На початку жовтня Близький Схід став ще однією гарячою точкою на світовій мапі. Напад ХАМАСу на Ізраїль 7 жовтня 2023 року – найбільша та наймасштабніша операція, яку коли-небудь це угруповання розпочинало з Гази. Не менш несподіваними були необізнаність та неготовність Ізраїлю до такого нападу. Однак Ізраїль оговтався швидко й дав потужну відповідь, атакуючи нападників. Але згодом ціллю атак, окрім ХАМАСу, все частіше ставало мирне населення Сектора Гази.
Сектор Гази, який є однією з територій з найбільшою щільністю населення у світі, останніми місяцями перетворився на пекло. Територія Гази (завдовжки 41 км і завширшки 10 км) розміщена між Ізраїлем, Єгиптом і Середземним морем, фактично її контролює Ізраїль, зокрема повітряний простір та берегову лінію. А з іншого боку кордон тримає під контролем Єгипет.
У Секторі Гази до нинішнього загострення проживало 2,3 млн людей. Тепер населення Гази перебуває в облозі, і майже всі переміщені жителі Гази борються за виживання, не маючи найнеобхіднішого.
Ізраїль у перші дні року оголосив про часткове виведення своїх військ із Сектора Гази, але не як крок до миру, а для перегрупування військ. Війну Ізраїль готовий вести протягом 2024-го року*.
КОНФЛІКТ, ЩО МАЄ ПОЧАТОК, ТА В ЯКОМУ НЕ ВИДНО КІНЦЯ
Географічна й історична назва «Палестина» знана ще з біблійних часів. Західний берег і Газа, що тепер відомі як палестинські території, а також Східний Єрусалим та Ізраїль – це були частини Палестини ще за Римської імперії. У Біблії згадано єврейські царства на цій території, і тому Ізраїль вважає їх своєю давньою батьківщиною.
Палестина була однією з територій колишньої Османської імперії (звідси така активна позиція в цьому питанні та підтримка Туреччини), мандат на управління якою Ліга Націй надала Великій Британії в 1922 році. Всі ці території зрештою стали повністю незалежними державами, окрім Палестини.
Британський мандат передбачав створення в Палестині «національного вогнища для єврейського народу». Завдяки цьому до закінчення Другої світової війни на ці території відбувалася масова імміграція євреїв, переважно зі Східної Європи. Арабське населення цих територій вимагало незалежності та виступало проти масової міграції євреїв, що призвело до повстання арабів, ескалації насильства з обох боків.
У 1947 році в Лондоні вирішили винести палестинське питання на розгляд ООН, яка запропонувала розділити Палестину на дві незалежні держави: арабську та єврейську, а для Єрусалима визначити спеціальний міжнародний режим. Ізраїль було проголошено державою в 1948 році, і внаслідок війни з сусідніми арабськими державами він захопив 77% території підмандатної Палестини, зокрема більшу частину Єрусалима. Решта територій опинилися під контролем Йорданії та Єгипту. Під час війни 1967 року Ізраїль окупував і ці території (Сектор Гази та Західний берег річки Йордан), зосібна Східний Єрусалим, який згодом анексував. Ці війни супроводжувала масова міграція арабського населення з територій, які зайняв Ізраїль. У 1974 році Генеральна Асамблея підтвердила невід’ємні права палестинського народу на самовизначення, національну незалежність, суверенітет та повернення біженців, а наступного року надала Організації визволення Палестини (ОВП) статус спостерігача в Асамблеї та на конференціях ООН. Відтоді Палестинська держава перебуває в процесі утворення. Проголошення Держави Палестини відбулося 15 листопада 1988 року в Алжирі на сесії Палестинської національної ради – найвищого дорадчого органу ОВП. Слід зауважити, що на той час ОВП не контролювала тієї території, на яку претендувала. Палестинська національна адміністрація (ПНА) була створена у вересні 1993 року, й «обидві сторони взяли на себе конкретне зобов’язання не робити ніяких односторонніх дій щодо зміни статусу Західного берега річки Йордан та Сектора Гази». Конфлікти на цих землях, як і спроби переговорів та врегулювання, тривають десятиліттями, і нинішнє загострення – одне з багатьох, але й одне з наймасштабніших та з найбільшою кількістю жертв. Більш детально ці історичні процеси описані, зокрема, на сайті ООН.
Угруповання ХАМАС було засноване у 1987 році, воно діє проти Ізраїлю силовими та насильницькими методами, маючи на меті створення ісламської арабської держави на всій території Ізраїлю, Сектора Гази та Західного берега річки Йордан. ХАМАС набув політичної сили в 2006 році, вигравши вибори в Палестинську законодавчу раду. Його визнали терористичною організацією США, Канада, ЄС, Японія та інші країни, а також низка організацій.
КІЛЬКІСТЬ ЖЕРТВ ЗРОСТАЄ, ПРО ПЕРЕМИР’Я НЕ ЙДЕТЬСЯ
Унаслідок нападу ХАМАСу 7 жовтня було вбито близько 1,2 тисячі людей, щонайменше 240 осіб захоплено в заручники. Близько 110 заручників були звільнені протягом гуманітарної паузи 24 листопада – 1 грудня, ще понад 20 інших оголошені загиблими.
Ізраїль повідомив про загибель 172 своїх солдатів від початку наземного вторгнення 27 жовтня. Причому 18 з них загинули внаслідок «дружнього вогню», 11 потрапили в ДТП, зокрема за участі бронетехніки. Ще 937 військових отримали поранення в ході наземної операції: 211 – важкі поранення, 347 – середньої тяжкості та 379 – легкі.
За даними Міністерства охорони здоров’я в Газі (слід зважати на його підконтрольність ХАМАСу) кількість загиблих через атаки ізраїльської армії на кінець року становить 21822 особи, а кількість поранених зросла до 56 451 особи. Серед загиблих щонайменше 9 тисяч – це діти, 6450 – жінки. Повністю зруйновано 65 одиниць житла, 117 мечетей, 92 будівлі закладів освіти. Ушкоджено 290 тисяч одиниць житла, 285 закладів освіти, 208 мечетей та 3 церкви. Виведено з ладу 25 лікарень та 53 центри здоров’я.
На фоні зростання жертв серед цивільних в Секторі Гази Ізраїль вже озвучив плани «заохочувати добровільну еміграцію» на території Сектора Гази після закінчення війни з терористами ХАМАСу. В ООН «серйозно стурбовані» розширенням конфлікту між Ізраїлем та ХАМАСом, припускаючи його руйнівні наслідки для всього регіону. Навіть найближчий союзник Ізраїлю – Сполучені Штати Америки – поділяє стурбованість різким зростанням насильства на Західному березі річки Йордан і безпрецедентною кількістю жертв у Газі, закликаючи до деескалації.
