З самого початку великої війни Краматорськ став свідком подій, які назавжди змінили життя його мешканців. 2023 рік також приніс з собою величезні втрати та руйнування, залишивши по собі глибокі рани на тілі та душі людей, які пережили трагедії.
Сьогодні журналісти “Pro100Media” зібрали історії тих, чиє життя зруйнувало повномасштабне вторгнення Росії. Це розповіді про страх, втрату, мужність та надію. Ці історії – про те, як незламний дух людини дозволяє їй вистояти навіть у найскладніші часи.
Зінаїда Полторак
Жінка вижила після ракетного удару по Краматорську 14 червня. З-під завалів її дістали рятувальники, але чоловік Зінаїди загинув.
Краматорка згадує, що серед ночі прокинулась та все було спокійно. Знову заснула та прокинулась вже від того, що її б’є струмом. Звуку вибуху не почула. Побачила, що тримається за електричну лампу, а тумба, на якій вона стояла, затиснула Зінаїді ногу.
«Чоловік був поряд, але на нього впала плита. Я побачила це і почала кликати на допомогу. Чула голоси з вулиці. Чоловік нічого не казав, тільки стогнав. Приїхали рятувальники, я одразу сказала, що йому потрібна допомога. Але коли мене витягли та переклали на медичні ноші, підійшла донька та сказала, що батька теж дістали з-під завалів, але він був вже мертвий. Зробили аутопсію, сказали, що він помер від асфіксії», – розповідає постраждала.
Зінаїда згадує, що її чоловік був дуже доброю людиною, відомою в колі краматорських музикантів.
Донька та внучка Зінаїди теж знаходились в домі під час російського обстрілу. Вони також отримали травми. Крім того, постраждав син краматорки, який мешкав на той самій вулиці, він залишився без будинку.
Наталія Мушка
Наталія працювала таксисткою у Краматорську. Повертаючись додому з роботи 18 березня, жінка потрапила під обстріл та отримала декілька поранень. Врятували жінку краматорські лікарі.
Наталія згадує, що почула звуки вибухів, вибігла з автівки та лягла на землю. Якби не зробила це, могла загинути.
“Мене оглушило дуже сильно. А потім пішли болі по тілу: падали уламки. Я не могла поворухнутись, з рота йшла кров. Не хотіла вмирати, молилася. Думала про сина. І ще про своїх врятованих собак та котів”, – ділиться краматорка.
Додає, що лікарі з Краматорська цілу ніч боролися за її життя, тому що в Наталі два рази зупинялося серце та відкривалася кровотеча. Були пробиті легені, селезінка, нирки, розтерзане уламками тіло. Через деякий час жінку відправили на лікування в місто Дніпро, але дуже скоро вона повернулась додому. Допомогли з операцією краматорці у Фонді Ріната Ахметова.
Ганна Голуб
Ганна Голуб втратила своїх рідних. Її сестру вибуховою хвилею викинуло з вікна, а племінницю знайшли за добу, задавлену плитою. Саме до їхньої квартири на 4 поверсі потрапила ракета 1 лютого.
Ганна також проживала у цьому будинку, але в іншому під’їзді. Жінка дивом уціліла.
“Я лягла спати, тільки поклала голову на подушку і почула вибух. Побачила як вибило вікна та поскручувались двері. Одразу стала телефонувати своїм. Ніхто не відповів. Потім, вже в травматології прийшли поліцейські та повели мене на упізнання. Сестру я впізнала одразу, племінницю – ледве. Їх навіть ховали у закритих трунах”, – розповідає жінка.
Сестру Ганни вибуховою хвилею викинуло з 4-го поверху, вона повністю обгоріла. Ганна каже, що багато разів вони обговорювали, що будуть робити під час обстрілу, але це сталося миттєво.
Краматорка згадує, що за декілька хвилин до вибуху її син вийшов покурити, і це врятувало його від смерті.
“Одразу після вибуху прибігли волонтери та вивели нас на вулицю. Я біжу, падаю, кричу “Там кішка, кішка моя”. У нас в місті дуже гарні люди. Багато хто перераховував нам гроші. Навіть у церкві ні копійки не взяли”, – каже Ганна.
Світлана Гетьманська та Роман Романенко
2 лютого краматорці Світлана Гетьманська та Роман Романенко опинились під обстрілом просто на вулиці та отримали численні тяжкі поранення.
“Цей день був вихідним. В мене хвора мати, вона попросила сходити в аптеку за ліками. Хотіла піти сама, але чоловік запропонував разом. Коли ми йшли в районі школи № 12, пролунав вибух. Чоловіка вибуховою хвилею віднесло вперед. Я побачила, що лежу на снігу, куртка була в крові, в крові була й нога. Я навіть подумала, що її відірвало. Почала кричати, звати допомогу. Дуже переживала за чоловіка, тому що він не ворушився. Він вижив, але теж отримав поранення та важко дихав. Приїхали медики, оглянули нас, наклали шину на травмовану ногу та повезли в травматологічне відділення. Чоловіка повезли в хірургічне відділення, тому що в нього уламки були в легенях, а також поранена нога. На наступний день нас відправили в місто Дніпро в лікарню Мечникова”, – розповідає Світлана.
В Дніпрі Романа поклали в реанімацію, де він знаходився декілька днів. Потім подружжя повезли у Львів для подальшого лікування.
“У чоловіка опухли руки, ними він прикривав обличчя. Лікарі сказали, якби він не надягнув рукавичок, пальці могло б відірвати. Він довго відновлювався, не міг навіть тримати ложку, коли їв. Також він отримав контузію”, – ділиться краматорка.
Дмитро Мєшков
Дмитро Мєшков пережив російський ракетний удар “Іскандером” 1 лютого і був врятований. У момент обстрілу його батьки перебували в гостях. Це їх і врятувало. Самого ж хлопця затисло бетонними плитами, а дихати не давали камені.
“Я весь час був при свідомості. Спалах за відчуттями тривав секунд 10. Шум, наче гора валиться. Відчуття, ніби ти перебуваєш у будиночку з кубиків, і цей будиночок штовхнули та він розсипається. Дезорієнтація, відчуття падіння і дуже сильний тиск на все тіло. Я розумів, що помру від удушення, і тому помолився Богові, щоб не сильно мучитись. Намагався прикрити рота рукою, щоб дихати та виплюнути все, що у мене туди забилося. Але в мене не виходило, коли я випльовував, все засипалося назад. Тому мені довелося пережувати все, що в мене було в роті, всі камінчики, проковтнути їх. І вже таким чином дихати через руку”, — згадує Дмитро.
Потім хлопець почав кликати на допомогу. За пів години рятувальникам вдалося до нього дістатися і витягнути з-під завалів. Краматорцю надали першу допомогу й екстрено відправили до Дніпра.
“Лікарі робили все можливе, щоб я одужав. Думав: не буде очей – все одно приємно, що живий. Не буде ніг – все одно зможу жити. Почув: у нього дві третини носа немає. Думаю: ой, як же я без носа? Нічого, буду так”, – каже Дмитро.
Ділиться, що йому в той день дуже пощастило, тому що плита його прикрила, закрила тіло, але не дала зруйнувати всі органи й тканини.
Володимир Зінов’єв
1 лютого, в мить попадання Володимир Зінов’єв знаходився вдома. Конструкція будинку не витримала і чоловік опинився на першому поверсі, пролетів два попередніх. Уламки розтрощили таз, ребра, щелепу, переламали ноги. Проте не дивлячись на отриманні ушкодження Володимир Зінов’єв залишався у свідомості та намагався себе врятувати.
Військові та рятувальники допомогли Володимиру вибратися з-під завалів через годину після вибуху. Медики декілька місяців рятували життя потерпілому.
Володимир – багатодітний батько чотирьох дітей. На жаль, в липні 2022 року родина Володимир Зінов’єва втратила старшого сина, Ярослава. Він став на захист нашої держави від російської навали. За декілька місяців загинув у бою.
Володимир каже, що взагалі не планував евакуйовуватися та полишати Краматорськ, попри те, що його родина перебуває в евакуації в Голландії. Чоловік каже, що звик до життя в рідному місті, до прильотів.
«Зазвичай, я чув два прильоти. Один раз прилетіло, чекаєш декілька секунд, вдруге прилетіло. Все, а потім тиха ніч, але 1 лютого все було інакше.» – зізнається чоловік.
Попри те що, російська ракета поцілила по дому, свідомість не полишала його.
“Я просто відчував як спускаюсь униз зі всім цим сміттям, а потім зрозумів, що мене затиснуло”, – згадує краматорець.
Чоловік розповідає, що спочатку опинився в сидячому положенні, але згодом відчув, що його викрутило вісімкою. Єдина частина тіла, що залишилася неушкодженою було ліва рука. Тоді Володимир почав порохи нею ворушити та намагатися себе врятувати. Він ще не знав, яких травм зазнав на той час.
«Я думав зараз відпихнуся. Ноги звільню, відпихну те що мені давить. Я не знав, що мене давило, бо було темно. На милість Бога я побачив ліхтарик та почув голоси», — додає Володимир.
Після запитання «Чи є хто живий?» чоловік відповів, що він з третього поверху. Тоді почалась рятувальна операція. Володимира відкопав чоловік, якого звали Степан та спробував його витягнути з-під завалів. Проте Володимир боявся, що той відірве йому ноги, бо на них лежали уламки. На вулиці був мороз чоловік був лише в футболці та спортивних штанах. Він розумів, що якщо злякається та не ризикне, то замерзне.
«Я нікому не бажаю померти під завалами. Це таке тяжке відчуття. І весь час здається, що зараз прилетить і тебе доб’є», – зазначає Володимир.
Серед ушкоджень, які отримав чоловік: розтрощений таз, зламана нога, ребра, щелепа.
«Коли мені робили УЗД легенів, то медики відповіли, що там нічого немає живого. Там кисіль. За мене взявся військовий лікар. Все розрізав, промив та поставив на праве легеня дренаж», – ділиться чоловік.
Володимир радіє, бо зараз він може розмовляти, їсти та ходити.
Алла Татаровська
1 лютого краматорку оглушив вибух. Жінка одразу зрозуміла, що сталося. На вулиці вона побачила, як усе довкола горить, а від одного з під’їздів залишилися одні руїни.
“Ми спали з чоловіком та сином. Коли пролунав вибух, відразу помітили, що двері з балкона відлетіли до спальні, диван весь білий у склі. Ми одразу вибігли до коридору, думали, там буде безпечніше. Через п’ять хвилин прибігли військові, почали питати, чи є хтось живий, потім волонтери почали всіх виводити. Потім нас повезли до лікарні. Взагалі, не знаю, як ми залишилися живі. Так ми лишилися без квартири. Будинок підлягає зносу, жити там уже не можна, тож на старості років ми залишилися бомжами», – каже краматорка.
Наталя Хижняк
Наталя Хижняк із сім’єю жила в іншому під’їзді будинку за адресою Марата, 13, в який влучила ворожа ракета. Жінка отримала значні поранення від уламків скла, яке розлетілося від вибуху.
«Це був звичайний вечір. Син із роботи прийшов, приліг одягнений. Я запропонувала йому встати та поїсти, але він відмовився. У мене була ніби якась чуйка: принесла ковдру та його накрила. Чоловік теж ліг, а я розчісувала кішку. Він мене покликав, я підійшла. Коли стояла біля ліжка – бабахнуло», — згадує Наталя.
Шибки в їхній квартирі розлетілися в момент: пізніше зі спини Наталі лікарі діставали скло, зашивали рани, серед яких були й глибокі. На голові утворилася велика шишка, з вуха вирвало сережку. Жінка каже, що тоді відчувала страшний біль, а від пережитого шоку відходить досі.
«Коли мене виводили з будинку, все стріляло, все бахало, все гуркотіло. Я була не в собі. Кішка наша шість діб сиділа у шафі, не могли її знайти. Я навіть писала у Телеграмі. Знайшли: вона, бідна, аж посивіла. Я ніколи не думала, що коти можуть сивіти», — ділиться Наталя.
Син, якого жінка встигла накрити ковдрою, не постраждав. Чоловік отримав незначні ураження.
Вікторія Крайнік
1 лютого російська ракета потрапила в багатоповерхівку, де було житло Вікторії. Але її родина встигла залишити рідне місто до обстрілу.
“Ми евакуювалися з Краматорська наприкінці квітня 2022. Довго сумнівалися. Я дорожила квартирою, думала тоді: “Якщо житла не буде, навіщо мені тоді жити?” Але було дуже страшно через постійні обстріли. На вулицю виходити теж було важко. Місто стало похмурим, бачила як люди постійно кудись йшли з сумками та валізами.Я спілкувалася з батьками однокласників моїх дітей у шкільних чатах, знала, що всі вони поїхали та евакуювали дітей. Це для мене було останньою краплею. Ми поїхали, але планували повернутися навесні. 1 лютого в наш будинок потрапила російська ракета, все майно постраждало.Тепер нам нікуди повертатися і допомагати нам нікому. Я та людина, яка завжди будувала плани. Планувала зробити ремонт, поїхати на море.Наразі взагалі планів немає”, – зізнається краматорка.
Наталія Громова
Жінка згадує, що у 2014 році в дитячий садок в її дворі потрапила ворожа ракета. Тоді у споруди знесло дах, але в той час дітей там не було.
«10 лютого 2015 теж гарно чула, як обстрілювали Даманський район. Тоді була вдома з внучкою. Ввечері ми дізналися, що загинула сусідка, яка прикрила тілом дитину. Дізналися тоді, що загинула ще й вихователька дитячого садка. Тому у 2022 ми вже розуміли, які будуть наслідки. Спали у коридорі. У нас собака, він як людина, все відчував. Поруч навіть лягав, ніби собою прикриваючи. Було холодно, я витягла подушки, щоб хоч трохи коридор утеплити. Коли був відбій повітряної тривоги, виходили надвір, а там порожньо. Люди почали їхати з міста. Ми теж виїхали, але нас вмовила сусідка. Чесно, не хотіли залишати місто. Думали, що, як і у 2014, все швидко закінчиться. Забирали із собою лише найголовніше», – згадує краматорка.
Зараз жінка з рідними мешкає у місті Дніпро. Каже, що прийняли їх добре. Перший час одна з онучок Наталії була замкнута, не розмовляла, не хотіла навіть йти на вулицю, але зараз соціалізувалася.
“Нас оточували хороші люди, яким я дуже вдячна. Допомогли з житлом та з речами. Хочеться, звичайно, повернутися до Краматорська, і щоб усе було як раніше: дитячий сміх, знайомі на лавочках, у місті багато людей. Хочеться бачити в Краматорську щасливі, усміхнені обличчя”, – ділиться Наталія.
