Краматорець Єгор Рейн займається музикою вже 11 років. Самостійно, завдяки відеоурокам, оволодів гітарою, укулеле та навчився співати. До 155-річчя рідного міста хлопець випустив трек “КРАМ”, де зізнався у коханні Краматорську та передав відчуття кожного, хто покинув рідний дім через війну. Також Єгор активно займається волонтерством та допомагає військовим та краматорцям, що залишаються в місті.
Про творчість, волонтерство в прифронтовому місті та плани на майбутнє Єгор розповів журналісту “Pro100Media”
Розкажи про свою нову пісню “КРАМ”. Як вона створювалась?
В дорозі до Краматорська до мене прийшла ідея створити трек про наше місто та поки буду там – відзняти відео. Хотілося зробити подарунок до Дня міста. Я швидко накидав музику та буквально за 15 хвилин написав текст. В Краматорську відзняли кадри міста, змонтували та випустили. Трішечки тільки запізнились. Тому що День Краматорська був у суботу, а пісню виклали у неділю. Але, думаю, в цьому нічого страшного немає.
Які відгуки отримав від слухачів з Краматорська?
Фідбек дуже крутий на усіх ресурсах, де я виклав трек. Багатьом дуже сподобався, навіть негативних відгуків не було. Жодного. Це мене трошки насторожило, як це, виходить пісня і зовсім немає хейтерів. Але це дуже приємно.
Скільки в тебе з’явилося нових пісень за останній рік?
В цьому році випустив вже десять. На підході вже мініальбом, хотів би випустити його до кінця цього року, але не хочу загадувати. Нещодавно отримав пропозицію від одного лейблу, але його назву поки тримаю в секреті. Назву альбому поки ще теж не придумав, є декілька робочих версій, але сумніваюсь з приводу них. Я чітко розумію концепцію майбутнього альбому. Хочу, щоб це був саме музичний альбом, а не просто збірник пісень. Щоб всі пісні були пов’язані між собою певним сенсом. Альбом буде про кожного, хто живе в сьогоднішніх реаліях.
Чим надихаєшся при створенні пісень?
В мене немає такого, щоб я кимось або чимось надихався. Буває таке, що просто можу сидіти в машині та мені раптом хочеться щось написати. Я пишу текст, причому він народжується майже миттєво, я не сиджу довго, не придумаю годинами рими. А потім ми робимо з хлопцями музику до нього.
Яка особисто для тебе найцінніша з твоїх пісень?
“Власний маршрут”. Це моя найулюбленіша пісня, яку я написав. Вона мені подобається у всіх аспектах – від процесу створення до вайбу треку. Якість, сенс, все в ній як треба.
Ще бачив в тебе інформацію про зйомки кліпу у звільнених містах Київської області. Що то була за пісня?
Це трек “Від Сходу до Заходу”. Спочатку це була не моя ідея. Я виклав пісню і знайомий хлопець, який знімає різноманітні відео, запропонував приїхати до Київської області та зробити кліп. Казав, сам все зніме. Я погодився, приїхав. У тих містах дуже моторошно себе відчував, адже атмосфера трагедії відчувалася. Але хлопці наполягли, сказали, що це ті події в історії нашої країни, які не потрібно забувати.
Щось подібне на Донеччині не плануєш зняти? Наприклад, у Святогірську.
Є в мене ідея щодо Святогірська та Ізюму.
Скільки у вас людей в команді?
Бітмейкер, саундпродюсер, дизайнер, відеомонтажер, відеоредактор. Це всі мої друзі. Костяк – три людини, всі інші просто допомагають. Наприклад, мені треба прописати звук гітари, я прошу, вони роблять.
Бачив у тебе на сторінці у телеграмі інформацію, що проводиш прямі етери у тік-тоці. Що відбувається під час них?
Ми просто спілкуємось, я розповідаю про свої плани, намагаюсь дати натхнення та мотивацію людям. Це схоже з форматом інтерв’ю. Зараз поки все заморожено, бо в мене є ідеї щодо розвитку цих етерів. Хочу зробити їх якіснішими.
Взагалі я ставив собі мету зробити місяць етерів щодня мінімум на годину кожен. Це мені вдалося. Бувало, що був дуже втомлений, але все одно робив.
З чого почався твій волонтерський шлях?
На початку повномасштабного вторгнення ми почали допомагати хлопцям, які знали військових, збирали та відправляли їм власні гроші, купували для них все, що їм було потрібно. Тоді думали, що діяльність благодійного фонду має приблизно так виглядати. Але потім нам розповіли, що треба мати додаткові джерела, щоб, наприклад, відправити відразу багато їжі військовим. Щоб це було не тільки за власний кошт. Поступово ми почали збирати базу даних людей, з якими й досі працюємо. Потроху про все дізнавалися та зростали. І ось, на сьогодні ми маємо один з найбільших благодійних фондів Донеччини. Він знаходиться в Краматорську та має назву “Всі поруч”.
В Краматорську у нас працює багато людей. Військові, що приїжджають до міста, приходять до нас у фонд, ми затарюємо хлопців усім, що їм потрібно. Нещодавно в нас навіть Василь Вірастюк був. Зараз ми, можна сказати, живемо на два міста – Краматорськ та Кропивницький.
Діяльність благодійного фонду більше направлена на допомогу військовим чи цивільним?
Більш на військових, але допомагаємо цивільним також, але менше. Просто в Краматорську є ще один фонд, який безпосередньо працює з містянами.
Які взагалі зараз настрої у наших захисників?
Настрій бойовий. Вони, звичайно, якихось подробиць нам не розповідають, але завжди дуже дякують за допомогу. Ми всі теж їм вдячні, що захищають нас. Приїжджають взагалі на оптимізмі.
Важко працювати у прифронтовому місті?
Не можу сказати, що важко. В нас є волонтери, які працюють в режимі нон-стоп. Вони й розвантажують, й приймають, й віддають. І так кожен день. Тому їм точно важче, ніж мені. Взагалі всі, хто зараз працює у фонді – круті!
Як змінилося твоє життя за останній рік?
Почав більше часу приділяти благодійній діяльності та творчості. Зараз також навчаюсь у Київському міжнародному науково-технічному університеті.
Якщо розставляти пріоритети, на першому місці для мене благодійний фонд, потім – музика, далі – навчання. Хоча до початку великої війни було інакше. На першому місці було навчання.
А як, на твій погляд, за цей час змінився Краматорськ?
На початку вторгнення я виїхав до міста Тернопіль, і коли повернувся додому було таке уявлення ніби я ходжу по військовій частині. Бачив багато захисників та їх автівок. Та й взагалі вайб у міста був військовий. Про це, до речі, багато сказано в пісні “КРАМ”.
Взагалі щодо назви Крам. Мені розповідали, що раніше місцеві в побуті називали Краматорськ – Крамаха. Мені ця назва ніколи не подобалась. Тому я у своїй пісні кажу, що “моє місто кличеться Крам”. Мені тепер багато людей пишуть, що теж називають наше місто – Крам. Це дуже приємно.
Які в тебе плани на майбутнє?
Розвиватись далі у всіх напрямках. Сподіваюсь, що війна скоро закінчиться, наступить довгоочікувана Перемога та ми почнемо відбудовувати країну. Звичайно, буду надалі робити нові пісні, хочу вже вийти на той рівень, щоб їздити з виступами по містах України та збирати більше грошей, щоб донатити нашим захисникам. Я нещодавно вже взяв участь у благодійному концерті у Харкові, ще планується один у Києві.
Після Перемоги планую жити Краматорську та робити кращим наше місто.
