довес.
Причины их гибели разны.
Одна много держит в себе.
Считает – открыться опасно.
И копит всю боль в скорлупе.
Взрывается, переполняясь.
Но зря! Ведь могла не молчать!
Открыться планете, стараясь
Быть искренней и доверять…
Другая звезда умирает,
Когда с ней звезда-паразит.
Энергию той потребляет.
Ее поглотить норовит.
Звезда никогда не сумеет
Планетой иль спутником стать…
Чтоб вместе друг друга лелеять,
Чтоб счастье и радость познать.
Звезде ее яркость мешает.
Собой она ослеплена.
За светом не замечает
Она тех, кому так нужна…
И лишь испытав разрушенье,
Предательство, боль на пути,
Поймет, что для счастья спасенье –
В одном направленьи идти.
И чтобы не быть одиноким,
Откройся, не будь взаперти!
Не будь ты звездою далекой!
Ведь спутник с планетой близки!
И только лишь переродившись,
Сгорая до мелких частиц,
Есть шанс у нее, возродившись,
Собрать вновь себя из крупиц…
3 листопада 2017 ( текст мовою оригіналу)
В мене дуже багато віршів на космічну тематику і роздуми про наше життя. Наприклад, з останнього:
«У вирі світів я летіла крізь зорі».
«Із швидкістю світла?» «Ні. Тільки Землі.
Дивилася в очі людей прозорі.
І часто не бачила душі гнилі…»
«Політ був яскравим?» «Так, інколи сірим.
Я бачила щастя. А також і біль.
І завжди вело мене світло біле.
Сигналізувало мені звідусіль».
«І як ти трималась?» «Я просто хотіла
Лиш бачити в людях не злість, а добро.
І з розчаруванням я далі летіла
Шукати гармонію, мудрість, тепло…»
«І як результати?» «Я все зрозуміла.
Не треба чекати, просити, – лети!
Це світло – твоє! Як би ти не хотіла, –
Не змусиш нікого. Ти просто світи!
І швидкість польоту зростатиме різко,
Бо більше не треба «залежати від».
Це світло не десь, воно тут, дуже близько,
В середині тебе – до себе політ!
І ось я знайшла. Я нарешті пізнала
Ту істину, що я шукала в зірках…
Із швидкістю світла тепер я злітаю.
Побачимось. Тільки вже в інших світах…»
3 серпня 2024
Також є й пісні. З дитинства я спілкувалась виключно російською мовою, тому і творчість моя була російською, але ще до повномасштабного вторгнення я прийняла рішення перевести свою творчість на українську мову, бо позиціюю себе, як українська виконавиця.. Відтоді всі нові вірші та пісні пишу українською та й російськомовні пісні, що вже написані, перекладаю з часом на українську мову.
Наприклад, є пісня «Тисячі зірок», що спочатку була російською «Сотни тысяч звезд». Вона про ефект метелика. Про те, як будь-яка подія, випадкова розмова чи зустріч можуть змінити наші думки, майбутнє… Адже перед нами завжди відкрито безліч доріг, можливостей… Стільки, скільки зірок на небі. І лише нам вирішувати, який обрати шлях, щоб знайти справжнього себе…
Ми навіть встигли зняти відеокліп на рок-версію цієї пісні:
А потім я переклала її українською мовою:
Захоплюючись темою космосу, нещодавно я вирішила купити телескоп, щоб мати можливість відчувати себе ще ближче до зіркового неба, планет. І я здійснила свою давню мрію – спостерігати планету Сатурн, що так приваблює своєю унікальністю. І я змогла чітко розгледіти його разом із кільцями. На жаль, телефон, що під’єднується до телескопа, не може передати чітке зображення, але я, звісно, не можу просто на цьому зупинитись, тому я заказала вже новий окуляр для телескопа, щоб мати ще сильніше збільшення, а також фільтр для того, щоб можна було спостерігати за сонцем. Із нетерпінням чекаю. Але місяць можна дуже чітко розгледіти й навіть зафіксувати на телефон:
Мабуть, років шість я планувала зробити собі татуювання на руці. Для мене це було дуже зважене рішення, бо я хотіла зробити таке зображення, що є для мене змістовним та відображає те, що для мене дійсно важливе:
сонце – яке дає нам всім життя, а мені – ще й натхнення, я дуже сонцезалежна;
музика – частина мене, яка зі мною завжди, тому це – зображення гітари, як символу музики;
зірки та планети, тобто космічна тематика, яка тісно вплетена в мої думки, емоції, творчість.
Зараз я живу вже 2,5 роки в Німеччині. За цей час вивчила мову до рівня В2, підтвердила свої українські дипломи та сертифікати та влаштувалася в німецьку фірму за своєю спеціальністю. Обіймаю посаду програміста у сфері автоматизації. Фірма мені дуже подобається, хоча часто буває досить складно через мову. Бо тут все залежить від того, з якою людиною я спілкуюсь. Є німці, яких я можу розуміти майже на 90 %, але, на жаль, в моїй фірмі більшість не такі. Вони мають складні діалекти, використовують якісь скорочення, і це дуже ускладнює мою роботу, бо об’єкти, над якими ми працюємо, самі по собі складні: системи автоматизації різних технологічних процесів, зокрема дугова сталеплавильна піч, воднева піч. Вкрай важливо – чітко розуміти завдання. Сподіваюсь, із часом, я зможу краще розуміти моїх колег.
Також продовжую працювати онлайн доцентом та викладачем технічних дисциплін у своїй рідній Донбаській державній машинобудівній академії.
Попри те, що працювати на двох роботах, а також вирішувати паралельно купу різних питань, звісно, нелегко, але без творчості я не можу, тому періодично займаюсь музикою, чи складаю вірші. Це вже, коли є натхнення та трохи часу. Інколи вірш можу писати, наприклад, в автобусі. На дорогу на роботу та з роботи, на жаль, мушу витрачати багато часу.
Наразі я просто живу «тут і зараз», я не строю якихось глобальних планів на майбутнє, бо я не знаю, що буде далі… Я просто роблю те, що повинна і те, що можу. Так, я вже працюю в Німеччині й не залежу від соціальних служб, це дає мені впевненість. Я дуже вдячна Німеччині за допомогу, за те, що дає нам можливість вивчити мову і працевлаштуватись. І тепер я можу працювати на рівні з німцями.
Складне життя та випробування роблять нас сильнішими. Тому ми повинні не здаватися і намагатися йти далі вперед, підтримувати один одного, об’єднуватися, а не навпаки витрачати час на сварки та образи. Життя одне. І часу в кожного з нас не так багато, особливо в порівнянні із часом Всесвіту. Тому будемо цінувати те, що є, і летіти далі по своїх орбітах у просторі, цінуючи кожну хвилину свого життя…
