Нашого земляка Дмитра Савченка, який загинув 15 липня під Бахмутом, Указом Президента України нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня посмертно за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
Нагороду Дмитра вручили його дружині Ользі 27 лютого 2023 року. Журналісту “Pro100Media” жінка розповіла яким був Дмитро і чому вирішив піти захищати рідну країну.
Ольга каже, що Дмитро дуже любив готувати, мав багато друзів, а у дитинстві його навіть називали Сонцем за щиру та добру посмішку. Закінчив 9 школу Краматорська та Донбаську державну машинобудівну академію за спеціальністю – обробка металу тиском, закінчив магістратуру та навчався в аспірантурі. Потім працював на харківському заводі «Турбоатом». У 2012 пішов до армії. Служив у військовій частині міста Запоріжжя.
У 2014 році з початком російсько-української війни повернувся до Краматорська. Працював начальником відділу на підприємстві з продажу сільгосппродукції, різноманітних електронних пристроїв.
На початку повномасштабного вторгнення РФ отримав повістку до військкомату. Через проблеми зі здоров’ям його записали у резерв. Протягом місяця Дмитро чекав та кілька разів просився піти добровольцем до війська. Зрештою, його мобілізували, і він одразу потрапив на аеродром, служити у військах Протиповітряної оборони ЗСУ. Обіймав посаду водія-електрика, під час служби Дмитро також відкрив у собі талант кулінара: весь час із задоволенням готував для підрозділу та підіймав побратимам бойовий дух. Спочатку був під Добропіллям, а потім перевели під Бахмут.
Основним завданням їхнього підрозділу було перебазування радіолокаційних станцій, які показували зльоти літаків із російської території, обстріли. Система ППО, на якій знаходився Дмитро Савченко була включена до оповіщень, й інформувала всю Україну про необхідність оголосити повітряну тривогу.
“Також важливим завданням була охорона по периметру. Охороняти від ДРГ. Там українські воїни дивилися вже не лише ракети, запущені з Каспійська чи літаки, а й безпосередньо на радарах бачили весь потік снарядів, якими обстрілювали Лисичанськ, Сєвєродонецьк. Оскільки постійно були обстріли, командир попередив, що станція є неприкритою мішенню, тому що легко відстежується за допомогою літаків радіоелектронної боротьби, безпілотників. Але все одно всі виходили. Коли чергування немає, вони ховалися в укритті в землянці. А коли по периметру чергування йде, там звичайно неприкрито”, – каже Ольга.
Саме під час чергування Дмитро Савченко і загинув від ракетного обстрілу. Обстріл стався рано-вранці, він заступив о 04:30, через 20 хвилин стався обстріл. У підрозділі Дмитра вижили всі, окрім нього самого.
“15 липня на зв’язок не виходив, а потім командир подзвонив та сказав, що Дмитро загинув. Ракета Іскандера прилетіла туди, де він стояв”, – додає жінка.
Поховали Героя на військовому цвинтарі у Дніпрі.
