Був навідником БМП, нині командує ротою — боєць 93-ї окремої механізованої бригади “Холодний Яр” Денис з позивним “Денчик” майже 10 років у війську. Його рідне місто Бердянськ — зараз в окупації, родина встигла виїхати. Чоловік пройшов “гарячі” точки Донбасу: Дебальцеве, Бахмут, Соледар, Часів Яр. Під Соледаром боєць дістав поранення — горів у БМП, але після одужання повернувся на службу. Нагороджений Орденом Богдана Хмельницького. Зараз його підрозділ на ділянці фронту поблизу Бахмута.
Як змінилась війна, про те, як це — керувати ротою і про мрію повернутися до рідного Бердянська він розповів Суспільне Донбас.
Командир роти
Командир роти 93-ї окремої механізованої бригади “Холодний яр” із позивним “Денчик” розповідає, у 2014 році, служив навідником-оператором БМП-2, був в Дебальцевому.
Після початку повномасштабного вторгнення пройшов курси підвищення кваліфікації. Став командиром відділення, нині Денис — командує ротою.
“У мене була задача — як навідника: просто — поставив ціль, поїхав, відстрілявся, обслужив техніку, все. А зараз у мене замість однієї БМП, стало десять, замість відділення, десяти чоловіків, у мене — 113. Я за всіх несу відповідальність. Перед ними, перед батьками, перед рідними, щоб всі повернулися додому живі й неушкоджені”, — розповідає військовий.
За словами військового, війна після повномасштабного вторгнення змінилась.
“Зараз не та війна, що була. Якщо раніше ми мали справу з піхотою, то зараз в нас найбільша проблема — це БпЛА, “скиди”. Навіть не так ті міномети”, — говорить командир роти.
“Чесно? Мені легше штурмувати. Штурм — це ти зайшов, ти отримав задачу, відкотився, відпочиваєш. А в обороні — ти стоїш, коли заміна буде, ніхто нічого не знає”, — говорить боєць.
Поранення, реабілітація, повернення на службу
Військовий згадує, коли шли бої за Соледар, підірвалися на міні.
“В Соледарі отримував я задачу, щоб моя машина викотилася, відпрацювала, я сів в машину і виїхав. Ніхто не знав, що там є міни. І ми підірвалися на ТМ-62. 30 відсотків тіла було в опіках. Попав у лікарню. Одужав, пройшов реабілітацію, повернувся на службу”, — згадує військовий.
Служба разом з братами
Денису 31 рік, у мирному житті був електрозварником. Розповідає: у нього чотири рідні брати, двоє теж служать у 93-й бригаді. Доньці п’ять років, сину — одинадцять.
“Підтримує те, що хочеться, щоб діти скоріш поїхали додому. Бо кожен раз, що не дзвонять — питають: “А коли ми вже поїдемо додому в Бердянськ?”. А відповідь — я не можу нічого сказати. Кажу: “Скоро”. Я коли почав воювати, я їх навчив, що питання: “Як справи?” і “Де ти?”, мені не задавати. Пишуть: “Добре?”. Кажу: “Чудово”. У мене навіть діти вже відповідають: “Краще всіх і ніхто не заздрить”, — говорить Денис.
Чоловік каже: боронитиме Україну до перемоги, бо найбільше мріє — побачити рідний дім та тих, хто там лишився.
“У мене 3 травня день народження. 29 років я відзначив під Заводами, 30 — я відзначив тим, що у Бахмут завели. 31-го — сюди завели. Закінчиться війна — потім будемо відзначати всі дні народження пропущені. Поки війна не закінчиться, я й буду служити. Тому що я хочу повернуться на Батьківщину. Хочу побачити рідних, знайомих, хто там залишився. І я не припиню службу, поки не звільню. Тобто — буду до кінця”.
