20 лютого в Україні вшановують пам’ять Героїв Небесної Сотні, які загинули під час подій Революції гідності. Список Небесної Сотні — 107 протестувальників з різних регіонів та громадян інших країн. У цьому списку є жителі Донеччини. Суспільне розповідає про загиблих героїв.
Сергій Бондарев народився 24 листопада 1981 року у Краматорську. Тут він закінчив школу №9, а вищу освіту отримав у Донбаській державній машинобудівній академії.
У 2012 році Сергій переїхав до Києва, де працював у провідних ІТ-компаніях та вступив до Київського політехнічного інституту, диплом якого отримав у лютому 2014 року.
“Увечері 18 лютого 2014 року, завершивши роботу, Сергій також доєднався до майданівців. Він повідомив дружині, що буде на барикадах до останнього й, не маючи жодного засобу особистого захисту, приїхав у середмістя столиці, де силовики готувалися до штурму Майдану. О 19:40 говорив із другом, за словами якого мав піднесений настрій, бо вірив у перемогу. Однак уже близько 20-ї години, перебуваючи поблизу Будинку Федерації профспілок України, отримав чотири вогнепальні поранення. Сергія доправили до Київської міської клінічної лікарні №18, де від отриманих ран о 23:50 того ж самого дня він помер. Рідні та колеги Сергія не одразу дізналися про його загибель”, — зазначається на сайті музею Революції Гідності.
Сергій Бондарев похований на кладовищі селища Чабани Києво-Святошинського району Київської області.
21 листопада 2014 року він був нагороджений посмертно званням Герою України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності.
У Краматорській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 9 Краматорської міської ради, де навчався Сергій Бондарев, була встановлена меморіальна дошка на його честь.
Володимир Наумов народився 9 березня 1970 року в селищі Шевченко Покровського району.
Після закінчення школи він вступив до Слов’янського сільськогосподарського технікуму. У 1989 році Володимира призвали до армії. Після демобілізації працював водієм, спочатку на нафтовій базі у Лозовій на Харківщині, згодом – у радгоспі та ЖЕКу на Донеччині.
До протестувальників Володимир Науменко долучився 14 лютого. На Майдані записався до Самооборони та отримав один із її атрибутів – жовту хустку.
“За свідченнями очевидців, саме через неї був затриманий беркутівцями в ніч проти 18 лютого. На ранок його тіло з ознаками насильницької смерті знайшли на Трухановому острові в Києві. Попри сліди катувань на тілі загиблого, міліція висунула версію, що він наклав на себе руки, стрибнувши з Пішохідного мосту”, – зазначається на сайті музею Революції гідності.
Володимиру Наумову посмертно надали звання Героя України з орденом “Золота Зірка” за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності.
19 лютого 2015 року у Світлівській школі, де навчався Володимир Наумов, встановили меморіальну дошку на його честь.
Іван Пантелєєв народився 1 грудня 1981 року в Краматорську.
Іван з дитинства захоплювався музикую, писав вірші та створив власну рок-групу “Небо Мінуса”
На Майдан Іван поїхав одразу після побиття студентів 30 листопада 2013 року. Там він провів разом з іншими протестувальниками майже два місяці, укріплював барикади та встановлював “їжаки”.
Відомо, що в день загибелі 20 лютого Іван допомагав пораненим та виносив тіла загиблих. При собі він мав лише металевий щит та шолом.
“Допомагаючи побратимам, отримав кульове поранення у руку на підступах до Жовтневого палацу. На останньому прижиттєвому фото Іван, перебуваючи на “п’ятачку смерті” неподалік від верхнього виходу зі станції метро “Хрещатик”, присів біля пораненого у спину Володимира Горчинського, а через кілька секунд, орієнтовно о 9:54 отримав смертельне поранення. На відео видно як важко пораненого Івана, який стікав кров’ю, намагався затягнути за бетонну тумбу франківець Роман Гурик, вбитий хвилиною пізніше”, – зазначається на сайті музею Революції гідності.
21 листопада 2014 року Івану Пантелєєву посмертно присвоїли звання “Герой України” з удостоєнням ордена “Золота Зірка”. 26 листопада 2015 року у Краматорську у школи № 10 відкрили меморіальну дошку на його честь. А у 2015 році започаткували Всеукраїнський фестиваль мистецтв імені Героя Небесної Сотні Івана Пантелєєва.
Дмитро Чернявський народився 5 березня 1992 року в селищі Хромове поблизу Бахмута.
Після закінчення місцевої школи вступив на економічний факультет Донецького національного університету, а у 2013 році вступив до магістратури до Львівського національного університету імені Івана Франка.
Був членом всеукраїнського об’єднання “Свобода”, а у 2011 році очолив його пресслужбу.
Під час Революції Гідності Дмитро брав участь в акціях протесту у Донецьку, Києві та Львові.
Загинув Дмитро 13 березня під час мітингу “За єдину Україну” у Донецьку.
“Після завершення мітингу активісти самооборони донецького Майдану, серед яких був і Дмитро Чернявський, мали забезпечити прикриття для відходу мирних демонстрантів. У цей час натовп проросійськи налаштованих молодиків оточив захисників мітингу. Під час рукопашної бійки Дмитро Чернявський отримав ножове поранення у живіт, яке стало смертельним”, – зазначається на сайті музею Революції гідності.
20 лютого 2015 року Дмитрові Чернявському посмертно надали звання “Герой України” із орденом “Золота Зірка”. Меморіальні дошки на честь Дмитра Чернявського встановлені у бахмутській школі №18 та на фасаді будівлі економічного факультету ЛНУ імені Франка.
Людмила Шеремет народилася на Донбасі 21 листопада 1942 року в окупованій німцями Макіївці під час Другої світової війни.
Вона здобула освіту в медінституті, а після закінчення вишу за розподілом потрапила до Краснодонської районної лікарні як лікар-анестезіолог. У 1969 році Ірина Разом із чоловіком та донькою до Хмельницького. Працювала анестезіологом у міській лікарні, а з 1977 року, закінчивши курси акушерства та гінекології, – у Хмельницькому міському пренатальному центрі. У 2009 році вийшла на пенсію.
Рідні згадують Людмилу Шеремет як безкомпромісну та активну людину. У 2004 році, під час Помаранчевої революції, вона стала активісткою на київському Майдані. У листопаді 2013 року, коли почалися мітинги вона виходила на акції у Хмельницькому. Щомісяця з пенсії передавала гроші на підтримку протестувальників, носила продукти. 18 лютого та в ніч проти 19 лютого 2014 року Людмила Шеремет невідривно стежила за подіями у Києві у теленовинах. За спогадами доньки, о сьомій ранку 19 лютого попросила чоловіка вимкнути телевізор, щоб відпочити. А невдовзі вирішила піти до будівлі місцевої СБУ, де активісти проводили пікетування, щоб завадити хмельницьким спецпризначенцям їхати до Києва. Мітинг розпочався о 13:00, але замість діалогу та навіть без попередження, за наказом тодішнього голови хмельницької СБУ Віктора Крайтора, силовики почали стріляти у людей просто з вікон будівлі СБУ. Одна з куль потрапила Людмилі Шеремет у голову та пошкодила тканини головного мозку. У непритомному стані жінку доправили до лікарні, де в нейрохірургії їй зробили операцію. Однак врятувати поранену не вдалося, вранці 22 лютого вона померла, – зазначається на сайті музею Революції гідності.
Людмилі Шеремет був 71 рік. Її поховали у селі Шаровечка Хмельницького району.
Їй було присвоєно звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно). Почесний патріарх УПЦ Філарет 4 липня 2015 року нагородив Людмилу Шеремет медаллю “За жертовність і любов до України”.
Ім’я та портрет героїні викарбувані на тимчасовому меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві та на Меморіалі пам’яті Героїв Небесної Сотні у Львові. На фасаді будинку на вулиці Хотовицького, 11/2, де мешкала Людмила Шеремет, було відкрито меморіальну дошку, у березні 2016 року у Хмельницькому біля будівлі Служби безпеки України (вулиця Героїв Майдану, 19), де загинула героїня, їй було встановлено пам’ятний знак.
Володимир Рибак народився 30 листопада 1971 року в Горлівці.
Володимир закінчив місцеву школу, вищу освіту отримав в Автомобільно-дорожньому інституті Донецького національного технічного університету.
Був членом політичної партії “Батьківщина”. У листопаді 2010 року Володимира Рибака обрали депутатом Горлівської міської ради. У 2012 році балотувався до Верховної ради.
У лютому 2014 року був серед оборонців Майдану.
17 квітня 2014 року під час проросійського мітингу біля міської ради Горлівки Володимир Рибак намагався зняти прапор так званої “ДНР”. Після завершення мітингу його викрали терористи одного майбутніх ватажків угруповання ДНР Безлера.
19 квітня тіло Володимира з ознаками катувань знайшли місцеві рибалки в річці Казенний Торець біля Райгородка.
20 лютого 2015 року Володимиру Рибаку посмертно присвоїли звання “Герой України” з відзначенням орденом “Золота Зірка”.
Також Донецька облдержадміністрація пропонувала включити до Небесної Сотні 17-річного краматорця Степана Чубенка, якого закатували російські терористи в окупованому Донецьку.
16-річний краматорець Степан Чубенко був учасником мітингів за “Єдину Україну” у Краматорську. Під час окупації міста допомагав українським військовим. Влітку 2014 року Степана затримали терористи так званої “ДНР” у Донецьку за жовто-блакитну стрічку та шарф футбольного клубу “Карпати”. Після катувань та тортур бойовики з формування “Керч” наприкінці липня стратили підлітка.
