Олександр Качура – журналіст, письменник та волонтер з Краматорська. Він зняв фільм “Пункт незламності — Бахмут”. Прем’єра документальної стрічки відбулась 14 березня в ефірі угорського телеканалу “ATV”. Наш журналіст поспілкувався з Олександром про складнощі зйомок на фронті, написання сценарію та сприйняття війни в Україні.
За словами Олександра, цей фільм про місто, якого практично більше немає, про місто, де щодня гинуть десятки людей. Про кордон, який росіяни не можуть перетнути багато місяців, про символ нашої незламності. Тому він має таку назву.
“Фільм показує все, що я бачив на власні очі: людей та їх розповіді про те, як вони виживають та чому вирішили залишитися. Військові розповідали про трофеї та бої. Там багато унікальних кадрів про те, що саме відбувалося в Бахмуті”, – каже режисер фільму.
Олександр зізнається, що ідея зняти документальний фільм була в нього давно, але він довго розмірковував про що він повинен бути.
“В Бахмуті я бував сам, у якості волонтера, чи як фіксер, супроводжуючи журналістів. Паралельно знімав усе, що відбувалося навколо. Наприкінці листопада я повіз туди групу журналістів. Разом з ними ми пробули в Бахмуті чотири дні. За цей час ми повністю побачили життя цього міста. Я зрозумів, що у мене є про що розповісти людям і так з’явився фільм. Основна частина – це ті чотири дні, але щоб зробити підзйомки ми також їздили до Бахмуту у грудні, було й кадри зроблені раніше. Загалом я приблизно разів 20 був у місті під час повномасштабного вторгнення”, – каже краматорець.
Згадує, що побачив зруйноване місто з битим склом під ногами та палаючими будинками. Бачив людей, які, як привиди ходять напівпорожнім містом.
“Ми знімали як люди живуть у підвалі. Він і там сплять, готують їсти, там миються, там же ходять у туалет. Під обстрілами носять воду. Немає ліків, інтернету, мобільного зв’язку, робочих банкоматів, транспорту. Продукти, щоправда, привозять волонтери. Відчуття ніби ти потрапив на безлюдний острів, який щодня обстрілюють”, – ділиться Олександр.
Багато хто з мешканців Бахмуту, за словами Олександра, говорить, що їм їхати нікуди чи відмовляються, кажучи, що “це наша земля”. Деякі розповідали, що їхали і повернулися, бо не змогли знайти нормальне, на їхню думку, житло в інших областях України. Є люди, які не можуть покинути родичів чи домашніх тварин. Зустрічав він і ждунів, які не бачать небезпеки в “руськом мірі”, кажуть, що боятися їм нічого і “братські” кулі їх не зачеплять.
“Я зрозумів, що з вийде гарний фільм після того, як я побачив напис на стіні: «У нас все буде добре». Саме це графіті завершує мій фільм. Це було після того, як ми зробили інтерв’ю з чоловіком, який сказав, що життя продовжується і ми у будь-якому випадку виживемо. Він сказав це, сів на велосипед — і під обстрілом поїхав вулицею вгору до себе додому. Тоді я спробував знайти укриття і побачив цей напис на стіні”, – розповідає Олександр.
Режисер стрічки розповів, що воїни мешкають на військових базах, покинутих квартирах або у бліндажах в окопах.
“У військових навіть обладнано шпиталь, але там не дали багато знімати. Та я й сам не хотів плутатися під ногами, розумів, що для мене це лише зйомка, а для когось ціле життя. Було таке, що ми до лікарні тягли бабусю, якою було погано. Вона падала, її піднімали, опративно надавали допомогу. Здавалося б, кадр вийшов крутим для фільму, але я розумів, що треба було надавати першу допомогу, а не знімати”, – зауважує Олександр.
Монтажем фільму займалися фахівці телеканалу з Угорщини, зайняло це близько тижня. Ще близько тижня Олександр писав сценарій до фільму, і 4 дні колега журналіста – Ільдіко Епер’єші – робила переклад на угорську і записувала закадровий голос.
“Моя коллега та співавторка книг «Шмаття війни. Донбас», та «Шмаття війни. Крим». Ілдіко Епер’єсі підтримала мою ідею, вона зробила переклад сценарію, записала закадровий голос, ціла команда телеканалу ATV працювала з монтажем, звуком, графікою. І я дякую їм за це. Я дякую всім, хто не боїться в Угорщині писати правду про війну в Україні”, – додає Олександр.
За задумкою Олександра, “Пункт незламності — Бахмут” – це закордонний фільм, адресований безпосередньо угорцям, де немає подібного контенту і дуже мало каналів цікавляться подіями в Україні.
“Хотілося б, щоб вони поринули в цю картину і відчули, що вони знаходяться не у своїх комфортних містах, а на краю вулиці Ювілейна, міста Бахмута і твій дім розносить прямим наведенням танк, біля тебе сипляться снаряди, а з іншого боку вулиці чутно як працює кулемет. Снаряд потрапляє до балкону, починає горіти будинок. А люди в цей час ідуть за гуманітарною допомогою, щоб хоча б з голоду не померти в найближчі кілька днів. Ось реальні кадри для тих, хто хоче побачити, що таке війна”, – зауважує Олександр.
Додає, що зйомки фільму, насамперед, навчили його цінувати те, що маєш.
“Коли приїжджаєш з Бахмуту, розумієш, що всі твої проблеми – це ніщо. Ти приїжджаєш у відносно спокійну Дружківку чи Краматорськ, де працюють кафе, де є світло, вода, інтернет. Так, тут прилітають ракети, але ти маєш більш-менш комфортні умови”, – каже Олександр.
