Журналіст з Краматорська Віталій Виголов після початку повномасштабного вторгнення виїхав з рідного міста та зараз мешкає в західній частині України. Він продовжує активно працювати на відстані та публікує актуальні новини про життя Краматорська та його жителів на своєму сайті “ОбщеЖитие”. Журналіст “Pro100Media” дізнався, як проходить робочий день Віталія та яким він бачить розвиток місцевих ЗМІ після Перемоги.
З чого розпочався ваш шлях журналіста?
Ще під час навчання у середній школі, у восьмому класі, я вирішив спробувати себе в журналістиці. Свої замітки та статті приносив в редакцію успішного на той момент видання “Краматорська правда”. Перша стаття була про місцеві злочинні угруповання, яка вийшла під псевдонімом. Такого шереху вона тоді навела, що бандити з ОЗУ «17 участок» навіть до редакції приходили, розшукували мене.
Після закінчення школи планував вступати в Ростовський університет на журналіста. Дуже добре, що не вступив тоді, бо не знаю як склалася б моя доля зараз. Можливо я б залишився в Росії та писав пропагандистські статті.
Після повернення до Краматорська пішов працювати на НКМЗ модельником. Паралельно я продовжував писати матеріали для “Крамправди”. Через 9 місяців, після того, як влаштувався працювати на НКМЗ, мене запросили працювати в “Краматорський металург”. Через два роки головна редакторка пішла в інше видання, а я став працювати на її посаді. Тоді мені було 19 років. Пропрацював я головним редактором “Краматорського металурга” 7 років.
На той момент в Краматорську почала виходити газета ““Технополіс”. Спочатку працював там як позаштатний кореспондент, а пізніше звільнився з заводу та влаштувався у це видання офіційно. З того часу розпочалася моя серйозна робота у журналістиці.
Коли “Технополіс” став “Східним проєктом” я працював редактором служби новин та займався кримінальною тематикою, багато чого бачив за цей час. Коли в місті з’явилося нове видання, “Новини Краматорська”, мені запропонували працювати там. Тоді разом з собою я привів ще двох журналістів. Через кілька років керівництво вирішило “омолодити кадри” й нас звільнили.
Декілька місяців сидів без роботи. Потім вийшов на бізнесмена Валерія Карпенка та запропонував поєднати бізнес та інфопростір, випускати газету “ОбщеЖитие”. Газета не витримала конкуренції, бо на той час в місті було офіційно зареєстровано понад 30 видань.
Я зосередився на просуванні інтернет-сайту, який існує вже 12 років. Весь цей час працюю на сайті сам. До початку повномасштабного вторгнення вже вийшов на рекламний дохід, планував брати в штат кореспондентів та відкривати повноцінну редакцію. Але почалася велика війна.
Робота в якому виданні вам найбільше запам’яталася?
У “Східному проєкті”, бо на той момент там працював міцний колектив однодумців. Ми всі дружили й всі були справжніми професіоналами, очі в нас горіли та в будь-який час ми могли поїхати щось знімати чи писати. До того ж ми підіймали такі теми, на які до нас в Краматорську ніхто ще не писав. Ми були вільним виданням.
Як змінився за роки вашого журналістського досвіду підхід до журналістики в Краматорську?
У нашому місті завжди був унікальний підхід як в самій журналістиці, так й у взаємодії місцевої влади та журналістів. Поганого нічого з цього приводу сказати не можу. Звичайно, були різні періоди та керівники міста, були сварки, скандали, судові позови, але Краматорськ, на фоні всієї Донеччини, завжди був волелюбним в плані журналістики.
Особисто в мене було 24 судових позови. І лише один раз я програв. Річ у тому, що у журналістів є правило не називати джерела інформації. І ось в мене була стаття про банківську сферу, зі мною банкір відверто поговорив анонімно. Стаття була правдива, але на мене подали в суд. Суддя запитав мене про джерело інформації для матеріалу і я відмовився його називати, тому був оштрафований на 1000 гривень. Не пам’ятаю в якому році це було, але сума була велика.
Чим ви займаєтесь зараз?
На початку повномасштабного вторгнення ми з родиною переїхали за західну частину України. Перший час були дуже розгублені, не розуміли що робити та як жити далі. Але з часом взяли себе в руки.
З Краматорська я привіз необхідне для роботи обладнання і зараз кожен день без вихідних сиджу за комп’ютером, читаю та публікую новини на сайт “ОбщеЖитие”.
Звичайно, за час війни відвідувачів на сайті стало менше. По-перше, через те, що всі краматорські видання публікують приблизно однакову офіційну інформацію, інтерес до якої згасає. По-друге, за час війни дуже активізувалися телеграм-канали, тому багато краматорців читати інформацію там. Але, на мій погляд, це знищення традиційної журналістики та її підходів. Я читаю деякі краматорські телеграм-канали та бачу, що більшість новин вони крадуть з офіційних ЗМІ та без посилань розміщують у себе. Але я продовжую тримати свій сайт. Після Перемоги хочу повернутися в Краматорськ та відновити повноцінну діяльність, бо я вже життя займаюся журналістикою, і, мабуть, більш нічого не вмію крім цього.
Як зараз проходить ваш робочий день?
О 8:30 прокидаюсь, саджусь за комп’ютер та працюю. Інколи навіть цілий день не виходжу з квартири, а комп’ютер вимикаю о 12-й ночі. У мене близько 100 активних вкладок в браузері, які постійно моніторю. За цей час дуже зіпсував собі зір. Ходив у місцевий Центр зайнятості, пропозицій щодо роботи за професією у Львівській області зовсім немає. Мені навіть дівчата одразу сказали, що навряд чи щось знайдуть для мене.
Які у вас плани на цей рік?
Не знаю поки. Все залежить від ситуації в Краматорську. Як тільки в місті все буде добре й ситуація налагодитися, ми одразу повернемося. Що буде з сайтом, якщо місто, не дай Боже, окупують, навіть не знаю. Бо “ОбщеЖитие” заточено насамперед під краматорську аудиторію. А навіть зараз я бачу статистику й розумію, що читачів сайту розкидало по всьому світу. Раніше 80% читачів були з Донецької області, далі був Київ. Маленький процент був у читачів з країн Європи. А зараз я бачу, що в мені лідери – Київська область, а з Донецької лише 6%, 15 % – Германія, 8 % – США.
Яким ви бачите майбутнє краматорських ЗМІ після повноцінного повернення в Краматорськ?
З регіональною пресою та ЗМІ й зараз не дуже, а буде, на мій погляд, ще гірше. Тому якщо всі ми повернемося, нам доведеться, по суті, починати з нуля. Мене взагалі дивує відношення до місцевої та регіональної журналістики з боку держави, бо сотні видань виїхали з окупованих територій, багато опинилися на прифронтовій території. І ось редакції, які пишуть про окуповані та прифронтові міста, ніяк не підтримуються.
Необхідна була точкова фінансова допомога, щоб редакції елементарно вижили. До війни багато хто існував завдяки рекламі, зараз її майже немає. Багато ЗМІ припинили існування без підтримки, інші працюють завдяки грантам. Не знаю навіть у кого з краматорських ЗМІ після повернення вистачить сил та фінансів все починати заново. Але є й інша сторона: якщо держава розпочне підтримувати місцеві ЗМІ, то з її сторони теж будуть певні вимоги. Тоді журналістика в Краматорську вже не буде незалежною та чесною.
